Веремі́ївка — село в Україні, у Золотоніському районі Черкаської області. Входить до складу Іркліївської сільської громади. Населення становить 1428 осіб.

Назва За однією версією, назва села походить від імені сина старости овруцького Михайла Вишневецького — Веремія (Яреми), за іншою — від імені першого поселенця — Веремія.

Географія Багато шляхів перетинало село у різних напрямках. Головною з них була Стовповий шлях, що прямував із заходу на схід через усі три села та проходив через їхні центри. Стовповим називався тому, що при ньому йшли стовпи телеграфного зв'язку. Наступним був Центральний шлях Вереміївки, що прямував від Порубльового узвозу через центр села на Білу Голову, де знаходилися перевалка та причал Богун. Третій — центральний тимченківський шлях, що йшов із Кривого узвозу через центр села і також на Білу Голову.

В центрі Вереміївки, перетинаються дві головних шляхи: Стовповий та Центральний та ще на північний захід відходить вуличка через куток Столиця на кутки Грицаївку та Довгалівку. Далі від центра цих шляхів відходить багато вуличок та провулків.

Водойми Весняна повінь у Вереміївці ще називалася лукова вода, бо з'являлася з боку луків. Але перед цією водою була ще одна повінь, яка називалася горовою водою, бо бігла вона із гори, із степів. Головною гілкою протікання цієї води у Вереміївці були Баталейський та Крутий Яри, які сходяться в один та виходять до села біля Вереміївської бригади рибколгоспу імені Шмідта. Тут і розпочиналася протока — річка Свинотоп. Ця вода приходила, коли розпочиналося танення снігів. Вода текла шляхами, повністю розмиваючи їх та руйнуйчи на своєму шляху навіть містки. Крім негативних дій цієї води, була від неї користь рибалкам-любителям. В Городському основна вода йшла із Бачина та чисельних проваль і узвозів. Збігала вона в Дібрівку, а потім попід містком на Стовповій дорозі ішла в Гузичівські болота. Інший потік ішов в Сеневе болото, де з'єднувався із вереміївським потоком і вода текла болотами до центра села, де попід Данилковим містком впадала у Свинотоп і разом з Вереміївською водою продовжувала шлях до Дніпра. Біля Кітляревого містка, затоплюючи дорогу на Кислю, ішла в Гончарівське, Чубівське, Сухинівське болото. На Руденькому перетопляла дорогу Лани-Гарбузівка, йшла в Сідове болото, потім в Різовахи, Чокалоки і Бистрик. Біля Гарбузівського містка води відходили в Різоваху і Бистрик, через Чокальки. Користь як від тієї, так і від іншої весняної води головна була в тому, ще вона добре зволожувала землі і урожай трав був значно кращий, ніж тоді, коли левадні луки не затоплялися, якщо зима була малосніжна.

Топоніми Село Вереміївка складалося з кутків, які в давнину називалися десятками, яких тут було аж 15. Це було тоді, коли на кутку було по десятку хат. Коли ж їх стали сотні, то стали зватися кутками. На чолі десятка був десяцький, або десятник. Коли утворилися сільські ради, посаду десятника замінив член сільської Ради.

Кутки (десятки)

Столиця; Городський; Бражне; Запіски; Сенівка; Баталей; Нечаївка; Пасішне; Тимченки; Погоріле; Заболото; Миклашівка; Гарбузівка; Лани; Стовповівка; Степовий, на часі колективізації ліквідований через заселення степових хуторів. Так в яру утворився хутір Баталей.

У 1936 році с. Вереміївка було поділено на три села. Межі поділу йшли від гори до Дніпра. Село Тимченки на заході від Москаленок. Сюди увійшли кутки Пасішне, Тимченки, Погоріле і хутір Баталей. Село Вереміївка в центрі із кутками Баталей, Нечаївка, яка була перейменована у Ворошилівку, бо там було створено колгосп імені К. Ворошилова. Наступні кутки — Сенівка, Колодівка, Довгалевка, Столиця, Бражне, Заболото і Біла Голова. Село Городське на сході Вереміївки від Гусиного і Жовнина із кутками Запіски, Городський, Стовповівка, Лани, Гарбузівка і Миклашівка. Кожний куток в свою чергу поділявся на ряд дрібних кутків. Тоді, село Вереміївка поділялася на хутори: Баталей, що поділявся у свою чергу на кутки Канівцівка, Барабашівка, Чехунівщина, Павленківщина; Нечаївка (Ворошлівка) — на кутки Підгора, Гнидівка, Кулешівка, Редьківка, Проскурівка; Сенівка — на кутки Колодівка, Баюнівка, Матня, Душейки, Бреусівка; Бражне — на кутки Столиця, Кисля; Заболото — на кутки Курган, Вовчий хутір, Следі.

