Музична культура Шрі-Ланки має давні традиції. Розквіт національної культури розпочався у 15 ст., саме тоді на острові утворилося 3 великих держави: сингальські-Котте та Канді, а також тамільська-Джафна. До цього часу почали складатися важливі національні музичні жанри, стилі та форми. Традиційна музика Шрі-Ланки сформувалася під впливом місцевої культури, буддизму, південно-індійської музичної традиції і західних впливів (сприйнятих від португальських, голландських та англійських колонізаторів).

Сингальська музична культура Найхарактерніші особливості музики Шрі-Ланки проявляються в мистецтві сингалів-основного населення держави. Протягом кількох століть їх музика знаходилась під впливом південно-індійської культури. Найбільш ранні жанри сингальської народної музики: колам, надагам та нурт прийшли з театрально-танцювальних постанов, з додаванням місцевих особливостей.

Музика для театральної постановки «Kolam» поєднує в собі драматичні елементи з ритуальними діями, спрямованими на зцілення і вигнання злих духів.

Музика"Nadagam" та «Noorthy» це особливий стиль-більш розвинена форма драми під впливом південно-індійської вуличної драми, яка була введена деякими південними та індійськими митцями.

У сингалів інструментальна музика домінує над вокальною. В їх музичних інструментах головну роль відіграють ударні та духові. Сімейство барабанів бера налічує 5 різновидів, які розрізнюються розміром та формою. Найпопулярніші пантеру (кільце з закріпленими на ньому дзвіночками) та мідні тарілочки талампот. Менш розповсюджений барабан удеккія.

З духових інструментів відомі місцевий різновид гобоя-хоранеуа та морські раковини різної форми та розмірів-хакгедія. Класичним духовим інструментом є сака, раковині якої приписують магічні властивості. Грають на інструменті лише у храмах та під час процесій. Використовується сака, як сигнальний інструмент, іноді в інструментальних ансамблях (наприклад, з бера) й в деяких ритуалах. Дуже популярною є флейта (хоранава). До струнних інструментів належить винава, схожа на індійську.

Для пісень сингалів характерні типові короткі мелодийні фрази. Лади пісень (4-, 5-, 6-тонові) споріднені з деякими південно-індійськими. Манера співу характеризується інтенсивністю вокалу «вібрацією» та глісандо. Сольний спів зазвичай супроводжується грою на ударних інструментах, рідше хором (переважно жіночим; хорова партія накладається на партію соліста, або звучить по черзі), іноді акомпанемент взагалі відсутній. Серед пісень — традиційні церемоніальна «Сабде пуджа», трудова «Шив-пада», популярні танцювальні пісні, наприклад «Гахака ванн» (вона супроводжує танець, який схожий на рухи слонихи, що символізує у сингалів жіночу грацію).

Народна музика У Шрі-Ланці народна музика залишається популярною формою культурного самовираження. Кастова основа народних віршів (по-сингальські: kavi) виникла давно, як тип пісні в рамках окремих груп, під час повсякденної праці. Але і сьогодні ці стародавні обряди супроводжують щорічні ритуали, а пісні як і раніше виконуються народними музикантами. Один з традиційних для Шрі-Ланки народних музичних стилів має назву virindu. Це імпровізований проспіваний вірш схожий на частівки. На ранню народну музику мали вплив буддійські традиції (пісні були написані простолюдинами і священицькими кастами) та португальський Байло — популярна народна традиція у прибережних районів держави, останні п'ятсот років. Байло і сьогодні залишається частиною пануючої музичної культури Шрі-Ланки.

Вплив інших культур на музику Шрі-Ланки

Важливе місце у культурі Шрі-Ланки грає буддизм, Релігійна музика та давні релігійні вірування (тотемістичні, анімістичні та ін.), під впливом яких у деяких груп населення острова склалися обряди, пов'язані з вірою в демонів, злих і добрих духів. Особлива роль в цих обрядах відводиться танцям. Вони виконуються під акомпанемент ударних, серед яких головним є двосторонній барабан. Нині «диявольські» танці зі співом популярні серед населення Шрі-Ланки.

