Гіборійська (хайборійська) ера — це вигаданий період історії Землі в рамках штучної міфології, створеної Робертом І. Говардом, що слугувала тлом для історій про Конана ВарвараРоберт Говард. Конан, варвар із Кімерії. — Харків: Школа, 2005..
Слово «Гіборійський» походить від легендарної північної землі стародавніх греків Гіпербореї і з'являється вперше в нарисі Говарда «Гіборійська Епоха». Говард описав Гіборійську епоху, як таку, що настала десь в часи після затоплення Атлантиди та до перших згадок античної історії. Більшість пізніших редакторів та адаптаторів, таких як Л. Спраг де Камп та Рой Томас, розмістили Гіборійську епоху близько 10 000 р.
Говард мав сильну пристрасть до історії та історичних драм; проте в той же час він усвідомлював всі труднощі, які будуть необхідні для підтримки історичної точності. Замислюючи позачасову обстановку — зниклий вік — і ретельно вибираючи імена, що нагадували нашу історію, Говард уникав проблеми історичних анахронізмів та необхідності тривалих викладів.
Вигадана історія
Допотопні предки Говард пояснив походження та історію гіборійської цивілізації у своєму нарисі «Гіборійська епоха». Нарис починається з кінця епохи Турія (установка для оповідань короля Говарда про Кулла) та знищення його цивілізацій, Лемурії та Атлантиди, геологічним катаклізмом.
Після цього катаклізму вцілілі люди були зведені до примітивного стану та технологічного рівня, що ледве перевищує неандертальця. Кілька таких племен мігрували до північних районів того, що залишилося від континенту Турій, щоб уникнути знищення. Вони виявили, що регіон є безпечним, але вкритий снігом і вже населений расою порочних мавп з білою шкірою. Наступила жорстока територіальна війна, поки люди не прогнали мавп на північ, повз Північне Полярне коло. Вважаючи, що мавпам судилося загинути, люди звернулися до приручення свого суворого нового дому.
Предки гіборійців Через тисячу п'ятсот років нащадки цієї початкової групи отримали назву «гіборійці». Вони були названі на честь свого найвищого бога Борі. У нарисі згадується, що Борі насправді був великим племінним вождем свого минулого, який зазнав обожнення. Їх усна традиція запам'ятала його як свого лідера під час первинної міграції на північ, хоча античність цієї людини була перебільшена.
До цього моменту різні споріднені, але незалежні гіборійські племена поширились у північних районах їхньої області світу. Деякі з них вже мігрували на південь «неквапливим» темпом у пошуках нових районів, у яких оселитися. Гіборяни ще не стикалися з іншими культурними групами, але вступали у війни між собою. Говард описує їх як потужну і войовничу расу, середній індивід — високий, русявий та сіроокий. У культурному плані вони були виконані художниками та поетами. Більшість племен все ще покладалися на полювання для свого живлення. Однак їхні південні пагони століттями займалися тваринництвом на великій рогатої худоби.
Єдиний виняток з їхньої тривалої ізоляції від інших культурних груп стався через дії самотнього авантюриста, безіменного в нарисі. Він проїхав повз Полярне коло і повернувся з новиною про те, що їхні старі вороги, мавпи, ніколи не були знищені. Натомість вони перетворилися на апеменів і, згідно з його описом, на той час були численними. Він вважав, що вони швидко перетворюються на статус людини і становлять загрозу для гиборян у майбутньому. Він намагався набрати значну військову силу для агітації проти них, але більшість гіборійців не переконали в його казках; лише невелика група нерозумних юнаків стежила за його походом. Жоден із них не повернувся.
Початок гіборійської ери Зі збільшенням чисельності населення гиборійських племен потреба в нових землях також зростала. Гіборійці розширилися поза знайомими ними територіями, почавши нову епоху поневірянь та завоювань. Протягом 500 років гіборійці поширювалися на південь і на захід свого безіменного континенту.
Вони вперше за тисячоліття зіткнулися з іншими племінними групами. Вони завоювали багато менших кланів різного походження. Вцілілі переможені клани злилися зі своїми завойовниками, передавши свої расові риси новим поколінням гіборян. Змішанокровні племена гіборійців, у свою чергу, були змушені захищати свої нові території від чистокровних племен гіборійців, які йшли за тими ж міграційними шляхами. Часто нові загарбники знищують захисників, перш ніж поглинати їх, в результаті чого заплутується павутина гіборійських племен та націй із різними предковими елементами в межах їхньої лінії крові.
Першим організованим Гіборським царством, яке виникло, була Гіперборея. Плем'я, яке його створило, увійшло в епоху неоліту, навчившись споруджувати будівлі з каменю, в основному для укріплення. Ці кочівники жили в наметах, зроблених із шкір коней, але незабаром відмовилися від них на користь своїх сирих, але міцних кам'яних будинків. Вони постійно оселилися в укріплених поселеннях і розробили циклопічну кладку для подальшого укріплення оборонних стін.
На той час гіперборейці були найбільш передовими племенами гіборійців і мали намір розширити своє царство, напавши на відсталих сусідів. Племена, що захищали свої території, втратили їх і змушені були мігрувати в інші місця. Інші бігли шляхом гіперборейської експансії, перш ніж втягнути їх у війну. Тим часом апеніти Північного Полярного кола стали новою расою світловолосих і високих людей. Вони розпочали власну міграцію на південь, витіснивши найпівнічніші племена гіборійців.
Правителі заходу Протягом наступних тисяч років войовничі гіборійські народи просунулися, щоб стати правителями західних районів безіменного континенту. Вони зіткнулися з Піктами і змусили обмежитися західними пустищами, які стали б відомі як «мальовнича пустеля». За прикладом своїх гіперборейських двоюрідних братів інші гіборійці почали осідати і створювати свої власні королівства.
Найпівденнішим з ранніх царств був Кот, який був створений на північ від земель Сіма і незабаром почав розширювати свій культурний вплив на південних пастухів. На південь від мальовничої пустелі була родюча долина, відома як «Цінг». Мандрівне плем'я гіборійців, яке їх завоювало, знайшло інших людей, які вже оселилися там. Вони включали безіменну землеробську націю, пов'язану з людьми симів, і войовниче племінське плем'я, яке раніше їх завоювало. Вони встановили царство Зінгара і поглинули переможені елементи у своє плем'я. Гіборіани, Пікти та безіменний родич Шемітів злилися б у націю, називаючи себе Зінгаранами.
З іншого боку, на півночі материка русяві окупанти з Полярного кола зростали в чисельності та потужності. Вони продовжували свою експансію на південь, у свою чергу витісняючи переможених гіборіанців на південь. Навіть Гіперборею завоювало одне з цих варварських племен. Але завойовники тут вирішили зберегти царство зі старим ім'ям, злившись з переможеними гіперборейцями та прийняли елементи гіборійської культури. Постійні війни та міграції зберегли б стан інших регіонів континенту ще п'ятсот років.
Світ
Гіборійська епоха була розроблена автором Робертом Е. Говардом як постатлантична постановка його кімерійських оповідань Конана, розроблена так, щоб відповідати попереднім і менш відомим казкам Голвара про Кулла, які були створені в епоху Турія за часів Атлантиди. Назва «Hyborian» — це скорочення грецької концепції землі «Гіперборея», буквально «Поза північним вітром». Це було міфічне місце далеко на півночі, де не було холодно і де речі не старіли.
Епоха Говарда, що описується в есе «Гіборіанська епоха», — це міфічний час до того, як відома антропологам будь-яка цивілізація. Його середовище — доісторична Європа та Північна Африка (з періодичними згадками про Азію та інші континенти).
На карті Говард намалював концептуалізацію Гіборійської епохи, його бачення Середземного моря сухе. Ніл, який він перейменував на річку Стікс, здійснює захід на повороті під прямим кутом за межами дельти Нілу, ораючи гори, щоб мати можливість дістатися до Гібралтарської протоки. Незважаючи на те, що його Чорне море також сухе, його Каспійське море, яке він перейменовує у Вілаєтське море, простягається на північ, щоб досягти Північного Льодовитого океану, щоб створити перешкоду для інкапсуляції умов його історій. Не тільки його Балтійське та Англійський канал сухі, але й більшість Північного моря та величезний регіон на захід, легко включаючи Ірландію, теж є. Тим часом західне узбережжя Африки на його карті лежить під морем.
Народи та країни У своїй фантазійній постановці Гіборійської епохи Говард створив уявні королівства, яким він дав імена, натхнені або адаптовані з різних міфологічних та історичних джерел. Хітай — його версія Китаю, що лежить далеко на сході, Корінтія — його назва елліністичної цивілізації, назва походить від міста Коринф і нагадує імператорську феєрію Каринтії в середньовіччя. Говард уявляє, що Гіборіанські пікти займають велику площу на північному заході. Нижче наведені ймовірні передбачувані аналоги; зауважте, що аналоги іноді дуже узагальнені і зображуються неісторичними стереотипами. Більшість цих кореспонденцій почерпнуто з «Гіборіанських імен», додатку, розміщених у Конан-Мечоносе Л. Шпраге де Кампа та Ліном Картером.