Урочища

Барабашівка Берези Бурисенкове Вовкова гребля Горинівщина Кавкове Казидуби Каракуми Кириківщина Кисля Кладки Кононівщина Кукали Курган Липанівка Лізки Лужок Любківське провалля Матня Михайлівське провалля Оголівщина Попівщина Попова левада Порубльове провалля Сахнівщина Сеніве глибоке провалля Сеніве мілке провалля Соша У рябого стовпа Чехунівщина Шелюги

Історія Перша згадка про село датується 1612 роком.

В одному з кутків старої Вереміївки, Миклашівці, ще до затоплення «Кременчуцьким морем», виявлені сліди поселень, датованих VII—IX століттями, хоча випадкові знахідки, що вимиваються дніпровськими хвилями на берег з дна рукотворного моря, засвідчують значно раніше заселення цих земель.

Під Литвою та Польщею За часів правління великого князя литовського Жигимонта І на українських землях були утворені староства, зокрема й Канівсько-Черкаське староство, до якого було прилучено Задніпрянщину, у тому числі й Посулля. Саме тоді на більш вигідних для ведення господарства землях виникли нові поселення: Вереміївка, Кліщинці, Матвіївка та багато інших.

25 серпня 1512 року овруцький підстароста Михайло Павша заповів Київському Пустинно-Микільському монастирю маєток Клим'ятин (урочище Кліматичі)Ткаченко М. Нарис історії Кременчуччини до початку XVIII ст. // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — Кн. 24. — К., 1929. — С. 60., де було містечко Жовнин. На підставі цього тестаменту (заповіту) польський король Сигізмунд I Старий 1514 року на прохання монастиря затвердив за ним це володіння.

23 вересня 1554 року черкаський і канівський староста Оникій Горностай дав на користь Київського Пустинно-Миколаївського монастиря «ввідний запис» на володіння урочищами й угіддями з бобровими гонами й рибною ловлею по Дніпру від Вереміївських поселень до Недогарків під КременчукомВирський Д. С. Українська конкіста: змагання з Диким полем (промисли, сакральний центр та «метрополії»): Я, Аникій Горностай, «при тых всех угодьях с урочища Быстрица аж до Ердани, Игумена Алексея и всю братию заставил». Бистриця — урочище у Вереміївці, Єрдань (Йордан) — річка в Недогарках, себто 60 верст угідь в плавнях Сули. Після підписання 1 липня 1569 року Люблінської унії, Королівство Польське та Велике князівство Литовське об'єдналися в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, яку очолив польський король Сигізмунд II Август. Українські землі, що увійшли до складу Польщі, були поділені на воєводства. Вереміївка опинилася у складі Київського воєводства Речі Посполитої.

