Фонд вільної ринкової економіки (ФМФ) () — класичний ліберальний аналітичний центр, розташований у місті Браянстон, Йоганнесбург, Південна Африка. Заснований в 1975 році, ФМФ був заснований для посилення прав людини та демократії за принципами відкритого суспільства, верховенства права, особистої свободи та економічного лібералізму та свободи преси . За словами редактора "Меркурія" Фікіле-Нцікелело Мойї, ФМФ є "лібертаріанським мозковим центром", який бажає "безперешкодного капіталізму", який "уникає всіх форм державного втручання в життя громадянина". У 1987 році виконавчий директор ФМФ Леон Лу описав роботу ФМФ наступним чином:
"Ми мобілізуємо громадську думку, лобіюємо її, ми боремося з урядом, будь-яким урядом, виступаємо з уявленнями та поданнями. Наша мета - створити атмосферу суспільної думки серед політиків, радикальних груп та профспілок на користь вільних ринків"
У 2017 році програма аналітичних центрів та цивільних товариств Університету Пенсільванії визначила ФМФ 123-м кращим аналітичним центром у категорії "Найпопулярніші аналітичні центри у всьому світі (США та не США)", 21-й найкращий аналітичний центр в країнах Південної Сахари Африка та 109-й найкращий "незалежний аналітичний центр" у світі, на 2016 рік.
З 2012 року до травня 2014 року бізнесмен Херман Машаба, який в даний час є виконавчим мером Йоганнесбурга, виконував обов'язки голови правління фонду. Він відійшов від своєї позиції, коли він приєднався до Демократичного Альянсу як "звичайний несучий член", посилаючись на необхідність того, щоб Фонд залишався політично неупередженим.
Профспілка муніципальних працівників (SAMWU) звинувачує ФМФ в тому, що він перебуває проти системи колективних трудових спорів у Південній Африці, ймовірно, посилаючись на спробу ФМФ 2013-2016рр. на зміну положення Закону про трудові відносини. Генеральний секретар NUMSA Ірвін Джим подібно звинуватив ФМФ у написанні: "Напад ФМФ на колективні переговори базується на його відданості неоліберальному капіталістичному аспекту та є частиною більш широкої кампанії з захисту неоліберальної орієнтації уряду АНК" . У березні 2018 року журналіст Євсейс МакКейзер звернувся до ФМФ як "лібертаріанці, які мало турбуються про групові ідентичності, структурний аналіз та захист працівників на аморфних ринках праці"
Леон Лу є співзасновником і є виконавчим директором ФМФ. Іншими директорами ФМФ є економіст Яссон Урбах, бухгалтер Юстас Дейві та Темба Нолутшунг, піонер чорної свідомості та учасник боротьби проти апартеїду. ФМФ є партнером Атлас Нетворк.
Історія
Ера апартеїду "Південноафриканський Фонд вільної ринкової економіки" була створена в серпні 1975 року "для сприяння вільного підприємництва" в Південній Африці. Ініціатива була спрямована Асоціацією торговельних палат Південної Африки (Assocom), яка шукала шлях "сприяти вільній ринковій економіці в Південній Африці". За даними Sunday Express, ФМФ був заснований "групою з п'яти молодих професійних чоловіків", оскільки "уряд неухильно прогресував у напрямку більшого контролю над традиційними ринками вільних ринків". Лу очолив керівний комітет, відповідальний за створення фонду. Керівний комітет складався з Е. Ф. Емарі, М. Лілларда, Л. Луу, Фреда Макаскілла, Андре Шпіуса та Марка Сванеоела ». Коли його запитали про його думку про політику апартеїду в Південній Африці, перший голова ФМФ Лу Шер (який був президентом Асоціації ) заявив, що ФМФ хотів би побачити обмеження щодо руху та використання трудових ресурсів, капіталу та товарів, по можливості поступово припинили". Шер продовжував, кажучи, що ФМФ зазвичай "обмежує себе" в економічній сфері, але там ми вважаємо, що чим менше обмежень, тим краще, і всі раси повинні мати можливість вільно пройтись у всіх секторах ».
