Скремблінг ( — «дертися») — вид і спосіб техніки пересування в горах для якої досить використання однієї руки, займає проміжне положення між ходьбою, де обидві руки не використовуються і скелелазінням, де використовуються вже дві руки.

Згідно , скремблінг — це «пересування вгору по пересіченій місцевості, яке передбачає використання рук»New Oxford American Dictionary. Це неоднозначний термін, який знаходиться по середині між пішохідним туризмом, гірським туризмом, альпінізмом і простим скелелазіннямSee Terry Adby and Stuart Johnston, The Hillwalker's Guide to Mountaineering, (Milnthorpe: Cicerone, 2003), ISBN 1-85284-393-4, pp.62-65. Крім того, скремблювання часто зустрічається в каньйонінгу.

Вираз Альпійський скремблінг — застосовується до скремблінгу у високих горах, таких як Альпи або Скелясті гори в США. Організації альпіністів дають таке визначення альпійського скремблінгуThe Mountaineers. FAQs on Alpine Scrambles. Retrieved on 2008-01-15 from http://mountaineers.org/seattle/scramble/FAQ.htm .:

«Альпійський скремблінг — це позатрековий похід, часто по снігу або скелях, з 'нетехнічним' сходженням як кінцевою точкою маршруту. Нетехнічним сходженням є сходження, яке досягається без необхідності певних видів альпіністського спорядження (обв'язка, мотузки, захисної екіпіровки тощо), і не пов'язане з лазінням по крутих схилах або льодовиках. Проте, термін включає в себе перевали через скелі з невеликим кутом нахилу, трекінг по осипах, перетин водних потоків, продирання через зарості і ходіння по засніжених схилах.»

Загальна інформація

Незважаючи на те, що використання мотузок може бути розумним при складному скремблюванні, регулярне використання мотузки і страхувального спорядження відносять до скелелазіння. Як правило, використання мотузок при скремблюванні обмежується базовими цілями безпеки.

Хоча більша частина задоволення від скремблювання залежить від незалежності від технічних засобів, скремблінг без мотузок потенційно є одним з найнебезпечніших видів гірських походів. З цієї причини гірські туристи рекомендують не нехтувати мотузкою в разі складного скремблювання. Скремблерів також закликають знати свої межі і повертати назад до того, як вони потраплять у скрутне становище. Деякі гірські вершини можуть бути подоланні трекінгом або скремблінгом по їх найменш крутих стінах.

Безпека

Багато починаючих скремблерів виходять на серйозні маршрути в погану погоду. Ожеледиця і ожеледь стають особливою проблемою в холодну погоду. Димка і туман також можуть дуже швидко дезорієнтувати новачка. Проблема гіпотермії зустрічається в дощ, а також туман, внаслідок охолоджуючого ефекту атмосферних опадів. Скремблери зазвичай подорожують в водонепроникних куртках і іншому захисному одязі, а також мають при собі аварійний запас їжі і води. Також необхідна карта з високою роздільною здатністю, для точного проходження по маршруту і організованих шляхах відступу в разі поганої погоди або травми.

Для будь-якого скремблювання рекомендується попутник, також рекомендується залишити деталі планованого треку у відповідальної особи. На маршрутах у снігових умовах, необхідні шолом, льодоруб, кішки, і вміння для їх використанняThe Mountaineers, Freedom of the Hills, (The Mountaineers Books, 7t h Ed. 2003), ISBN 978-0-89886-427-4.

Класифікаційна система За Йосемітською шкалою складності скремблінг відносять до 3-го класу YDS. За , маршрути скремблінга відносять до легкої категорії (), деякі складні маршрути до помірної категорії () і зрідка до складної ().

Путівники оцінюють маршрути для скремблінга наступним чином: Легко () — як правило, просто позатрековий маршрут з мінімальним впливом висоти () (якщо взагалі присутній) і, можливо, притримування рукою або двома. UIAA клас I. Помірний () — Руки необхідні часто, можливий вплив висоти (), корисні навички орієнтування. UIAA клас II. Складний () — Руки постійно в роботі, падіння може бути смертельним, потрібні навички орієнтування. Менш досвідченим групам рекомендується розглянути питання про використання мотузки на деяких ділянках. UIAA клас III, IV і, можливо, V.