Проникнення на Цейлон португальців, голландців, а потім англійських колонізаторів викликали значне ослаблення місцевих культурних традицій. З приходом європейців набули поширення нові пісенні жанри, та нові музичні інструменти такі як: гітара, пізніше-скрипка й фортепіано. А спів крім соло став і хоровим. Виникли нові форми музичного життя (наприклад, камерні концерти), особливо у не корінного населення країни. Особливе значення придбала християнська церковна музика. Популярністю почала користуватися західна музика. У середніх та вищих навчальних закладах західна музика викладається як дисципліна. Симфонічний оркестр Шрі-Ланки є одним із найстаріших західних оркестрів Південної Азії, в репертуарі якого переважають твори західно-європейських класиків. На Шрі-Ланці популярний тип музики Baila (Байло), свого роду танцювальна музика, яка виникла з португальської музики, ввезеної на острів в колоніальні часи.

Музичні інструменти

Духові інструменти

Горанава-це інструмент, подібний до гобоя, на якому грають під час традиційних урочистостей у буддійських храмах. Хакгедія (Hakgediya)-морська раковина, різна за формою та розміром, яка використовується, у якості свого роду труби в буддійських ритуалах та традиційній ритуальній і релігійній музиці. Основна функція інструмента полягає в тому, щоб виконавець (шляхом дуття), оголошував про відкриття церемонії, а також використовував його як акомпанемент. Флейта-виконана зі срібла або латуні, а її звуки відтворюють пронизливу музику, що супроводжує кандійські танці. Хоранава-флейта. Хоранеуа-різновид гобоя. Сака.

Струнні інструменти

Віна-індійський 7-струнний щипковий інструмент. Складається з округлого корпусу, яким є сушений гарбуз (діаметр — 450 мм.), з дерев'яною шийкою. Гриф бамбуковий (довжина 500 мм, ширина 600 мм.), з 19-24 ладами, над якими розташовані 4 мелодійні струни. Застосовується для супроводу танців.

Ситар-індійський струнний щипковий інструмент з родини лютневих, що має корпус з гарбуза, 7 основних і 13 резонансних струн; на ньому грають сидячи, наспівний звук видобувають плектром. Застосовується як сольний та ансамблевий інструмент. Гітара. Гавайська гітара. Мандоліна. Скрипка. Рабанастр-індійський струнний смичковий музичний інструмент з корпусом із кокосового горіха, закритий шкіряною декою-мембраною, шийкою з бамбука та двома струнами. Звук видобувають смичком. Застосовують як акомпануючий та ансамблевий інструмент.

Ударні інструменти

Сімейство барабанів бера налічує 5 різновидів, які розрізняються за розміром та формою. Найпопулярніші гата бера та як-бера.

Гата бера або канд'янський барабан-дворядковий барабан у формі бочки. Використовується під час сингальського танцю (канд'янський танець). Музикант його носить на талії. Як-бера-барабан з циліндричною дерев'яною рамою, також знаний як «барабан демона», або барабан, який використовується в танцях під час якого танцюристи одягають маски та виконують танець диявола. Рабана-це круглий барабан, який має декілька розмірів. Найбільший розміщується на підлозі і на ньому грають від трьох до восьми осіб одночасно. Як правило, це жінки, які сидять навколо інструмента і б'ють його обома руками. Рука Рабана-маленький барабан, подібний до бубна. Тхаматама (thammatama)-подвійний барабан (подібний до бонго), на якому грають двома палицями замість рук. Даулла- дворядковий барабан у формі бочки, на якому грають рукою (з одного боку) і паличкою (на іншому боці). Бонго-одиночний або парний барабан. Удеккія-невеликий за розміром барабан з лаковими стрічками жовтого, червоного й чорного кольору. На ньому грають однією рукою, а іншою рукою змінюють напруження тканини, обгорнутої навколо центра барабану. Табла-індійський подвійний барабан, який складається з дерев'яних, глиняних або мідних барабанів. Ліву мембрану меншого за розміром барабана покривають клейкою речовиною, і тоді він звучить октавою вище ніж правий. Висоту звучання регулюють ременями, якими мембрани (з 2 шарів шкіри) кріпляться до корпусу.

