Брита́нська імпе́рія () включала домініони, колонії, протекторати, мандати на інші території, що перебували під владою Сполученого Королівства та його держав-попередників. Виникла внаслідок заснування Королівством Англія заморських територій та торговельних постів у період з кінця XVI ст. по початок XVIII ст. У період піку свого розквіту була найбільшою імперією в історії, а також протягом більше ста років була головною глобальною силою у світі. Станом на 1913 рік населення Британської імперії складало понад 412 млн осіб (23 % населення світу на той час) , а станом на 1920 рік площа імперії складала понад 35,5 млн км² (24 % поверхні світу) . Як наслідок, її політична, юридична, мовна та культурна спадщина набули значного поширення. В часи піку її розвитку Британську імперію часто описували фразою «Імперія, над якою ніколи не заходить Сонце» (), оскільки через її величезні розміри сонце завжди світило принаймні над якоюсь її частиною.
Після Другої світової війни більшість колоній Британії стали незалежними. Спадкоємицею Британської імперії вважається Британська Співдружність.
Виникнення
Словосполучення «Британська імперія» () традиційно приписують англійському науковцю та раднику королеви Єлизавети I — Джону Ді (), який у другій половині XVI століття розробляв ідею створення могутньої морської імперії для протидії впливу Іспанії та Португалії.
Однак фактичні передумови формування імперії виникли ще до унії Англії та Шотландії у 1707 році, коли обидва королівства існували як окремі держави.
Ранні експедиції та конкуренція з Іспанією
У 1496 році король Генріх VII, оговтавшись після Столітньої війни та Війни Червоної та Білої троянд, надав італійському мореплавцю Джону Каботу дозвіл на морські подорожі в пошуках західного шляху до Азії через Атлантичний океан. У 1497 році Кабот досяг узбережжя Ньюфаундленду (сучасна Канада), що стало першою англійською спробою колонізації в Новому Світі.
Після успіхів Іспанської та Португальської імперій в Атлантиці, Англія розпочала практику каперства — надаючи приватним особам, як-от Джон Гокінс та Френсіс Дрейк, право на захоплення іспанських кораблів та колоній. Це стало першим проявом неофіційного імперіалізму, орієнтованого на здобич та послаблення конкурентів.
Попри ці кроки, англійські зусилля запізнилися: Іспанія вже захопила більшість Латинської Америки; Португалія закріпилася у Бразилії; Франція створила колонію Нова Франція на річці Святого Лаврентія.
Підкорення Ірландії
Паралельно, у самій Британії відбувалися процеси колонізації:
У XVI столітті Англія відновила контроль над Ірландією, здійснюючи політику поселень — конфісковані землі передавалися англійським колоністам. Після придушення повстання 1530-х років, Генріх VIII у 1541 році проголосив себе королем Ірландії, що формалізувало залежність острова. До початку XVII століття Англія остаточно зміцнила контроль над усією Ірландією, використовуючи її як базу для подальшої експансії.
Конфлікт з Іспанією
Із кінця XVI століття розпочалась Англо-іспанська війна (1585—1604), під час якої Іспанія систематично перешкоджала англійському впливу в Ірландії та колоніальній експансії. Війна завершилася у 1604 році підписанням Лондонського договору, за яким Англія зобов’язувалася припинити піратство й не втручатися у справи Іспанії в Нідерландах. В обмін Іспанія погодилася на невтручання в справи Ірландії.
Перша британська імперія
Початок експансії У 1583 р. острів Ньюфаундленд був проголошений англійським володінням — першою заморською колонією Королівства Англія, що поклало початок імперії. Висадився на Ньюфаундленді сер Гамфрі Ґілберт, якому в 1578 році королева Єлизавета I дарувала патент на відкриття й дослідження заморських земель, відправивши його за море із завданням вчинити піратський рейд, а потім, на зворотному шляху заснувати колонію. Погана погода перешкодила першій експедиції, але друга дісталася до острова й оголосила його володінням англійської корони, хоча й не залишила поселення. В 1584 році Волтер Релі отримав схожий патент від королеви й заснував колонію на території сучасної Північної Кароліни. Через брак припасів колонія не вижила.
