Максим Ємець (27 квітня 1878, с. Гаврилівка Роменського повіту Полтавської губернії, нині Сумської області — 25 жовтня 1938, Дніпропетровськ, Україна) — державний службовець УНР, фінансист у галузі залізничного транспорту, громадський діяч. Один з найактивніших просвітян Катеринославського і Мануйлівського товариств «Просвіта». Жертва російського окупаційного терору.
Життєпис Народився в багатодітній бідній селянській родині. Його молодший брат Кирило, на схилі віку перебуваючи в лікарні, у січні 1941 склав записки автобіографічного характеру, які адресував своїм дітям. Він згадував:
«Нас було у батька і матері вісім душ, перша, Катя, померла маленькою, а Таня померла вже дорослою... Батько і мати були люди неписьменні, бо дід і баба були грубі, мали у себе 15 десятин землі і тримали в своєму кулаці до останньої хвилини».
Брат згадував, що старший від нього на три роки Максим і він, як старші у родині, ставали за помічників батькам: Максим у погоничах, а Кирило за пастуха.
«Ми всі працювали в спільному господарстві, обірвані й босі, бо наші дідусь і бабуся тільки й знали працю... Якось, наскільки пригадую, перед Великоднем наша бабуся принесла нам з МК (так він позначає вже репресованого брата) вибійчані штани та прибрала нас у новеньке і радості нашій не було кінця.
Починаємо ми ходити до школи, МК і я. Нам важко було ходити, оскільки бідність батька не давала змоги нас одягти, взути і дати дві копійки на олівці чи грифель».
Кузьма Ємець, за спогадами Кирила Кузьмовича, звичайно працював у свого батька, отримував за це 8-й сніп, як у чужого на стороні. Йому не вистачало для своєї родини і постійно доводилося десь приробляти — і у заможних селян по 15 — 20 кіп на день, сам бував голий, чим довів себе до каліцтва, він довго не жив — Кузьма Ємець помер у 1910.
Початок кар'єри, чиновницька служба Коли старші діти стали добре розуміти тяжке становище своїх батьків, вони вирішили скоріше йти на свій хліб. Ємець після закінчення народної початкової школи став писарчуком у своєму селі. А оскільки він був дуже талановитий в усьому, хлопчиком пішов з дому на залізницю в Знам’янку. Дядько Федір Минович, хоча і був великим п’яницею, полюбив племінників і допоміг прилаштувати їх. Кар’єра Максима Ємця почалася у 14 — 15 років обтиральником паровозів. Відтоді він пробивав собі шлях без будь-якої сторонньої допомоги. Та ще й допомагав меншому братові Кирилові, підтримав його при переїзді до Катеринослава:
«Я взяв свої скриньки, — писав Кирило в 1941, — і виїхав у Дніпропетровськ. МК надав мені посаду робітника на 70 к. на день. Погодився я на це і переїхав попервах сам, а потім маму узяв. Знайшов у місті на Чечелівці маленьку квартиру на три карбованці і став жити. Це було в 1909 році, а в 1910 р. раптово помер дідусь... (мова про їхнього батька Кузьму)».
Взагалі Кирило боготворив «Масю» — свого старшого брата.
Коли Кирило задумав збудувати в місті власний будинок, бодай хатину, «улюблений і незабутній нами всіма МК своїми почуттями і добротою зрозумів, що потрібно для мене, і став допомагати».
Цей культ Максима в родині Кирила передався його дітям, а згодом і онукам.
Громадська діяльність Ємець без зв’язків і знайомств з’явився у Катеринославі. Ось уривок зі свідчень, які давав на допиті 26 травня 1938:
«Опинився в робітничому середовищі, в обстановці, чужій селянському побуту. Зайнятися моїм політичним вихованням було нікому і я був наданий самому собі. У мене, в той час юнака, був величезний потяг до знань. Я накинувся на книжки, але читав їх без всякого розбору. Випадково натикнувся на українську книжку, після чого став цікавитися українською літературою взагалі.
У колишньому Катеринославі, куди я перейшов на службу в 1896 році, потрапив у чиновницьку родину, середовище управлінських службовців. Тут я вперше зіштовхнувся з українськими націоналістами і вступив 1898 року в нелегальний гурток «РУП» — «Радикальна українська партія».
