Павло́ Степа́нович Нахі́мов (, 23 червня (5 липня) 1802, с. Городок, Смоленська губернія — 30 червня (12 липня) 1855, Севастополь) — російський військовий діяч, флотоводець Російської імперії, адмірал (1855), переможець у Синопській битві, один з організаторів та керівників оборони Севастополя у 1854—1855 рр., герой Кримської війни.
Походження та родинні зв'язки
Народився 23 червня (5 липня) 1802 р. у с. Городок Смоленської губернії в сім'ї небагатого поміщика, секунд-майора Степана Михайловича Нахімова та Федосії Іванівни Нахімової (до шлюбу Козловська). За однією з версій, родина Нахімових походить від українського роду Нахимовських, засновник якого був з найближчого оточення гетьмана Івана Мазепи.
У 1915 році Вадим Модзалевский вивів версію щодо походження слобожанських Нахімових (прямими нащадками яких є Нахімови, що оселилися на Смоленщині) від Андрія Нахименка, який жив у Полтаві у 2-й пол. XVII ст.Модзалевский В. Л. Догадка о происхождении рода Нахимовых. — М., 1915.. Уперше його ім'я зустрічається в документі, датованому січнем 1666 року. Приблизно в 1670 році Андрій Нахименко переселився в Охтирку.
З часів російсько-турецької війни за Північне Причорномор'я в документах фігурує прізвище підпоручика Охтирського полку Тимофія Нахімова. Цілком імовірно, що так було змінене родинне прізвище нащадками Федора Нахімовського, які перейшли на російську службу. Про Тимофія Нахімова в документах зазначено, що він був «з малоросіян».
Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона, Санкт-Петербург, 1890—1907: «Нахимовы — дворянский род, происходящий от Мануила Тимофеевича Нахимова, сотника малороссийского. Внуком Мануила был сатирик Аким Николаевич Нахимов, а из правнуков Мануила известны: герой Севастополя Павел Степанович и брат его Сергей Степанович (1805—1872), вице-адмирал и член морского генерал-аудиториата. Род Нахимовых внесен в I и II часть родовых книг Смоленской и Харьковской губерний. См. т. II „Русской родословной книги“ кн. Лобанова-Ростовского (изд. 2-е)».
Син охтирського сотника зі Слобожанщини Тимофія Нахімова — козацький старшина першої сотні Охтирського слобідського козацького полку Мануїл Нахімов («Мануйла Тимофеев сын Нахимов 40» (років) — перепис Охтирського полку 1732 року) брав участь у бойових діях проти Османської імперії на стороні Російської імперії, брав участь в походах Б. К. Мініха — Очаківському (1737) та Хотинському (1739), очолював Охтирську митницю, а за хоробрість і мужність отримав від Катерини Другої звання сотника, російське дворянство і землі в Харківській і Смоленській губерніях. В «Економічних примітках на Охтирський повіт за 1785 рік» у володінні Нахімових значиться слобода Білка, хутір високий і 8 пустищ. На початку 70-х років XVIII століття ці землі були розділені між чотирма синами сотника — Семеном, Михайлом, Миколою і Матвієм.
Двоє синів Мануйла Тимофійовича, Семен і Михайло Нахімова, служили в Смоленську. Семен Мануйлович помер бездітним, а Михайло Мануйлович став засновником Смоленської гілки роду Нахімових, поряд з якою продовжувала існувати і Харківська гілка, представником якої був поет-сатирик Яким Нахімов. Михайло Мануйлович мав чотирьох синів, старший з яких, Степан Михайлович, народився в 1754 році, також служив в російській імператорській армії і вийшов у відставку в званні секунд-майора. З восьми (за ін. джерелами — одинадцяти) дітей Степана Михайловича і його дружини Феодосії Іванівни вижило шість: п'ять синів — Микола, Платон, Іван, Павло і Сергій, та дочка Анна (нар. 1787), у шлюбі Воєводська (Тетяна і Євдокія (нар. 1796) померли). П'ятою дитиною в сім'ї був Павло Степанович Нахімов — майбутній адмірал, герой Кримської війни. Хрестили його в селі Спасо-Волженський 27 червня 1802 року, на четвертий день після народження. Хрещеними батьками були Микола Матвійович Нахімов (дядько Павла Степановича)і Анна Степанівна Нахімова (його сестра).