1578 року король Стефан Баторій дає в нагороду за військові подвиги черкаському боярину Михайлу Байбузі (Грибуновичу), нащадокові правителів Золотої Орди Мамая та Чингізхана, «пустыню к осаждению людьми» (для заселення), що простяглася від верхів'я Сули до гирла Дніпра. Та Байбузі не довелося довго користуватися щедрим королівським даром, оскільки, згодом ці володіння були відібрані Вишневецьким і віттоді увійшли до Вишневеччини. 1582 року староста черкаський, князь Михайло Вишневецький силою відібрав у Байбузи сульські володіння. 1584 року Михайло помирає і лише 1590 року Варшавський сейм затвердив право власності на Посулля за його сином — старостою канівським Олександром Вишневецьким. Він дружні стосунки з козаками, але жага розширення та розбудови нових земель не давали спокою князеві, що вимагало чималих коштів і призвело до конфлікту з козаками. У 1590 році він провів оборудку, завдяки якій начебто «придбав» маєток Криштофа Косинського на Київщині і відразу перепродав ці землі князю Янушу Острозькому. Це призвело до двох козацьких повстань під проводом Косинського, під час останнього — у 1593 році, Косинського за наказом Олександра Вишневецького було підступно вбито, а вже за рік помирає й сам князь, не лишаючи по собі нащадків. Після смерті його маєтки перейшли у спадок рідному його братові — старості овруцькому Михайлові Вишневецькому. 17 серпня 1612 року, у Лубнах, у Михайла Вишневецького народився син Веремій. Тому власник вирішив увічнити ім'я нащадка роду Вишневецьких. З цією метою було об'єднано всі новоутворені поселення по річці Свинотоп (інша назва — протока Попова річка), у єдине село — Вереміївку. Після смерті Михайла Вишневецького, Люблінський трибунал постановою, закріплює землі Посулля за його вдовою — Раїною Вишневецькою: «…замок і мєсто Лубни, зо всємі футорами, яко теж і іншиє замки і мєста». У цьому документі при переліку населений пунктів згадується й село Гусине, що на заході межувало з Вереміївкою. 1630 року Вишневеччина перейшла у власність Яреми Вишневецького і орієнтовно у 1630-х роках у Вереміївці було споруджено фортецю, що розташовувалася в межах сучасної центральної частини села (куток Столиця). Укріплення збудовані були на мисоподібному виступі лівого берегу заболоченої річки Свинотоп. Південніше фортеці була збудована гребля-загата, яка затримувала стік води. Саме тому військовий інженер Даніїл де Боскет у 1740-х роках на своїй мапі зобразив повноводне озеро. На жаль до наших днів фортеця не збереглася.

У 1641 році у Вереміївці налічувалось 327 дворів, а від 1653 року Вереміївка згадується як містечко.

Хмельниччина Під час селянсько-козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького, а саме влітку 1648 року у складі Іркліївського полку, яким командував полковник Михайло Телюченко, виникло чотири сотні, серед яких була й Вереміївська сотня. Після його ліквідації, згідно умов Зборівського договору, 16 жовтня 1649 року була Вереміївська сотня (сотник Рева), чисельністю у 181 козака, увійшла до складу Кропивнянського полку, яким командував полковник прилуцький, черкаський і кропивнянський Филон Джалалій й перебувала там до 1658 року.

Іркліївський полк був відновлений 1658 року. Протягом 1658—1661 років Вереміївська сотня була адміністративною одиницею відновленого Іркліївського полку, у 1661—1663 роках — Кременчуцького полку, а у 1663—1667 року — у складі Чигиринського полку. За Андрусівською угодою 1667 року сотня відійшла до лівобережного гетьманату та була включена Іваном Брюховецьким до складу Лубенського полку. Під час адміністративної реформи, яку провів наприкінці 1672 року гетьман Іван Самойлович, Вереміївська сотня була ліквідована, а її адміністративна територія увійшла до Чигирин-Дібровської сотні. До неї відійшло і містечко Вереміївка (власне Єреміївка — вотчина князя Єремії Вишневецького).

Під владою Царської Росії 1764 року указом цариці Катерини II було скасувала гетьманську владу і в Глухові відновила діяльність Малоросійської колегії, що складалася з 4 великоросіян та 4 малоросіян під представництвом генерал-губернатора графа П. О. Румянцева. Малоросійську колегію було наділено правом управління колишніми козацькими землями. Ще 4 листопада 1763 року цариця видала указ про перепис (або ж ревізію) в Малоросії. Метою проведення перепису населення, господарств було збільшення податків, покращення їх збору, а також проводилася з метою подальшого закріпачення селян Лівобережної України. Закріплювалася земля за можновладцями, у яких не завжди були юридичні документи на землеволодіння, санкціонувалася фактична влада панів над селянами. Селян записували на тому місці, де вони перебували на час проведення ревізії.

Перепис розпочався у жовтні 1765 року і тривав до 10 лютого 1769 року, коли за наказом графа Рум'янцева перепис було припинено через початок російсько-турецької війни. Матеріали цього перепису не збереглися, але відомо, що Вереміївка на той час належала до першої Чигрин-Дібровської сотні Лубенського полку.

Взимку 1768—1769 років кримські татари під орудою турецького султана, вчинили напад на Україну, пройшли обома берегами Дніпра аж до Прилук. Завдали вони лиха й Вереміївці.