Княги́ничі — село в Україні, у Рогатинській міській територіальній громаді Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Географія Мальовниче опільське село Княгиничі розкинулося (висота над рівнем моря 274 м) на пологих горбах правого берега невеликої річки Свірж у її середній течії, на межі з Львівською областю. У цьому місці широку долину річки наповнюють води величезного Княгиницького ставу, назва якого походить від села Княгиничі, На лівому березі Свіржа лежить село Загір'я.

Назва Перші відомі записи У 25-ти томному виданні Akta grodzkie i ziemskie (AGZ), що побачило світ в 1868—1935 роках у Львові, назва поселення "Княгиничі" вперше зустрічається в документі від 12 листопада 1430 р. під № XLIXAkta grodzkie i ziemskie, T. V, s. 64, 1875 , у якому мова йде про те, що до суду в Перемишлі звернулися три брати з Княгиничів: Ян Влодкович, Миколай і Марцін та їх батько Пйотр Влодкович. В оригіналі записано (латиною): Iohannes de Knyechinicze, et Nicolaus de Knyechinicze, et Martinus de Knyechenicze … Petrus de Knyechinicze. Отже, в одному документі маємо два різночитання назви поселення: Knyechinicze — Knyechenicze, що відповідає українському звучанню: Книгініче — Книгеніче. Це свідчить про неусталеність форми написання назви поселення. В інших документах цього періоду є ще більше відмінностей у написаннях назви села: Knyhynycze, Knyehynycze, Knychynycze.

Зауваження Очевидно, що тут йдеться не про село Княгиничі Мостиського району, яке розташоване за 50 км на схід від Перемишля та за 18 км на захід від м. Рудки. Незважаючи на географічну близькість до Перемишля (місце перебування суду) сучасних мостиських Княгиничів, є підстави вважати: "у судовій справі від 12 листопада 1430 р. йдеться про галицькі Княгиничі", оскільки, достеменно відомо, що Ян Влодкович був дідичним власником саме села Княгиничі (Рогатинського району)Niesiecki К. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona…  — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 563. ,,— s. 197-198..

Інші варіанти назви У документі про надання Княгиничам магдебурзького права 1563 року зафіксована назва Kniehinicze. В австрійський період були такі варіанти: Kniehynicze, Knihenicze, Kniehinicze. У міжвоєнний період усталилася офіційна польська назва Knihynicze і українська Кнігиничі. У повоєнні часи вживалася назва Княгиничі, яку у 1960-х роках змінили на Княжничі, мабуть, не через злий умисел, а скоріше через неграмотність чиновників. Згодом ця назва тихо зникла і повернулася назва Княгиничі. Місцеве населення в усній мові дотримується старої назви Кнігиничі, яка відома з середньовіччя.

Демографічна динаміка поселення Перший у наших краях перепис відбувся в 1837 р. За період з 1837 по 1910 р. австрійська влада провела шість переписів населення. Переписи 1837 та 1857 років проводилися за обмеженою програмою, за віросповіданням, не враховували таких показників, як національна приналежність, рідна мова тощо Переписи населення у 1869 та у 1880 роках проводилися за більш розширеною програмою. Польська влада провела два переписи населення — у 1921 і 1931 рр., німецька влада — у 1943 р., совєтська влада — чотири переписи з 1959 по 1989 рік. Перший перепис населення за час незалежності України провели у 2001 р. У 1931 р. в Княгиничах було 1872 мешканці.

У 1939 році в селі проживало 2040 мешканців (1330 українців-грекокатоликів, 60 українців-римокатоликів, 40 поляків, 610 євреїв)Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 . — Вісбаден, 1983. — с. 67.. Це період найвищої чисельності жителів села за всю його багатовікову історію.

Історичні події наступних років спричинили значне скорочення чисельності населення в кожному селі. Населення в Княгиничах скоротилася внаслідок знищення нацистами у 1942 р. близько 500 осіб євреїв. Значних втрат зазнали українці під час війни та національно-визвольної боротьби 1940-50-х років. Багато людей не вернулися з фронту або з примусових робіт у Німеччині, багато загинуло в УПА та в большевицьких катівнях, багатьох вивезли у Сибір, звідки вони вже ніколи не повернулися. В ті часи переважно гинули молоді, неодружені люди, що спричиняло демографічний спад у наступні роки через зменшення народжуваності.

