Дина́стія Ха́нь () — династія, що правила Китаєм після падіння династії Цінь, до розпаду імперії на три царства. Ця династія керувалася імператорами з роду Лю (劉), першим з яких був Гао-цзу. Правління цієї династії тривало понад 400 років. Правління династії Хань поділяють на два періоди — Ранню Хань (Західна Хань, 206 р. до н. е. — 9 р. н. е.) та Пізню Хань (Східна Хань, 25-220 роки), що були розділені між собою повстанням «червонобрових» та коротким правлінням «узурпатора» Ван Мана. У китайській історіографії доба Хань вважається найбільш значущою в історії Китаю, оскільки саме в цей час сформувався китайський етнос — ханці, названий за іменем цієї династії.
Назва Засновник династії Лю Бан був ваном (князем) володіння Ханьчжун, названого на честь його розташування на річці Хань (у сучасному південно-західному Шеньсі). Після перемоги Лю Бана завладу, династія Хань була названа на честь феоду Ханьчжун.
Періодизація Правління династії Хань поділяється на два великі періоди:
206 до н. е. — 24 роки. В цей час столиця династії знаходилась у місті Чан'ань. Рання Хань () або Західна Хань ( 25 — 220 роки. В цей час столиця династії знаходилась у місті Лояні. Пізня Хань () або Східна Хань ()
Поділ на Західну і Східну Хань прийнятий в історіографії для уникнення плутанини із династією Пізня Хань періоду п'яти династій і десяти царств.
Історія
Передумови виникнення Деспотизм та волюнтаристська економічна політика Цінь Ши Хуан-ді, що збіглися з посушливими роками, спричинили в Китаї страшний голод та розруху.
209 року до н. е. проти режиму династії Цінь спалахнуло повстання. Одним із лідерів повстанців був Лю Бан. Спільно із силами бунтівного цінського полководця Сян Юя він 206 року до н. е. захопив столицю — місто Сяньян та знищив династію Цінь.
Після знищення династії Цінь, Лю Бан отримав від Сян Юя титул Хань-вана і територію провінції Сичуань та півдня Шеньсі, замість обіцяної центральної області Гуаньчжун.
Західна Хань Згодом Лю і Сян вступили у боротьбу за одноосібне володарювання над Китаєм. 202 року до н. е. Лю розбив противника в битві при Ґайся й об'єднав Піднебесну. Встановив столицю в Чанані, що розташовувалось неподалік попередньої столиці Сяньяна. й проголосив створення династії Хань під новим імператорським іменем Гао Цзу. Заклав новий адміністративно-територіальний устрій, основною одиницею якого стало командирство. Роздав землі й титули ванів своїм родичам та відданим підлеглим. Багато зробив для зміцнення конфуціанства, рушійної силою якого був Лу Ґу. Також йому вдалося на деякий час замирити нову і стару аристократію.
У зовнішній політиці Гао-цзу був стурбований виникненням і стрімким посиленням держави хунну під орудою Моде. Імператор був стурбований великою кількістю залізної зброї ханьського виробництва, якою торгували хунну вздовж північних кордонів, і він запровадив заборону для торгівлю зброєюTorday, Laszlo (1997), Mounted Archers: The Beginnings of Central Asian History, Durham: Durham, pp. 75–77. У відповідь хунну вдерлися в межі імперії, на територію сучасного Шаньсі, де вони розгромили війська Хань 200 року до н. е. у битві під БайденомDi Cosmo, Nicola (2002), Ancient China and Its Enemies: The Rise of Nomadic Power in East Asian History, Cambridge University Press, pp. 190–192. У 197 році до н. е. було укладено Договір Миру та Спорідненості, який фактично визнавав шаньюя хунну та імператора Хань рівними, що закріплювалося шлюбним союзом, а імперія була змушена надсилати хунну велику кількість данини, такої як шовковий одяг, зерно та виноYü, Ying-shih (1967), Trade and Expansion in Han China: A Study in the Structure of Sino-Barbarian Economic Relations, Berkeley: University of California Press, pp. 9–10Morton, William Scott; Lewis, Charlton M. (2005), China: Its History and Culture (Fourth ed.), New York City: McGraw-Hill, p. 52.
Після смерті Лю Бана країною фактично керувала його вдова Люй Чжи. Її доба позначилася непотизмом і корупцією, в результаті чого родичі ексімператриці з роду Лю узурпували усі важливі державні посади. 195 року було придушено повстання Лу Вана, вана Яня. 180 року до н. е. голови роду Люй спробували скинути правлячу династію, але зазнали поразки і були вирізані військами Лю.
В результаті скинення узурпаторів до влади прийшов Лю Хен. Прислуховувався до чиновників-легістів Цзя Ї та Чао Цо. Сприяв розвитку сільського господарства. Скасував податки на врожай та тілесні покарання. Запровадив систему іспитів на посади для аристократії, що стала предтечею державних чиновницьких іспитів. 166 року до н. е. стикнувся з новим вторгненням хунну, війна з якими тривала до 162 року до н. е., коли було укладено мирний договір з шаньюєм Лаошаном. Він підтверджував договір 197 року до н. е., але збільшив розмір данини до 600 л вина, 2,5 млн л рису, 100 тис. рулонів шовкуYü (1986), pp. 388–389.
У 154 році проти імператора Цзіна повстали вани князівств Чжао, У і Чу, яких підтримав шаньюй Цзюньчень. Імператорська армія швидко перемогла заколотників, що змусило шаньюя 152 року укласти новий мирний договір, який було скріплено шлюбом між володарем хунну і принцесою Хань й відкрито торговельний пункт. Але імперія у 148, 144 та 142 роках до н. е. знову зазнавала грабіжницьких походів хунну.
За імператора У спочатку 140 року до н. е. було підтверджено договір з шаньюєм, після чого завдяки дипломату Чжан Цяню було встановлено дипломатичні відносини з Греко-Бактрійським царством і Парфянською імперією. Усі ці країни зрештою отримали посольства ХаньMorton, William Scott; Lewis, Charlton M. (2005), China: Its History and Culture (Fourth ed.), New York City: McGraw-Hill, pp. 54–55Ebrey (1999), The Cambridge Illustrated History of China, Cambridge University Press, p. 69. Ці зв'язки поклали початок торговельної мережі Шовкового шляху, яка поширилася на Римську імперію, доставляючи між ними такі товари, як китайський шовк та римські скляні виробиAn, Jiayao (2002), "When glass was treasured in China", in Juliano, Annette L.; Lerner, Judith A. (eds.), Silk Road Studies VII: Nomads, Traders, and Holy Men Along China's Silk Road, Turnhout: Brepols Publishers, p. 83Ebrey (1999), p. 70.
133 року до н. е. біля фортеці Майї було здійснено спробу захопити шаньюя Цзюньченя. Провал цього плану призвело до нової війниTorday (1997), pp. 91–92. Імператор розпочав низку масованих військових вторгнень на територію хунну. 129 року до н. е. 2 ханьські армії здобули певний успіх, а 2 інші армії були переможені хунну. 127 року до н. е. імператорська армія здобула певну перемогу, а 126 року до н. е. імперія захопила Ордос, де було заселено китайських колоністів. 124 року до н. е. імперія здобула нову перемогу, але в наступні роки війна тривала з перемінним успіхом. 121 року до н. е. Хо Цюйбін у 2 битва завдав поразки шаньюю Їчжісє, вбивши і полонивши 70 молодших ванів (князів). Невзважаючи на подальші успіхи хунну, з 119 року до н. е. шаньюй перейшов до оборони. Того ж року у великій битві при Мобей (на північному кордоні Гобі) ханьське військо завдало Їчжісє нищівної поразки, а останній ледве врятувався. За цим того ж року було завдано поразки східному чжукі-вану, внаслідок чого було захоплено десятки тисяч ворогів. Це змусило хунну відступити за Гобі, а ці землі було захоплено імперією, післячого командувачі Хо Цюйбін і Вей Цін дійшли пходом до озера БайкалYü (1986), "Han foreign relations", in Twitchett, Denis; Loewe, Michael (eds.), The Cambridge History of China: Volume I: the Ch'in and Han Empires, 221 B.C. – A.D. 220, Cambridge University Press, p. 390Di Cosmo (2002), pp. 237–240..
Надалі відбувається розширення території на захід завдяки перемогам над хунну, внаслідок чого було створено Намісництва Західного краю. Разом з тим 111 року до н. е. імператор У знищив давньов'єтнамську державу Намв'єт. Приєднав до імперії її території — Ґуандун, Гуансі і частину північного В'єтнаму. 109 року до н. е. підкорив державу Дянь в Юньнані, автохтонні племені в Ґуйчжоу і СичуаніEbrey (1999), The Cambridge Illustrated History of China, Cambridge University Press, p. 83. 108 року до н. е. знищив Кочосон, заснувавши на її території командирства Сюяньту і ЛеланYü (1986), pp. 448–453.
106 року до н. е. імператор У здійснив адміністративно-територіальну реформу, поділивши територію імперії на 13 провінцій. Через постійну нестачу коштів, сприяв розвитку торгівлі та фінансів. Встановив фіксовані ціни на товари й державну монополію на сіль, залізо та спиртні напої. Створив великий репресивний апарат, що жорстко придушував всі прояви невдоволення, критики, корупціїWagner (2001), The State and the Iron Industry in Han China, Copenhagen: Nordic Institute of Asian Studies, pp. 1–17Loewe (1986), "The Former Han Dynasty", in Twitchett, Denis; Loewe, Michael (eds.), The Cambridge History of China: Volume I: the Ch'in and Han Empires, 221 B.C. – A.D. 220, Cambridge University Press, pp. 160–161Morton & Lewis (2005), p. 57.
Але спроби у 105—102 роках до н. е. підкорити державу Даюань у Ферганській долині зазнали невдачі. Надалі встановлюються союзні відносини з державою Кангюй, сусідом Даюань. У 103—100 роках до н. е. було відбито щорічні напади шаньюїв Ера і Сюйліху. 99 року до н. е. імператорське військо завдало хунну поразки, але не змогло розвинути успіх. Війна між Хань і хунну тривала до самої смерті імператора У.
83 року до н.е. поновилася війна з хунну, яким 80 року до н. е. армія імператора Чжао завдала поразки. У відповідь шаньюй Хульяді 79 року до н. е. спробував захопити Ордос, але марно. 72 року до н. е. ханьська армія здійснила успішну кампанію у володіння хунну. Водночас імперський уряд активно підбурював сусідів і васалів хунну до повстань.
Імператор Сюань проводив політику на оновлення уряду, боротьби з корупцією, підвищення рівня чиновництва. 54 року до н. е. шаньюй хунну Хухан'є визнав зверхність Хань. З 51 до 53 року відбувався великий збір вчених у Павільйоні кам'яного каналу. У підсумку опубліковано офіційні версії та інтерпретації класичних текстів, які стали обов'язковими для кандидатів на чиновницькі посади. Цю політику продовжив імператор Юань, що займався скороченням державних витрат з метою зниження податків та поліпшення добробуту населення. Також подальше підкорення хунну, які з 40-х років до н. е. визнали владу імперії й залишалися вірними до завершення існування Західної Хань
З часів імператора Чена фактичну владу перебрала імператриця Ван і її рід, представники якого отримували найвищі посади й титули. В результаті корупція досягла жахливих розмірів, а бунти і селянські повстання стали спалахувати по всій країні. На нетривалий час за панування імператора Ай рід Ван було відсторонено від влади. Втім останній повернув свої позиції за імператора Піна.
Тривалий час після смерті імператора Піна влада знаходилася у регентської ради на чолі із Ван Маном. У 6 році як імператора обрано праправнука імператора Сюань-ді — Лю Іня. Втім він фактично не правив, владу зберіг дасима (титул) Ван Ман. Останній оженив його на своїй онуці. Зрештою Ван Ман побачивши підтримку військових та чиновництва на свою користь, вирішив скинути династію Хань. Зрештою у 9 році Ван Ман скинув імператора Жуцзи-ді й оголосив про створення нової династії Сінь 新.
Правління Ван Мана