Анатолій Устинович Константинов (, місто Москва — , місто Москва) — радянський військовий діяч, командувач військ Бакинського і Московського військових округів Протиповітряної оборони (ППО) СРСР, маршал авіації (30.04.1985). Член Центральної Ревізійної комісії КПРС у 1981—1986 роках. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1986—1989 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 9—11-го скликань. Герой Радянського Союзу (15.05.1946).

Життєпис Народився в родині робітника. Закінчив дев'ять класів неповної середньої школи і аероклуб.

У Червоній Армії з 1940 року. У 1940 році за путівкою комсомолу був направлений до Тбіліської військової авіаційної школи пілотів, яку закінчив в 1941 році. З вересня 1941 року служив льотчиком у 8-му запасному винищувальному авіаційному полку ВПС Приволзького військового округу (місто Саратов).

Учасник німецько-радянської війни з серпня 1942 року. Командир ланки, заступник командира, командир ескадрильї у складі 85-го гвардійського винищувального авіаційного полку 6-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії 8-ї, потім 5-ї повітряних армій. Воював на Південному, 1-м, 2-м і 4-м Українських фронтах. Учасник Сталінградської битви, Кримської наступальної операції, бойових дій на території Польщі, Румунії, Чехословаччини, Угорщини і Австрії. За роки війни здійснив 327 бойових вильотів, провів 107 повітряних боїв і особисто збив 23 літаки противника.

Член ВКП(б) з 1943 року.

За відвагу і геройство, проявлені в боях з німецькими загарбниками у Великій вітчизняній війні, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 гвардії капітану Константинову Анатолію Устиновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

Після війни продовжив службу на посаді командира авіаційної ескадрильї. Незабаром був призначений заступником командира полку. У листопаді 1952 роки очолив авіаційний полк. З лютого 1956 року — заступник командира, з березня 1957 року — командир винищувальної авіаційної дивізії. З квітня 1958 року — командир дивізії протиповітряної оборони (ППО) СРСР. З травня 1960 року — командир корпусу ППО.

У 1962—1964 роках — слухач Військової академії Генерального штабу.

З вересня 1964 року — командир корпусу ППО. З липня 1968 року — 1-й заступник командувача військ Бакинського округу ППО.

З грудня 1970 року — командувач 11-ї окремої Червонопрапорної армії ППО — заступник командувача військ Далекосхідного військового округу по ППО (місто Хабаровськ).

З липня 1973 по квітень 1980 року — командувач військ Червонопрапорного Бакинського округу ППО.

З квітня 1980 по травень 1987 року — командувач військ ордена Леніна Московського округу ППО.

У 1982 році закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу.

У травні — серпні 1987 року — військовий інспектор — радник Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

У 1987—1990 роках — у відставці, пенсіонер Міністерства оборони СРСР.

У 1990 — травні 1992 року — військовий інспектор — радник Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

З травня 1992 року — у відставці в місті Москві. Був радником командувача військ Командування спеціального призначення Російської Федерації.

Помер 22 жовтня 2006 року. Похований в Москві на Троєкуровському цвинтарі.

Військові звання генерал-полковник авіації (1973) маршал авіації (30.04.1985)

Нагороди Герой Радянського Союзу (15.05.1946) два ордени Леніна (15.05.1946,) чотири ордени Червоного Прапора (2.08.1943, 15.02.1944,) два ордени Вітчизняної війни І ст. (6.06.1945, 11.03.1985) орден Вітчизняної війни ІІ ст. (23.05.1945) орден Олександра Невського (22.02.1945) два ордени Червоної Зірки (5.01.1943,) орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» ІІІ ст. орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ст. (Російська Федерація) орден Тудора Владимиреску (Румунія) орден «Полярна Зірка» (Монголія) хрест Заслуги (Польща) медалі Почесний громадянин міста Севастополя Почесний громадянин міста Жидлоховіце (Чехія)

Примітки

Джерела