Після підписання лондонської угоди в 1603 році Королівству Англія довелося припинити піратську діяльність, тож англійська корона почала розбудовувати власну колоніальну структуру. Англійські поселення стали виникати в Північній Америці й на островах Вест-Індії. Утворилася також приватна Британська Ост-Індійська компанія, що почала вести активну торгівлю з країнами Азії. Період від початку колонізації до втрати 13 американських колоній пізніше отримав назву «першої британської імперії».
Британська колонізація Америки На перших порах найважливіші й найприбутковіші колонії Королівства Англія виникли в басейні Карибського моря, хоча перші спроби поселень зазнавали невдач. Колонія у Гаяні, утворена в 1604 році, проіснувала лише два роки, оскільки не змогла виконати мети заснування — відкриття родовищ золота.
Швидко припинили існування колонії на островах Сент-Люсія і Гренада, але поселення на Сент-Кіттсі, засноване в 1624 році, поселення на Барбадосі (1627) і поселення на Невісі (1628) втрималися за рахунок організації цукрових плантацій за бразильською системою. Ця система залежала від рабської праці й від голландських кораблів, які привозили рабів і забирали цукор. Щоб зберегти ці дедалі спокусливіші прибутки за Королівством Англія, в 1651 році англійський парламент видав указ, що вести торгівлю з англійськими колоніями мають право лише англійські кораблі. Це призвело до низки англо-голландських воєн, результатом яких стало зміцнення англійських позицій в Америці за рахунок голландських. В 1665 році Королівство Англія анексувало острів Ямайка, відібравши його в іспанців, а в 1666 році колонізувало Багами.
Перше постійне англійське заморське поселення було засноване в 1607 році в Джеймстауні. Поселенням управляла Вірджинська компанія. В 1609 році були відкриті Бермудські острови, і відділення компанії встановило колонію й там. Ліцензія компанії була анульована в 1624 році, й корона отримала прямий контроль над поселеннями, таким чином заснувавши колонію Вірджинія. В 1610 році була заснована Ньюфаундлендська компанія з метою утворити постійне поселення на острові, але плани провалилися. В 1630 році був заснований Плімут, який став притулком для пуританських релігійних сепаратистів. Релігійні переслідування в Європі змушували багатьох людей зважитися на труднощі подорожі через Атлантику: колонія в Меріленді (1634) стала притулком для римо-католиків, колонія на Род-Айленді (1636) — терпимою для всіх релігійних течій, а колонія в Коннектикуті (1639) — для конгрегаціоналістів. Провінція Кароліна була заснована в 1663 році, в 1664 році англійським володінням стала нідерландська колонія Новий Амстердам, яку перейменували в Нью-Йорк. В 1681 році Вільям Пенн заснував Пенсільванію.
Континентальні колонії, південніші з яких постачали тютюн, бавовну й рис, а північніші — хутра і матеріали для військових потреб, мали менші успіхи з фінансової точки зору, але великі площі придатної для землеробства землі приваблювали більше іммігрантів із Королівства Англія, які, крім того, віддавали перевагу помірному клімату.
З перших років важливою складовою Британської імперії в Америці було рабство. До скасування работоргівлі в 1807 році Британія перевезла в Америку 3,5 млн африканських рабів — третину всіх рабів, перевезених через Атлантику. Щоб полегшити торгівлю рабами, на узбережжі західної Африки будували форти.