Тим часом Юрій Коллард, згодом міністр шляхів YHP, пише, нібито створити осередок «РУП» у Січеславі не поталанило: «Один раз в організаційній справі я їздив до Катеринослава, мав там побачення з тамошніми українськими громадянами: А. Синявським, який був тоді директором Катеринославської комерційної школи, та з письменником Мик. Кузьменком. Але ніяких позитивних наслідків не зсягнув і за катеринославську громаду так нічого й не було чути».
Був осередок РУП у Катеринославі чи не було? Сам Ємець так розповідав про це:
«Наскільки мені пригадується, цей гурток очолювався Липківським Сергієм, викладачем одного з учбових закладів міста Катеринослава. Незабаром гурток наш розпався внаслідок виїзду керівників з міста».
С. Липківський до 1910 очолював «Просвіту» в Катеринославі, поки не виїхав до Маріуполя. Отже, або пам’ять підводила Ємця (минуло 40 років!), або РУП розпалася тут з інших причин. Ємець читає брошури РУП і під їх впливом у ньому міцніє національна самосвідомість.
Поет Микола Кузьменко, якого Ю. Коллард намагався було залучати в Катеринославі в РУП, був у приятельських взаєминах з Ємцем. Обидва працювали на Катерининській залізниці, а жили неподалік один від одного на лівобережжі Дніпра. Й, звісно, мали спільні інтереси. У М. Кузьменка у 1899 вийшла єдина поетична збірка «Дозвілля», в якій вміщено вірш «М. К. Ємцеві».
У Ю. Мінька — внучатого племінника Ємця — зберігається рукописний варіант вірша М. Кузьменка, переписаний хімічним олівцем невідомою рукою. Вірш свідчить про приятельські взаємини обох. На 16 років старший Кузьменко напучував 21-річного приятеля:
Ой, Максиме, бережися, серцю волі не давай, І панянок дуже модних стережись і обминай.(...) Якщо ж хочеш одружитись і щасливо вік прожить, То шукай собі не з модних. З тою краще в світі жить, Котра знає ціну праці, звикла змалку горювать, І за працю й других вміє і любить, і поважать.
2 лютого 1899 р.
Ємець одружився з молодою панночкою Галиною Миколаївною Виковою — донькою поміщика Миколи Викова, маєток якого і великий сад займали територію нинішньої лікарні № 9 поблизу проспекту Воронцова. Галина була на 7 років молодша від свого чоловіка.
Діяльність в Катеринославському товаристві "Просвіта" За спогадами племінниці Наталі Кирилівни, Ємець збудував собі будинок поряд з Виковими, на тому місці, де потім знаходилася пожежна команда. Будинок був двоповерховий, багатий. Там був зал з акваріумами, картинами і багатою бібліотекою. Дівчинці запам’яталося, що всі книжки мали оксамитові палітурки.
Дядько дуже захоплювався «Просвітою», ставив вистави і в Зимовому театрі. Залучав до нього і родичів. Шестирічна Наталка в 1916 вже грала в театрі, виконуючи дитячу роль у виставі «Брехня» В. Винниченка. Вона ж декламувала Шевченкове «Минають дні, минають ночі...», «У всякого своя доля». Дуже здібною на сцені виявилася і сестра Ємця — Мотря, яку він запрошував з Гаврилівки грати в його виставах. Та коли сталася революція, все поламалося...
Сам Ємець на допиті 26 травня 1938 свідчив, що після РУПу побував і в російських робітничих гуртках. Та все ж його тягло до рідного, українського слова. Це він особливо відчув після революції 1905, коли після тривалої заборони стали виходити українські газети, а літературний ринок наповнився українськими книжками.
За спогадами племінниці, Ємець був у товариських взаєминах не лише з Миколою Виковим, відомим катеринославським видавцем і публіцистом, але й з Андріаном Кащенком (теж працював на залізниці), Борисом Грінченком.
У червні 1906 Ємець увійшов до складу першої ради Катеринославського товариства «Просвіта» і відтоді не один рік був її членом. З 25 січня 1909 обраний до складу «виставочної» комісії разом з Андрущенком, Гаркавцевою, Кузьменком, Шапликом. Ця комісія після скасування драматичної секції «Просвіти» керувала вечірками та виставами товариства.
Дмитро Дорошенко, який восени 1909 з’явився в Катеринославі, згадував, що тут перебувала головна управа Катерининської залізниці, і серед її численних службовців було багато свідомої інтелігенції. В числі осіб, які вели перед у місцевому українському громадському житті, Дмитро Дорошенко називає Ємця і його тестя Миколу Викова.
За підозрою у приналежності до революційних гуртків Ємець з 1901 по 1915 чотири рази заарештовувався поліцією і жандармерією. Але до суду справа не доходила. Ревтрибунал і суди розпочнуться в радянський час...
5 грудня 1910 відбувалося освячення власного будинку «Просвіти» в с. Мануйлівка. В залі новозбудованої «Просвіти» розпочався концерт. Вступне слово перед цим промовив Ємець. Повністю цю промову видрукував 18 січня 1911 часопис «Дніпрові хвилі». Ємець говорив про значення і завдання «Просвіти»:
«Вона мусить бути огнищем рідної культури, давати захист рідному слову, ширити освіту в своїй околиці всякими од неї залежними способами. Читання лекцій з усякої науки, бібліотека-читальня, виписування книжок і часописів — оце перша культурна, як то кажуть, місія, яка лежить на нашій «Просвіті». Рідна сцена і рідна пісня знайдуть собі теплий захист під стріхою нашої «Просвіти», даючи розумну та любу розвагу нашим людям, прищеплюючи їм любов та повагу до нашої національної умілости. Дасть наша «Просвіта» притулок і заходам коло економічної самопомочи її членів, бо економічний добробут таке ж саме завдання просвітньої діяльності, як і заходи коло лекцій та театральних вистав (...)
І на цих запорозьких степах, на яких колись наші предки-запорожці боронили свій край і віру християнську, нехай розів’ється і процвіте буйним цвітом наша «Просвіта», ця — свіжа паросль на усохшій деревині культурного життя нашого люду. Нехай несе світло науки і будить любов до знання й просвіщення!» — («Дніпрові хвилі». — 1911. — № 5 — 6).
Ємець мав на концерті при відкритті Мануйлівської «Просвіти» великий успіх і як декламатор — він читав «Богданову славу» М. Чернявського.
«Дніпрові хвилі» наголошували, що з усіх «Просвіт» найбільш жваву діяльність проводила Мануйлівська. Літературно-бібліотечна секція брала на себе організацію народних читань. 2 лютого 1911 Ємець декламував оповідання Бориса Грінченка «Хата». Читання ілюструвалося малюнками «чарівного ліхтаря». Слухачів було понад сто душ, дітей на читання пускали безплатно.
26 січня 1914 Ємець обирався на чолі Мануйлівської «Просвіти». В 1916 уряд закрив її. Лютнева революція в Російській імперії відновила її роботу. Вже 18 березня 1917 відкрилася філія Катеринославської «Просвіти» в Мануйлівці. На установчих зборах обрано раду, на чолі якої став М. Кузьменко. До складу ради увійшов і Ємець.
Як і багатьох інших просвітян, Лютнева революція окрилила його, вселила віру в кращу долю для українського народу. Ємець з ентузіазмом бере участь у різних заходах, зокрема, у перших зборах по відновленню УСДРП. У червні-липні 1917 з ініціативи просвітян у приміщенні третьої жіночої гімназії організовано курси українознавства для вчителів (досі вся освіта в губернії була лише російською).
9 липня 1917 в приміщенні гімназії для слухачів курсів влаштовано концерт-мітинг. Як декламатори участь у цій патріотичній акції взяли Максим Ємець та Микола Кузьменко.
Служба у Міністерстві шляхів УНР У 1918 бухгалтер служби шляху Ємець опиняється в Києві. За гетьмана його відряджають до побутового департаменту міністерства шляхів для вироблення тарифних окладів робітникам і службовцям залізниць України. Одночасно відвідує курси позашкільних працівників. На цих курсах лекції з природознавства читав відомий український громадський діяч, агроном за освітою Євген Чикаленко, з яким зазнайомився Ємець. Він також контактує з Петром Плевако, членом Центральної Ради, директором одного з департаментів міністерства шляхів України. Прізвища цих «націоналістичних» діячів через двадцять років фігуруватимуть у справі репресованого Ємця.
Повернувшись до Катеринослава, він продовжує працювати на залізниці, очолює кооперативну організацію «Споживач».
Арешти, слідство, розстріл У 1920 заарештовується органами ЧК. То був не перший і не останній арешт у його житті.