Тетя́на Васи́лівна Нікі́тіна-Станісла́вська (1907—1991) — українська театральна акторка, режисерка, педагогиня, фундаторка лялькових театрів в Івано-Франківську і Житомирі, заслужена артистка УРСР. Учениця Леся Курбаса.
Життєпис Народилася 1907 року в Єлисаветграді в родині єлисаветградського подвижника української культури, дворянина, чиновника Василя Нікітіна.
Навчалася в Єлисаветградській жіночій гімназії і приватній гімназії О. Н. Єфимовської.Старі стіни: Єлисаветградська жіноча гімназія (1860—1920 рр.) — С. 132
Разом з братом Юрієм була членом літературного гуртка Михайла Хороманського, дружила з Арсенієм Тарковським, Миколою Станіславським (з яким згодом одружилася), Іриною та Іполітом Бошняками, Андрієм та Назаром Тобілевичами.Хороманський Михайло Костянтинович.Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського (закінчення) poet.inf.ua
Навчалась у Державному музично-драматичному інституті імені М. В. Лисенка в Києві (з 1928 року продовжила навчання в Харкові), грала в студентському театрі «Брама», одружилася з Миколою Станіславським.
Ще під час навчання була запрошена в знаменитий театр «Березіль» Леся Курбаса, який переїхав до Харкова. Тетяна наважилась переїхати до Харкова — її не бентежив голодний, невлаштований побут, не зупиняли загрози відлучення від навчання.
1929—1930 років разом з чоловіком брала участь в роботі виробничого театру під назвою «Молодар» (Молодий артист революції), створеного на базі Харківського музично-драматичного інституту під керівництвом Гната Ігнатовича.На шляхах режисерського становлення: Михайло Верхацький і харківська театральна школа (1925—1935). — С. 204
«У дипломному спектаклі Харківського театрального інституту партнерами Тетяни були в майбутньому найвідоміші українські майстри сцени Ростислав Івицький і Михайло Покотило. А ставив студентського „Мартина Борулю“ молодий режисер, вихованець курбасівської режисерської лабораторії Володимир Скляренко. Чого тільки він там не придумав! Наприклад, свої репліки головний герой не просто вимовляв, а наспівував, використовуючи мелодії популярних українських пісень».
1934—1940 і 1950—1951 років Тетяна з чоловіком жила в Республіках Марій Ел, Комі й Кабардино-Балкарія, де він очолював місцеві театри. Тетяна Василівна працювала редакторкою і режисеркою на радіо Кабардино-Балкарії. Журнал «Кабардино-Балкария», № 4, 2011. — С. 106
В Нальчику мешкала під час війниНикитина-Станиславская Т. …А музы не молчали: Воспоминания военных лет: [Автор воспоминаний во время войны жила в Нальчике] // Кабардино-Балкарская правда. — 1986. — 19 марта., а 1944 року відроджувала післявоєнний театр ляльок у Житомирі, стала першою режисеркою створеного 1945 року Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок імені Марійки ПідгірянкиЗ чого починалося місто. Літопис Станіслава — 1944—1947 років.
Багато років жила в Житомирі. Влітку 1970 року до них з чоловіком в гості приїздив Арсеній Тарковський з дружиною. «Їхня зустріч відбулася у знаменитій місцині, пов'язаній з іменами Евеліни Ганської та Бальзака, де у Станіславського була дача. Тарковський, не втомлюючись, висловлював захоплення красою природи українського села Тригір'я зі столітніми дубами, скелями над річкою і старовинним монастирем.»Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського (продовження) slovo.com.ua 13 жовтня 1970 року чоловік помер.
Тетяна Нікітіна викладала в Житомирському педагогічному інституті ім. Івана Франка, була керівницею народного студентського театру.Шинкарук В. Ф. Аз-Буки. Літературно-мистецькі студії. — Житомир: Полісся, 2015. − 278 с. — Серія «Бібліотека кафедри теорії та історії світової літератури НН ІФЖ Житомирського державного університету імені І. Франка». — С. 273
Останні роки життя присвятила викладанню у Житомирському культпросвітучилищі. Серед її учнів — майбутній режисер Леонід Данчук.Таїни режисера. Без табу / Л. І. Данчук // Житомир: «Полісся»: 2006. — С. 34
Про Арсенія Тарковського залишила спогади.«Татьяна Никитина. Необычайное происшествие, случившееся со мной и Арсением Тарковским в 20-х годах в городе Елисаветграде // Я жил и пел когда-то…»: воспоминания о поэте Арсении Тарковском / М. А. Тарковская. — Изд-во «Водолей», 1999
Пішла з життя 1991 року.
Родина Батько Василь Нікітін — дворянин, нотаріус, українофіл, після 1920 року викладав українську мову і літературу — засуджений у 1930 році до заслання у так званій справі Спілки визволення України.
Брат Фауст Нікітін — радянський вчений-генетик, лауреат Державної премії СРСР.
Брат Юрій Нікітін — театральний режисер і педагог, учень Леся Курбаса в театрі «Березіль» (був репресований).
Сестри Ніна (1899 р.н.) й Марія (1901 р.н.) були вчительками (остання мешкала в Любомирці, Добровеличківці).
Примітки
Література
Кіровоградський міський літературно-меморіальний музей ім. І. К. Карпенка-Карого, КМЛМ-КН 1157 НД, 2717 ФО-290, 7716 ФО-289, фонозапис Т. Нікітіної. Нікітіна-Станіславська Т. Доля: Болючий спомин: [с. Тригір'я, Житомирський р-н] // Радянська Житомирщина. — 1993. — 13 травня Василь Нікітін — організатор українського життя в Єлисаветграді / Сергій Шевченко. — С.300 В ім'я України. Василь Нікітін. Листи, статті, спогади yakaboo.ua В. М. Босько. Історичний календар Кіровоградщини на 2010 рік. Люди. Події. Факти Ми — березільці. Театральні спогади-роздуми. — С.34; 258; 262