Барабан удеккі-маленький за розміром, має форму ручного барабана, та використовується для супроводу пісень. Горанава-це інструмент, подібний до гобоя, на якому грають під час традиційних урочистостей в буддійських храмах. Пантеру-кільце з закріпленими на ньому дзвіночками. Талампата-це металеві ударні інструменти, які майже завжди складаються з цимбалів та двох невеликих цимбалів, з'єднаних рядами.

Музика 20 століття

Потужний імпульс розвитку культурного життя Шрі-Ланки дали дві важливі події: завоювання незалежності (1948 р.), та проголошення Шрі-Ланки республікою. Діяльність музичних навчальних закладів і мистецьких колективів координується Міністерством культури. Рада з питань культури й Департамент у справах культури висували основне завдання: збереження і вивчення національного мистецтва. Цими ж проблемами, у той час займався Інститут сингальскої культури, при якому функціонував оркестр «Сангити парішадайя» під керівництвом. П. В. Нандасарі. Важлива роль в поширенні музичної культури належала радіовещальній корпорації. При ній функціонували 2 оркестри — сингальскої й тамільської музики.

Музичні колективи

Особливо інтенсивне музичне життя було у Коломбо, де виступали різні музичні колективи. Ансамблі які виконували традиційну музику: «Синхала сангити сангамайя» (керівник В. Б. Макуллолува), «Сайва Мангайяр Калагам» (керівник П. С. Мані Айенгар), ансамблі змішаного типу: «Сангити Манджаро» (керівник П. Кемадаса), «Пансилу Сандхвані» (керівник Л. Едірісінгхе).

На той час популяризацією національного мистецтва активно займались танцювальні ансамблі. З 1973 року у Шрі-Ланці виступав Національний ансамбль танцю під керівництвом П. Бхарата, а з 70-х років танцювальний ансамбль, у складі якого представники потомствених сімей танцюристів під керівництвом В. Б. Макуллолува.

Видатні композитори та поети

Серед видатних композиторів Шрі-Ланки були: П. Кемадаса (автор «Сингальської новорічної» та «Морської» симфоній), П. Дунстан де Сілва, В. Д. Амарадева (автори музики відомого балету «Вішваві-мукти»), а також Джаяратна, С. Шанті. Деякі з них, у своїй творчості використовували західна-європейську техніку композиції. Міжнародне визнання завоювала піаністка М. Піріс, а популярними в країні виконавцями сингальских традиційних пісень були: Судеріс, Джайятура, Ґуні, Поденеріс, а також барабанщик Пула.

«Музичну революцію» у Шрі-Ланці зробили відомі поети — піснярі: Мехегема Секера і Samarakoon. В піку цієї революції, відомі музиканти, такі як В. Д. Амаредева, H. R. Jothipala, Мільтон Маллоереччі, M. С. Фернандо, Аннеслі Мелеуона і Клеренс Віджьюардін зробили у музику того часу великий внесок. У зв'язку із розповсюдженням західної та індійської музики композитор та співачка Ананда Самаракун виробила унікальну сингальську музичну традицію. Її твори, такі як «Пунчі Суда», «Еннада Маніке» і особливо «Намо Намо Маата» (адаптований як національний гімн Шрі-Ланки) були орієнтиром сингальської пісні, яка пізніше була знана як Sarala Gee. Інший музикант Devar Surya Sena зі своєю західною освітою зробив величезний вклад у популяризацію народних пісень Шрі-Ланки серед англійської еліти, яка в той час мала вищий статус у країні. Б. Б. Макуллолува і С. де Кулатілаке вважали, що сингальська музика повинна дотримуватися традицій своєї народної музики під назвою «Джана Джи». Макуллолува зібрав велику кількість сингальських народних віршів і намагався розробити унікальний стиль. Послідовниками Макуллолуви були музиканти Ліонель Ранвала та Рохана Беддаге, які сприяли розробці стилю «Джана Джи».

Музична освіта

В 20 столітті у республіці Шрі-Ланка, велика увага приділялася музичному вихованню. 1953 року в Коломбо відкрився Державний коледж витончених мистецтв, де викладаються музичні дисципліни та танець. Пізніше відкрився Урядовий музичний коледж, зі студентів якого був створений Сингальський оркестр орієнтальної музики під керівництвом Б. С. Віджератна. При університеті Шрі-Ланки існує школа танцю.

Сингальська легка музика