Під час Франко-російської війни 1812 року Степан Михайлович записався добровольцем до Смоленського ополчення, а сім'ю відправив під Харків, до свого двоюрідного брата, поета-сатирика Якима Миколайовича Нахімова. У грудні 1812 Павло Степанович з матір'ю і братами переїхав в маєток Якима Миколайовича, в село Шийчине, Богодухівського повіту, Харківської губернії. Навесні 1813 року сім'я Степана Михайловича повернулася в село Городок.
Усі брати Нахімови — Микола (1789—1850), Платон (1790—1852), Іван (1801—1834), Павло (1802—1855) і Сергій (1805—1872) виховувалися в морському кадетському корпусі і служили у флоті. Один з них — Платон Степанович Нахімов — капітан II рангу, доглядач Шереметьєвської лікарні у Москві.Нахимов//Генеалогическая база знаний: персоны, фамилии, хроника
Нахімови мали родинні зв'язки з іншими відомими прізвищами. Серед них — Кавеліни, Брюллови, Дарагани, Зайончковські та інші.
Навчання та початок службової кар'єри У 1815 р. був зарахований до Морського кадетського корпусу, де навчався на одному курсі з В. І. Далем, М. О. Бестужевим, Д. І. Завалішиним та М. Ф. Рейнеке, який став його найближчим приятелем.
У 1818 р. отримав чин мічмана; почав службу на Балтійському флоті. У 1822—1825 рр. як вахтовий начальник здійснив навколосвітнє плавання на 36-гарматному фрегаті «Крейсер», яким командував М. П. Лазарєв.
Під час плавання виявив виключну хоробрість, намагаючись врятувати матроса, якого вітром викинуло за борт. Катер, яким командував Нахімов, через штормові умови не зміг наблизитися до потопаючого, а через короткий час втратив корабель із зони видимості. На кораблі вирішили, що рятувальники також потонули, але один з матросів помітив катер з салінґа. У наступну мить після того, як рятувальну команду було піднято на борт, катер був розбитий штормовою хвилею. Матрос, який помітив катер, щорічно отримував від Нахімова грошову винагороду.
Після трирічного плавання служив на кораблях Балтійського флоту. В цей період в Архангельську будувалися кораблі «Азов» та «Ієзекіїль». Командиром «Азова» був призначений М. П. Лазарєв, який запросив до себе у помічники знайомих йому моряків, серед яких був і Нахімов. 74-гарматний лінійний корабель «Азов» був відправлений у Середземне море з метою об'єднання з англійською та французькою ескадрами для спільних бойових дій проти османського флоту.
Вихований жорсткою школою М. П. Лазарєва, надзвичайно вимогливий у службі до себе та інших, Нахімов мав єдине відоме в історіографії службове стягнення, накладене Д. М. Сенявіним. Згідно з наказом від 29 липня 1827 р. капітан-лейтенант Кулигін, лейтенант Нахімов і мічман Розенберг отримали три доби арешту за надто суворе поводження з матросами під час корабельних робіт.
Ставши старшим офіцером, незмінно звертав увагу підлеглих на людяне ставлення до матросів; його методом виховання стали невпинна праця і власний приклад.
Час уже нам припинити вважати матроса кріпаком, а себе самих поміщиками в мундирах.«»Зарудный В. И. Фрегат «Бальчик», в кн.: П. С. Нахимов. Документы и материалы — М.: Воениздат, 1954. — 880 с.
Наваринська битва
Бойове хрещення прийняв у 1827 р.кораблі «Азов» у Наваринській битві. Командував артилерією на баку. Коли командира шканечної батареї лейтенанта І. П. Бутенєва було поранено, Нахімов взяв на себе командування двома батареями. Двічі протягом бою вдало організовував гасіння пожеж.Нахимов Павел Степанович//Севастополь: энциклопедический справочник. Издание 2-е, дополненное и исправленное. — Севастополь 2008. — С. 548
За хоробрість отримав Георгіївський хрест і чин капітан-лейтенанта.
Наваринську битву Нахімов описав у листі до М. Ф. Рейнеке. О 3 годині ми поклали якір у визначеному місці й повернулися шпрингом вздовж борту лінійного корабля супротивника та двохдекового фрегату під османським адміральським прапором й ще одного фрегату… О любий друже! Здавалося, пекло розкрилося перед нами! Не було місця, куди б не сипалися кніпелі, ядра і картеч. І якби турки не били нас дуже багато по рангоуту, а били все у корпус, то я сміливо впевнений, що у нас не залишилося б половини команди. Треба було битися з особливою мужністю, щоб витримати цей вогонь і розбити супротивників, що стояли вздовж правого нашого борту (у чому нам віддають справедливість наші союзники)… Більш кровопролитної й більш згубної, ніж ця битва, навряд чи бачив колись флот. Самі англійці визнають, що ані при Абукірі, ані при Трафальгарі нічого подібного не бачили.«»Давидов. Ю. В. Нахимов. — М.: Воениздат, 1996
Після Наваринської битви отримав під командування свій перший корабель — призовий корвет «Наварин».
У наваринській битві він отримав за хоробрість георгіївський хрест і чин капітан-лейтенанта. … Невдовзі після битви я бачив Нахімова командиром призового корвета «Наварин», озброєного ним на Мальті з усілякою морською розкішшю та ошатністю, на подив англійців, знавців морської справи. В очах наших… він був працівник невтомний. Я твердо пам'ятаю спільний тоді голос, що Павло Степанович служить 24 години на добу. Ніколи товариші не нарікали на його бажання вислужитися, а вірили у його покликання і відданість самій справі. Підлеглі його завжди бачили, що він працює більше за них, а тому виконували тяжку роботу без нарікань та з упевненістю, що у всьому, що належить їм, або у чому можна зробити полегшення, командиром не буде забуте.«.»Тарле Е. В.Нахимов. — М.: Издательство Академии Наук СССР, 1942. — 128 с.
Служба на Чорноморському флоті
Після зняття блокади Дарданелл був переведений на Балтику, де 1832 р. став командиром фрегата «Паллада».
З 1834 р. розпочав службу на Чорному морі.
У серпні 1834 р. отримав чин капітана II рангу, а у грудні — капітана І рангу.
У 1836 р. був призначений командиром 84-гарматного лінійного корабля «Сілістрія», який будувався під його безпосереднім керівництвом на Миколаївській Адміралтейській верфі. «Сілістрія» під командуванням П. С. Нахімова стала зразковим кораблем так само, як лінійний корабель «Дванадцять Апостолів», яким командував В. О. Корнілов.
Кампанії 1849—1852 років ясно показали ту різницю між Нахімовим і Корніловим, яку помічало уважне око ще під час їхнього командування кораблями. Кожний з них вчив офіцерів і нижніх чинів за своєю методою, проте обидва вони турбувалися про свої команди і довели свої кораблі до досконалості, так що у 1845 році неупереджений поціновувач не знав, кого обрати: «Сілістрію», чи «Дванадцять Апостолів»…«»Зі спогадів А. П. Жандра // Кузьмина С. Б. Адмирал Корнилов. — М. 2007
У 1838–1839 рр. у зв'язку із тяжкою хоробою, отримав довгострокову відпуску і був змушений проходити лікування за кордоном.
У 1840 р. брав участь у десантних операціях проти загонів Шаміля у Туапсе і Псезуапі на східному узбережжі Чорного моря.
У квітні 1842 р. за сумлінну службу був нагороджений орденом Св. Володимира 3 ст.
Керував підйомом кораблів, що загинули у Цемеській бухті під час Новоросійської бори. При роботах із затонулим тендером «Струя» винайшов спосіб підйому судна без попереднього демонтажу його корпуса.
Випрацював власну педагогічну систему, яка дозволяла досягти високих результатів у службі офіцерів і нижніх чинів шляхом виховання взаємоповаги.
Павло Степанович ніколи не говорив порядному молодому чоловіку: будьте таким, як я, а не таким, як ви; навпаки, він казав: у мені от що було погане, я б бажав, щоб у вас не було, і не показував, що він знає свого співбесідника наскрізь, з усіма добрими та поганими якостями.«.»Зарудный В. И.Фрегат «Бальчик», в кн.: П. С. Нахимов. Документы и материалы — М.: Воениздат, 1954. — 880 с.
Наголошував на необхідності пошуку індивідуального підходу до матросів.
Страх часом хороша справа, але погодьтеся, що неприродна річ кілька років поспіль працювати заради страху… необхідним є заохочення співчуттям; потрібна любов до своєї справи, тоді з нашим хвацьким народом можна такі справи робити, що диво та й годі.«.»Зарудный В. И. Фрегат «Бальчик», в кн.: П. С. Нахимов. Документы и материалы — М.: Воениздат, 1954. — 880 с.