У Великій Британії скремблінг, як правило, оцінюють за допомогою системи ЕштонаSteve Ashton, Scrambles in Snowdonia, (Cicerone Press, 1992), ISBN 1-85284-088-9 та її класифікацією 1, 2, 3 або 3S (S для серйозного), ґрунтуючись на технічній складності маршруту і впливі висоти (). Зверніть увагу, що деякі зі старих шотландських путівників використовували систему класів з 1 по 5, що призводить до значної плутанини і варіацій над класами 1, 2 і 3 в Шотландії.

Маршрути Віа Феррата

Віа феррата — це гірські маршрути, оснащені фіксованими сходами, канатами і мостами для безпеки скелелазів і гірських туристів. Таким чином, подібні маршрути хоча і є серйозною формою скремблінгу, мають допоміжні засоби для безпечного сходження. Суттю сучасного маршруту віа феррата є сталевий трос, який проходить по маршруту і періодично, кожні 3-10 м, кріпиться до скелі. Використовуючи спеціальний комплект для Via Ferrata, альпіністи можуть прикріпити себе до тросу, тим самим уникнувши падіння. Віа феррата дозволяє здійснити потенційно небезпечний маршрут без ризиків, пов'язаних з незахищеним скремблюванням і без необхідності в альпіністському спорядженні, наприклад, мотузках. Для відносно недосвідчених туристів, такі маршрути дають можливість насолодитися вражаючими позиціями і відкривають шлях до складних вершин, доступ до яких, в звичайному стані, є прерогативою серйозних альпіністів. Оскільки деяка екіпіровка все ж потрібна (до тросу необхідно чимось прикріплятися), так само як наявність хоча б базової техніки, маршрути віа феррата можуть розглядатися як окремий вид звичайного гірського туризму.

Велика Британія Маршрути, які включають скремблювання, особливо популярні у Великій Британії, в тому числі в Сноудонії, хребет Брістлі на горі і Шарп Едж () на горі . Безліч маршрутів є в Шотландії, наприклад скельний гребінь в Гленко. Багато з цих маршрутів включають в себе «погані місця» (), де скремблінг раптово стає набагато серйознішим. Наприклад, траверс хребта на острові Скай вимагає використання мотузки принаймні в одній точці. Маршрути по хребтах і в пройти легше, але вони дуже схильні до впливу висоти (), спуск з таких хребтів сильно обмежений, тому, як тільки скремблер почав підйом, він змушений продовжувати маршрут до кінця.

Основне джерело інформації для скремблерів Великої Британії — путівник Вільяма Паучера (), ще зустрічається, але він застарів. Пізніші путівники були випущені видавництвом Scrambles in the Dark Peak: Easy summer scrambles and winter climbs by Terry Sleaford, and Tom Corker, і Steve Ashton, Scrambles in Snowdonia, обидва опубліковані виданням Cicerone Press..

Канада Керівництво по 156 маршрутах для скремблінгу в канадських Скелястих горах може бути знайдено в книзі Алана Кейна «». Журнал Бекпекер () двічі називав цю книгу «експедиційним Гайдом»= yOQDAAAAMBAJ & pg = PA58 & dq =% 22Scrambles + in + the + Canadian + Rockies & lr = # PPA63, M1 Backpacker Magazine Aug 1999. Канадський журнал альпіністів, , назвав цю книгу «Євангелієм осипів»NEl6AAAAMAAJ & q =% 22Scrambles + in + the + Canadian + Rockies & dq =% 22Scrambles + in + the + Canadian + Rockies & lr = & pgis = 1 Canadian Alpine Journal .

Наприкінці літа, за допомогою скремблювання можливо сходження на , гору заввишки 3155 м, розташовану в північно-східній частині національного парку Кутеней, в канадських Скелястих горах. Але маршрут включає в себе складне орієнтування серед безлічі карнизів і ярів на північній стіні гори.

США

Гора в окрузі Коос, штат Нью-Гемпшир, є третьою за висотою горою в штаті. Вона має прямий маршрут на вершину, початком якого є найвища точка державної дороги в Нью-Гемпширі (917 м). Цей маршрут набирає тільки 823 м вертикально на вершину, роблячи її простою для будь-якого сходження. Проте, сходження на самий пік, включає в себе деяке скремблювання з впливом висоти () і іноді може бути складним.

Примітки