Фонд опублікував щомісячний класичний ліберальний журнал Індивідуаліст з моменту його заснування в 1975 році до жовтня 1976 року, коли ФМФ був офіційно зареєстрований як некомерційна організація в Південній Африці. З того часу журнал видавався самостійно. Індивідуаліст в даний час не працює. Пізніше ФМФ опублікував власний журнал Free Market, який випускався шість разів на рік. Серед його авторів були сенатор Оуен Хорвуд (міністр фінансів) та Герхард де Кок (Губернатор Резервного банку). В даний час вільна торгівля також відсутня.
У травні 1976 року ФМФ переїхав до 401 центру міста, вулиця Joubert 36, Йоганнесбург.
У листопаді 1976 року, після реєстрації ФФ як НКО, вона була реформована в "Фонд вільної ринкової економіки (Південна Африка)". Будучи головою тимчасового виконавчого комітету ФМФ, був обраний Дирк Герцог, голова групи Oude Meester та президент Південноафриканського товариства маркетологів. До цього часу ФМФ мав підтримку Асокому, SASOM, Федеральної промислової палати Південної Африки (SAFCI), Національної торговельної палати Африканської федерації (NAFCOC) та Африканським інститутом менеджменту (AHI). Журнал Clarion також "запевнив свою повну підтримку всієї концепції" ФМФ.
На своєму інавгураційному з'їзді в 1977 року був обраний перший президент ФМФ, професор СП дю Тейт Віллоен, голова інвестиційної корпорації Банту та Лісабонський банк (сьогодні Mercantile Bank). На своєму інавгураційному посланні Ду Тейт Вільюен стверджував, що причиною хвилювань у всій Південній Африці було те, що чорні південноафриканці не могли ототожнювати себе з політичною та економічною системою, в якій вони жили. За словами Ду Тейта Вільюена, для запобігання цьому необхідно було залучити всі піденні африканські гонки до розробки системи вільної підприємницької діяльності. З цією метою Ду Тейт Вільюен закликав до поступового скасування дискримінаційних законів, вдосконалення навчальних закладів та підвищення якості життя шляхом надання житла у власність; і що "поступове збільшення участі всіх рас в управлінні країною стане істотним відповідним розвитком у політичній сфері". У той час Андрій Шпійс був секретарем ФМФ.
У березні та квітні 1978 року в рамках візиту до Південної Африки ФМФ та Школа бізнес-лідерства в Південно-Африканському університеті провели Фрідріх А. Хайек, лауреат Нобелівської премії. Хайєк виступив на відкритому засіданні в готелі Карлтон у середу, 22 березня, щодо соціальної справедливості та економіки. Йоганнесбургська торгова палата провела обід для Хаєка в четвер, 6 квітня, в готелі. На бенкеті в п'ятницю, 7 квітня, в одному готелі, головним спікером був сенатор Хорвуд.
ФМФ піддав критиці бюджета 1980 року уряду Південної Африки, особливо "збільшення витрат на соціальне забезпечення, включаючи субсидії та житло". Говард Прейс, редактор журналу Rand Daily Mail, відповів на цю критику, саркастично зауважуючи, що "всі ті чорні пенсіонери, котрі щороку підкачали б на своїй R33, в той час як пригноблені білі раби запропонували дешевий хліб для чорношкірих". Редактор прийшов до висновку, що "комуністи ніколи не мали кращих друзів, ніж ці ультра-маркетєри та їх Стандарт дев'ять [одинадцяти класів] економіки".
Юстас Деві став директором ФМФ у 1981 році.
Професор Ян А. Ломбард, завідувач кафедри економіки Преторійського університету та заступник голови Резервного банку SA, був президентом ФМФ з 1981 року і принаймні до 1991 року.
Лу і Френсіс Кендалл, його дружина, написали книгу про продаж безальтернативних книг "Південна Африка: Рішення" 1986 року, в якому викладено бачення прямих демократій, широко засноване на системі швейцарських кантонів. Книга продана понад 25 000 примірників і була переведена на африкаанс.
