Алі II (; нар. 24 листопада 1712 — 26 травня 1782) — 4-й бей Тунісу з династії Хусейнидів в 1759—1782 роках. Повне ім'я Абу'л Хасан Алі ібн Хусейн
Життєпис
Молоді роки Син бея Аль-Хусейна I та корсиканки-наложниці. Народився 1712 року в Тунісі. Здобув гарну освіти, але більше захоплювався військовою справою. 1735 року батька було повалено Алі ібн Мухаммадом, стриєчним братом Алі. Разом з Аль-Хусейном і старшим братом Мухаммадом втік до Суза, а потім Кайруану. Тут вірні Аль-Хусейну війська боролися проти Алі I до 1740 року, коли місто було захоплено, а Аль-Хусейна старчено. Мухаммад втік до Алжир, а Алі — до Костянтини.
Намагався підбурювати прикордонні племена проти влади стриєчного брата — Алі I, бея Тунісу. 1756 року разом з братмо у супроводі алжирських військ повалив останнього, який потрапив у полон. Підчас конфлікту з алжирським деєм Алі II щодо розподілу здобичі втік до сфаксу, де відбив спроби алжирців захопити місто. Потім очолив війська, що завдали поразки бунтівникам та яничарам — союзникам дея Алі II. Це призвело до домовленостей між Алі II й Мухаммадом. В результаті династія хусейнидів була відновлена в тунісі, але визнавала зверхність Алжиру, за що щорічно сплачувала данину.
Під час правління брата Мухаммада I набув чималої ваги, контролюючи війська. Тому після його смерті у 1759 році відсторонив небожів Махмуда та Ісмаїла від спадку, ставши новим беєм Тунісу.
Панування 1762 року проти нього повстав небіж Сід-Ісмаїл (син бея Алі I), але його було швидко переможено. Той втік до Алжиру, де згодом помер. 1764 року помер його син — спадкоємець Сіді-Сулейман. Новим спадкоємцем трону (бей аль-махала) призначив сина Хаммуда. 1766 року отримав почесний титул аміра аль-умара (володаря володарів).
Продовжив політику попередника щодо визнання зверхності Алжиру, чим забезпечив мир на західному кордоні. Також сприяв розвитку торгівлі з європейськими країнами. Намагався використати корсиканське повстання, що тривало з 1755 року, проти Генуезької республіки, створивши на острові піратські бази.
Подальше розширення діяльності туніських піратів призвело до конфлікту з Францією. Флот останньої 1770 року здійснив бомбардування портів Тунісу і Джерби. Бей вимушен був визнати приєднання Корсики до Французького королівства та звільнити корсиканських рабів, а також підтверджено високий статус французького генерального консула.
1777 року через хворобу передав свої повноваження синові Хаммуді. Помер в палаці в Бардо 1782 року.
Примітки
Джерела Ibn Abi Dhiaf, Présent des hommes de notre temps. Chroniques des rois de Tunis et du pacte fondamental, vol. II, éd. Maison tunisienne de l'édition, Tunis, 1990