Післявоєнна колективізація сільського господарства завдала найбільшого удару по селу. Молодь за всяку ціну виривалася до міста, працювати в селі залишалися одиниці. Цей процес тривав безперервно. З 1970 по 1989 р. чисельність населення в Княгиничах зменшилася з 1079 до 794 осіб, або на 26,4 %. За роки так званої незалежності України злочинний антиукраїнський режим повів справжню війну проти українського народу. Нині маємо демографічну кризу, яка є наслідком геноциду українців.

З кожним роком більшає порожніх хат у селі. Селянські подвір'я, де протягом кількох століть гомоніло життя, заростають бур'янами. Як показав перепис населення 2001 р., зменшення чисельності населення супроводжується його старінням.

Дані про народження і смертність у Княгиничах Народжуваність у Княгиничах +РокиКнягиничі 2001 р. 3 2002 р. 2 2003 р. 4 2004 р. 5 Всього: 14+ Смертність у Княгиничах +РокиКнягиничі 2001 р. 20 2002 р. 23 2003 р. 10 2004 р. 11 Всього: 64+

Історія Перші писемні згадки про Княгиничі пов'язані з галицьким каштеляном, польським шляхтичем Яном Влодковичем (лат. Ioannes, укр. Іван) Княгиницьким (Яном з Княгинич). Цей чоловік не мав нічого спільного з давньою руською боярською родиною Княгиницьких, однак був дідичним власником села Княгиничі. На відміну від судової грамоти галицького старости Петраша з 1401 р., документи з іменем Яна Княгиницького складалися на підставі польського права і записувалися до судових книг, які пізніше були зібрані в архів Akta grodzkie i ziemskie (AGZ). З 1868 по 1935 рік документи з цього архіву публікувалися у виданні під назвою «Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie» (AGZ). Це найбільша фундаментальна публікація першоджерел з історії Галичини епохи феодалізму.

Частина істориків плутає перемиські Княгиничі (зараз мостиські) з галицькими Княгиничами (Рогатинського району).

Як уже було сказано вище (з посиланнями на документи) найпершою згадкою про село Княгиничі (Рогатинського району) є 12 листопада 1430 р. Це перша писемна згадка про село Княгиничі (Рогатинського району), знайдена на сьогодні. Вдруге Іван з Княгинич (Iohannes de Knyehnycza) згадується також через 7 років (від 1430 р.) в записах 8 січня 1437 р.Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.13 , а село Княгиничі під Галичем знову згадується в галицьких AGZ 1 травня 1447 р. під № 1806Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s. 160 За доби Габсбурзької (Австрійської) імперії Княгиничі вважалися містечком Рогатинського повіту Королівства Галичини та Володимирії. Містечко мало власну печатку: наприкінці XVIII століття на ній виступав герб роду графів Цетнерів «Пшерова» (на червоному коронованому щиті — срібна корогва на переламаному древку; щит справа підтримує одноголовий орел), у середині XIX століття — характерний для тогочасної галицької сфрагістики «сільськогосподарський» символ (зображення сита).

З 1854 року до адміністративної реформи 1867 року у складі Ходорівського повіту Бережанського округу.

У 1867 — 1918 рр. у складі Рогатинського повіту (Королівство Галичини та Володимирії).

У 1946-47 роках у селі Княгиничі діяв підпільний штаб командира УПА Романа Шухевича. Зараз у цій раніше конспіративній хаті ентузіастами засновано музей Романа Шухевича.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області», увійшло до складу Рогатинської міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Рогатинського району, село увійшло до складу новоутвореного Івано-Франківського району.