До 1987 року більша частина фінансування ФМФ отримала "від великих корпорацій, з меншими внесками від приватних осіб та менших компаній". ФМФ також заробив дохід від консалтингової роботи для компаній, які прагнуть подолати втручання уряду, які гальмують їхні підприємства, та консультування урядових установ та органів місцевої влади, особливо з питань дерегуляції та приватизації. Програма "Правосуб'єднання для всіх", спрямована на викладання "економічних принципів, а також охоплює політику", яка закінчилася в 1988 році, становила 60% загального доходу ФМФ. Група Rand Mines направила 100 000 своїх співробітників для участі у "Юстиції для всіх". Дин Кінг, директор з персоналу групи, сказав, що програма "розповість працівникам про переваги системи вільного ринку як життєздатну та більш прийнятну альтернативу марксистсько-соціалістичній системі".
У той час ФМФ стверджував, що приватизація була єдиним способом досягти расової рівності між чорно-білими південноафриканцями. Лу зазначив, що, крім того, щоб виробляти достатньо багатств для підвищення добробуту негрів, приватизація державних підприємств та промислових підприємств Південної Африки деполітизуватиме різні сектори економіки, як автобуси та поїзди, які були раціоналізовані в державних руках. Опір державних службовців та можливість створення приватних монополій були виявленими двома питаннями, але це можна було подолати, гарантуючи безпеку робочих місць та гарантуючи, що приватизовані підприємства не надаються жодній фірмі.
У 1988 році ФМФ нагородила Лоуренса Мавундлу "Премією за вільну торгівлю" за внесок у справу економічної свободи в Південній Африці. Маундлала була засновником кооперативу "Hawkers" і "Неформального бізнесу" в 1986 році для боротьби за право на підприємство чорних південноафриканських країн під час дискримінаційного законодавства режиму апартеїду.
Після апартеїду ФМФ був активним учасником обох переговорів щодо припинення апартеїду в Південній Африці (зокрема, Дакарська конференція 1987 року), а також переговори щодо того, які положення Конституції Південної Африки, 1996 року.
ФМФ висловився проти включення розділу 8 (2) до Конституції, яка передбачає, що права в Біллі прав не лише зобов'язують уряд, а й громадян (так звану "горизонтальність"). ФМФ також протестувала за включення "громадських інтересів" як виправдання для експропріації приватної власності, яка в даний час знаходиться в розділі 25 (2) (a) Конституції. Громадський інтерес, на його думку, є широким і веде до невизначеності, що робить його "не тільки відкритим для зловживання, але і позбавляє суди чітких принципів вирішення суперечок про права власності". ФМФ також виступив проти включення соціально-економічних прав, таких як право на доступ до житла (розділ 26) та право на доступ до медичних послуг, харчування, води та соціального забезпечення (розділ 27), оскільки, насамперед, він стверджував, що південноафриканський уряд не мав ресурсів для здійснення цих прав; по-друге, що "право на доступ" є "юриспруденційно невизначеним"; по-третє, соціально-економічні права були "безпрецедентними" в південноафриканському праві, тобто суди Південної Африки потрібно буде "вирішити, чи є заходи, які надають" доступ "до цільових виплат, досить" розумні "та" прогресивні ", а також які" наявні ресурси "держави, що означає, що суддям доведеться визначати рівень оподаткування, бюджетний дефіцит та асигнування; житло, здоров'я, політики ... "
Професор Темба Соно, який був президентом Південноафриканської студентської організації в період з 1971 по 1972 рр., і співзасновником Чорної народної конвенції, був президентом ФМФ з 1997 по 2000 рр..
У 2000 році ФМФ уручив свою премію "Вільна ринкова марка" колишньому президенту Ботсвані (1980-1998) сера Кетуміле Масіре з головою ФМФ Майклом О'Доудом, заявивши, що "Ботсвана підтримує всі інститути та практики, які є вільною ринковою економікою." На церемонії нагородження взяв участь колишній президент Південної Африки Нельсон Мандела.
ФМФ виступив проти рішення уряду Південної Африки щодо розширення атомної енергетики Південної Африки в 2014 році, коли виконавчий директор Леон Лу заявив: "Уряд наочно показав, що він не може керувати електроенергією. неправильні руки ". Лу, однак, висловив схвалення ядерної енергетики в принципі.