Азія Наприкінці 16-го століття Королівство Англія й Нідерланди розпочали боротьбу проти португальської монополії на торгівлю з Азією. Англійська і Голландська Ост-Індійські компанії спільними зусиллями організовували приватні венчурні компанії для плавання до берегів Індонезії, звідки привозилися спеції, та Індії, яка була важливим проміжним пунктом у торгівлі. Проте незабаром спільні зусилля перетворилися в запеклу конкурентну боротьбу, в якій Нідерланди здобули перевагу в Індонезії, а Королівство Англія в Індії, де 1613 році англійці заснували факторію (Сурат). На ту пору прогресивніша фінансова система голландців допомогла їм після трьох англо-голландських воєн міцніше заснуватися в Азії. Ворожнеча припинилася після Веселої революції, внаслідок якої голландець Вільгельм Оранський став королем Англії. За угодою між країнами торгівля спеціями залишилася в руках Нідерландів, а імпорт текстилю з Індії — за англійцями. Прибутки від торгівлі тканинами незабаром перегнали прибутки від торгівлі спеціями. Протягом першого століття свого існування Ост-Індійська компанія зосереджувала свою увагу в основному на торгівлі, а не на розбудові імперської влади. Компанія не могла боротися з могутньою Могольською імперією, від якої одержала в 1617 році права на торгівлю.
Глобальне протистояння з Францією Кінець сімнадцятого століття і початок вісімнадцятого в Європі пройшли у війнах. Нідерландам довелося затратити надто велику частину свого бюджету на участь у європейських конфліктах, і Королівство Англія продовжувала зміцнювати свої позиції у світі. Основним супротивником Королівства Англія стала Франція.
У період з 1688 до 1697 проходила дев'ятирічна війна, яка завершилася без чітко визначених переможців, але зупинила експансію Франції в Європі. З 1701 до 1714 роки тривала війна за іспанську спадщину. Цю війну Франція із своїм союзником Іспанією програли. Іспанія втратила свої колонії в Європі, а Британія здобула чималі територіальні надбання: Ньюфаундленд й Акадія перейшли в її володіння від Франції, а Гібралтар і Менорка від Іспанії. Гібралтар став важливою морською базою, оскільки його розташування дозволяє контролювати вихід в Атлантику з Середземного моря. Крім того, Британія виборола в Іспанії право продавати рабів у Іспанській Америці.
Могольська імперія протягом 18 століття почала занепадати. Центр уваги Ост-Індійської компанії в Індії перемістився з Сурата, що був осередком торгівлі спеціями до форту Сент-Джордж, який пізніше став містом Мадрас, Бомбею, який потрапив у руки англійців в 1661 році як придане Катерини Браганзьської, і Сутануті, що, злившись із двома іншими селищами, став Калькутою.
1756 року розпочалася семирічна війна — перша з воєн, що велися в глобальному масштабі: в Європі, Індії, Північній Америці, на Карибах, на Філіппінах і в Африці. В 1757 році британці здобули перемогу у битві при Плессі, що здобуло для них контроль над Бенгалією. Паризький мирний договір 1763 року означав крах французьких амбіцій утвердитися в Північній Америці. Нова Франція перейшла під британський контроль, а Луїзіана — під іспанський. Іспанія уступила Британії Флориду. В Індії ще залишалися французькі анклави, але вони повинні були взяти зобов'язання підтримувати держави, які контролювала Британія. Отже, після закінчення семирічної війни Британія стала панівною колоніальною силою у світі.
Розбудова другої Британської імперії (1789—1815)
Втрата тринадцяти американських колоній Протягом 60-тих і 70-тих років XVIII століття стосунки між американськими колоніями й Британією ставали дедалі напруженішими. Особливе невдоволення в колоніях викликали податки, якими їх обкладав британський парламент. У 1775 році чвари призвели до початку Війни за незалежність. Наступного року колоністи оголосили незалежність Сполучених Штатів Америки, й при підтримці Франції до 1783 року виграли війну. Втрата частини колоній в Америці вважається істориками подією, що визначила перехід від першої до другої імперії.
У 1776 році Адам Сміт у книзі «Багатство народів» відзначав, що колонії зайві, а на зміну меркантилістській політиці першого періоду колоніальної експансії повинна прийти вільна торгівля. Зростання обсягів торгівлі між Сполученими Штатами і Британією відразу ж після 1783 року підтвердили погляди Сміта про те, що для економічного успіху не потрібен політичний контроль.