Релігійні громади

Римо-католицька громада

Римо-католицька парафія була створена у Княгиничах у 1448 році, коли було призначено місцевого пресвітера Якуба. Під час турецько-татарських набігів на рубежі другого та третього десятиліть XVII  ст. перший костел було зруйновано. Чергове руйнування відбулося під час Хмельницького повстання 1648 року. У 1705 р. в листі львівського капітула до архієпископа Костянтина Зеліньського костел у Княгиничах занесено до храмів, які "були знищені через напади ворогів або знову перетворені на світські келії". Це означало, що римо-католицька парафія припинила свою діяльність. Після ліквідації римо-католицької парафії у Княгиничах нечисельна релігійна громада села 200 років належала до латинської парафії у с. Підкамінь (Свірзький деканат ). У 1908 році завдяки зусиллям Станіслава та Людвіка Віслоцьких, а також за великої фінансової участи Михайла та Марії Тустановських у Княгиничах було побудовано новий храм. У 1910 році костел було освячено. Першим священиком став Владислав Забжеський, який був тут адміністратором до 1938 року. Тривалий час церковна споруда мала статус каплиці. 1 серпня 1933 року у Княгиничах було відновлено римо-католицьку парафію, а костел було посвячено на честь Божої Матері Ченстоховської. У храмі до Другої світової війни знаходився орган та один головний дерев’яний вівтар, виконаний у неоготичному стилі, з поліхромним покриттям із зображенням Божої Матері Ченстоховської. Після війни костел та проборство, яке стояло поруч, були повністю зруйнований, а на його місці совєцька влада встановила пам'ятник загиблим односельцям.

Діяльність т-ва «Просвіта» Першим документом, який міститься в справі про діяльність читальні «Просвіти» в Княгиничах, є список 12-ти засновників читальні, датований 23 квітня 1898 р. В листі до Виділу Матірного Товариства «Просвіта» у Львові від 10 червня 1898 р. о. Андрій Пеленський звітував: «Сим повідомляю, що дня 6 червня 1898 року відбулися перші загальні збори Товариства „Читальня Просвіти“ в Княгиничах а вибраний виділ уконститувався в той спосіб: голова — Андрей Пеленський, парох заступник голови (водночас — писар) — Михайло Гладій бібліотекар — Василь Хомин касієр — Гринь Ватаманюк господар — Иван Емхе».

Організатором читальні став місцевий парох о. Андрій Пеленський (батько відомого політичного діяча Галичини, посла сейму Зиновія Пеленського). При читальні до 1939 року діяв драматичний гурток (до 35 осіб) та чоловічий хор (42 чол.)

Перша світова війна

У міжвоєнний період діяли: товариства «Просвіта», «Луг», «Каменярі», «Союз українок», «Жіноча громада» кооператива «Згода» осередки політичних партій УРП (радикали), ОУН(м), ОУН(б), КПЗУ.

Пам'ятки В історичних джерелах є розбіжності щодо дати побудови нинішньої церкви. Францисканська метрика 1820 р. вказує на 1809 рік. В інвентарному описі княгиницької церкви з 1821 р. вказано, що церква збудована в 1807 р. Та сама дата вказана в Шематизмах Львівської єпархії.

Нинішня Дерев’яна церква в Княгиничах 1807 р. за давньою місцевою традицією була названа на честь Воскресіння Христового (є записи в Шематизмах XIX — поч. ХХ ст., а також напис на старих церковних печатках). Під час Першої світової війни церкву пошкодили, на деякий час у ній розмістили німецький холерний шпиталь. При дезинфекції спалили антимінси. Російське військо спалило будинки на проборстві. Парох Княгинич о. Юліян Фацієвич відбув на фронт як польовий капелан легіону УСС. Завідатель парохії о. Михайло Волинець під час воєнного лихоліття покинув парохію. Після війни провели капітальний ремонт церкви і повторно її освятили, цього разу — на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

Пам'ятники пам'ятний знак на честь скасування панщини (реставровано у 1991) пам'ятник о. Андрію Пеленському, встановлений 19 травня 2002 р. пам'ятник Романові Шухевичу, встановлений 13 листопада 2005 р. пам’ятні таблиці: