Натура́льна ві́спа (часто просто віспа, також велика віспа; , ) — інфекційне вірусне антропонозне захворювання з частим епідемічним поширенням. За приблизними підрахунками з VI по XX століття хвороба призвела до смерті щонайменше 1 млрд людей. Є думка, що лише у XX столітті від неї загинуло до 300 млн людей на планеті, що значно більше, ніж в усіх війнах людства.
До 1978 року стало зрозумілим (останній на той час випадок відбувся в порту Марка в Сомалі в 1977 році), що у світі хвороба ліквідована. Про це хотіли оголосити з трибуни Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), але у Великій Британії в 1978 році несподівано захворіла медичний фотограф Джанет Паркер, заразивши ще й свою матір. Зараження ймовірно відбулося у лабораторії для дослідження цього вірусу на медичному факультеті Бірмінгемського університету, де Паркер фотографувала зразки. Щоб припинити можливий спалах, негайно довелося провакцинувати 500 її знайомих. Паркер стала останньою жертвою хвороби на планетіМоніка Ріммер. Як віспа вбила свою останню жертву. BBC News. 12 серпня 2018 .
Тому лише 1980 року ВООЗ офіційно оголосила, що натуральна віспа ліквідована у природі за допомогою вакцинації. На це було витрачено 2,4 млрд доз противіспяної вакцини, попри це, все ще існує гіпотетична можливість внутрішньолабораторного зараження при проведенні наукових досліджень з подальшим поширенням хвороби в популяції, адже у світі були ліквідовані не всі лабораторні запаси вірусу (на початку 1990-х років їх зберігали в 3-х країнах: США, СРСР, Південно-Африканська Республіка). З метою уникнення повторної інтродукції натуральної віспи в людську популяцію всі відомі запаси вірусу в лабораторіях всього світу за угодою 1979 року були або знищені, або відправлені вже тільки до двох сховищ: CDC (Атланта, США) і лабораторію Державного наукового центру вірусології і біотехнології «Вектор» (Новосибірська область, Російська Федерація). Обидва об'єкти перевіряються ВООЗ кожні два роки. Обговорення необхідності знищення цих двох останніх культур вірусу ведеться вже кілька десятиліть. Станом на XXI століття генні технології дозволяють повністю секвенувати ДНК вірусу натуральної віспи, і це означає, що він може бути реконструйований для дослідницьких цілей. Всесвітня асамблея охорони здоров'я (, ВАОЗ), вищий керівний орган ВООЗ, багаторазово закликала консультативний комітет ВООЗ з натуральної віспи розглянути питання остаточного знищення вірусу. Але на 72-й ВАОЗ у 2019 році ухвалено, що дослідження з використанням вірусу досі необхідні для подальшої розробки противірусних препаратів від натуральної віспи, тому культури цього вірусу й досі зберігаються лабораторноMeera Senthilingam. Outbreaks and Epidemics: Battling infection from measles to coronavirus (Hot Science) — 2020. — Icon Books. — 176 pages. ISBN 978-1785785634 . У зв'язку з ризиком навмисного викиду вірусів (терористичний акт), особливо після надсилань спор збудника сибірки на початку XXI століття деякі країни стали виробляти противіспяні вакцини, щоб поповнити свої запаси; ВООЗ теж створила запаси такої вакцини, а уряд США відновив щеплення для військовослужбовців як проти натуральної віспи, так і проти сибірки. Існує занепокоєння з приводу того, що натуральна віспа може використовуватися як біологічна зброя. Комісар FDA, доктор Скотт Готліб заявив: «Щоб усунути ризик біотероризму, Конгрес зробив кроки, які дозволили розробити і схвалити контрзаходи з протидії патогенам, які можуть використовуватися як біологічна зброя. Цей крок дає нам додаткові можливості, якщо вірус натуральної віспи буде використаний як зброя масового ураження, це гарантія того, що США готові до будь-якої надзвичайної ситуації у сфері охорони здоров'я».
Не зважаючи на підтверджений факт ліквідації у світі натуральної віспи, її, через легкість зараження людей, швидкість поширення, тяжкий перебіг, високу летальність продовжують відносити до тих інфекційних захворювань, які виявили здатність чинити серйозний вплив на здоров'я населення і можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах та увійшли до переліку подій, які можуть спричинити надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров'я. Тож її продовжують включати до переліку тих інфекційних хвороб, які регулюють сучасні Міжнародні медико-санітарні правила 2005 рокуInternational Health Regulations (2005). Вірус натуральної віспи залишено, незважаючи на ліквідацію хвороби в природі, у переліку тих біологічних агентів, які можуть бути чинниками біологічної зброїСписок товарів подвійного використання, що можуть бути використані у створенні бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 р. № 86 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2012)
Історичні факти Натуральна віспа — одне з найдавніших захворювань. Опис хвороби було знайдено в єгипетському папірусі часів фараона Аменофіса I, написаному близько 4 тис. років до нашої ери. Найпершою епідемією натуральної віспи, відомою з достовірних джерел, вважають ту, що відбулася під час арабо-абіссинської (так званої слонової) війни VI століття в Абіссінії. Саме звідти араби занесли хворобу до Іспанії. У VII столітті хвороба вже зустрічалася по всьому європейському Середземномор'ю. У VIII столітті занесена до Японії, відбулася велика епідемія, яка впродовж 735—737 років викосила ймовірно до ⅓ населення цієї країни. У XIII ст. досягла Ісландії. З XIV століття стала ендемічною для всієї Європи, а в XV ст. потрапила в Америку, де спустошила цілі райони і повністю знищила окремі місцеві племена, як в епідемію 1775—1782 років у Північній Америці. У середньовіччі тільки в Європі занедужувало до 12 мільйонів людей щорічно, а 1,5 мільйони вмирали.
Ще в давнину намагалися боротися з натуральною віспою. Індійці та китайці оберігалися від неї вводячи підсохлі струпи, отримані зі шкіри хворих, в носові ходи здорових людей. Жителі Персії втирали заразний матеріал в шкіру тих людей, які не хворіли на неї. Черкеси, бажаючи зберегти красу своїх дочок, тобто убезпечити від спотворюючих рубців — віспин, робили на закритих частинах тіла спеціальні насічки кинджалом, вістря якого було змочене у віспяному гної. Але при цьому нерідко виникала тяжка, навіть смертельна хвороба.
До XVIII століття був поширений один метод запобігання натуральній віспі — (інокуляція), яка на це століття була вже традиційною практикою, але тягнула за собою такі ж серйозні ризики, як і прадавні методи, в тому числі, можливість розвитку тяжкої форми хвороби та смерті щепленого; ще одним ризиком був страх, що ті, хто щеплені, потім перенесуть хворобу до тих, хто їх оточує, через те, що вони внаслідок варіоляції стануть переносниками хвороби.
Так зокрема у Російській імперії варіоляція була проведена після смерті від натуральної віспи 15-літнього імператора Петра II. Першими щепленими від неї були Катерина II, Великий князь Павло Петрович, Велика княгиня Марія Федорівна, а через кілька днів і онуки Катерини — Олександр і Костянтин Павловичі. Звичайному селянському хлопчині Олександру Маркову, від якого взяли матеріал для щеплення Катерини II, дарували дворянство, надали прізвище Оспєнний і герб.щеплення Катерини II
Наприкінці XVIII століття англійський лікар Едвард Дженнер винайшов вакцину — безпечне щеплення від натуральної віспи на основі вірусу коров'ячої віспи, яке потім було застосовано в Європі та усьому світі масово. Вірус натуральної віспи не мав резервуарів серед тварин для підтримки своєї циркуляції в природі, не сформувалось і його безсимптомне носійство (персистенція) у людей, тому епідемічний ланцюг легко перервався завдяки своєчасній ізоляції хворих, дезінфекції в осередках і масової імунізації населення. Разом це призвело до ерадикації натуральної віспи до 1980-го року. У випадку з натуральною віспою було багато факторів, які дозволили добитися такого результату: вакцина була термостабильна і не вимагала охолодження при зберіганні; для імунізації потрібна була тільки одна доза вакцини; кожного хворого можна було легко виявити за характерним висипом і, отже, його можна було своєчасно ізолювати, а контактних швидко вакцинувати.
Етіологія
Збудник натуральної віспи — складний вірус, він містить ДНК, розмножується в цитоплазмі клітин. Вірус віспи відносять до родини Поксвіруси (Poxviridae), підродини Chordopoxviridae, роду ; має розміри 200—350 нм. При попаданні вірусу клітини шкіри збільшувалися в розмірах і містили особливі включення, оточені зоною просвітління. Їх назвали тільцями Гварнері й виявляли навіть при дослідженні в світловому мікроскопі з невеликим збільшенням.
Вірус натуральної віспи має антигенну спорідненість з еритроцитами групи А крові людини, що зумовлює слабкий імунітет людей з такою групою крові, високу захворюваність та смертність. Він стійкий до впливу факторів довкілля, особливо до висушування та низьких температур. Може тривалий час, упродовж місяців, зберігатися у кірочках, взятих з віспин на шкірі хворих, у замороженому та ліофілізованому стані залишається життєздатним декілька років.
Найімовірніше, вірус натуральної віспи еволюціонував між 68-16 тисячами років томуLi Y1, Carroll DS, Gardner SN, Walsh MC, Vitalis EA, Damon IK. On the origin of smallpox: correlating variola phylogenics with historical smallpox records. Proc Natl Acad Sci U S A. 2007 Oct 2;104(40):15787-92. . Одна клада штамів — Variola major (різновид вірусу, який спричинював клінічно тяжчу форму захворювання), яка поширювалася з Азії між V і XVI століттями. Друга клада включала два різновиди Variola Alastrim minor (фенотипічно легша форма), описана в Америці, ізольована в Західній Африці, яка відокремилася від загального предка вірусу натуральної віспи між XV століттям до н. е. і VII століттям н. е. Надалі ця клада розійшлася на дві субклади у XIII століттіEsposito JJ, Sammons SA, Frace AM, Osborne JD, Olsen-Rasmussen M, Zhang M, Govil D, Damon IK, Kline R, Laker M, Li Y, Smith GL, Meyer H, Leduc JW, Wohlhueter RM (2006) Genome sequence diversity and clues to the evolution of variola (smallpox) virus. Science. 2006 Aug 11;313 (5788):807-812. .
Епідеміологічні особливості Джерелом інфекції були хворі, які у перші дні захворювання виділяли збудника у довкілля з частинками слизу з носоглотки (повітряно-крапельний механізм передачі інфекції), а пізніше — при відпаданні кірочок, які містили вірус, зі шкіри та слизових оболонок контактним механізмом — шляхом безпосереднього контакту, так і внаслідок того, що вірус із гноєм пустул, з кірочок потрапляв до пилу (пиловий шлях), який піднімався у повітря і надалі проникав до організму здорової людини через дихальні шляхи. Через високу стійкість вірусу до висушування він міг із натільною білизною та іншими речами хворих переноситися на далеку відстань, де з пилом здатний був заражати здорових. Хворий був заразним упродовж усього періоду захворювання, починаючи з моменту виникнення гарячки. Можливо заразливість хворих починалася раніше — з останнього дня інкубаційного періоду. Найбільша заразливість хворих припадала на період розкриття віспяних елементів на слизовій оболонці рота і горла, відповідно 6-9-му дню захворювання.
Патогенез Проникнувши через шкіру або слизові оболонки, вірус починає циркулювати у крові; при потраплянні його у клітини шкіри або слизових оболонок на них утворюються характерні висипання внаслідок ураження усіх шарів шкіри. Вірус спричинює глибокі порушення діяльності серцево-судинної системи.
Найбільш тяжкі епідемії натуральної віспи (з 40-60 % летальністю) вирували у XVII і XVIII століттях. Ліквідація ж хвороби в 1970-х роках відбувалася на тлі широкого поширення менш небезпечних штамів вірусу (типу minor), які спричинюють захворювання, відоме під назвою аластрім. Для нього характерні ураження тільки рогового (поверхневого) шару шкіри. Геноми менш вірулентних штамів відрізняються великим розміром інвертованих термінальних повторів, тому зниження летальності у XX столітті в осередках натуральної віспи не можна пояснити тільки проведеною імунопрофілактикою.