Обов'язкова освіта — форма організації системи народної освіти, при здобуття освіти (початкової, а зараз в більшості держав — середньої) закріплено в законах держав як одного з цивільних обов'язків. З другої половини XX століття забезпечення обов'язкової освіти як однієї з вимог до сучасних цивілізованих держав із дотримання ними прав людини закріплена в міжнародному праві, зокрема, в документах ООН.
На відміну від військової повинності, за загальним правилом виконання цього обов'язку громадянами здійснюється за місцем проживання й опосередковано покладає на громадян додаткові матеріальні витрати, що бере на себе держава для організації та підтримки освітньої інфраструктури; тобто обов'язкова освіта може обтяжувати громадян, стаючи для них платною.
З метою забезпечення принципу загальності освіти з другої третини XIX століття найбільш розвинені держави нерегулярно практикують часткове субсидування приватних витрат на початкову освіту, не скасовуючи принцип платності навчання як такої.
На початку другої третини XX століття держави забезпечили матеріально-технічну та кадрову базу освітньої інфраструктури, а також мають у своєму розпорядженні можливість безперебійного бюджетного фінансування освітніх програм і проводять активну соціальну політику, спрямовану на підвищення рівня і якості життя, доповнюють закони про обов'язкову освіту конституційними нормами, відповідно до яких отримання безкоштовної освіти стає безумовним правом громадян.
На міжнародному рівні принцип обов'язковості освіти (стосовно початкової) закріплений в резолюції 217-А (III) «Міжнародний пакт про права людини» (документ більш відомий під назвою «Загальна декларація прав людини»)Всеобщая декларация прав человека («Международный пакт о правах человека»), Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах а также Международный пакт о гражданских и политических правах составляют в своей совокупности Международный билль о правах человека, прийнятої 10 грудня 1948 року 3-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН. У 26-й статті «Загальної декларації прав людини», зокрема, йдеться:Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безкоштовною, хоча б в тому, що стосується початкової й загальної. Початкова освіта повинна бути обов'язковою –Загальна декларація прав людини, стаття 26, п. 1Для розвитку цього документа 16 грудня 1966 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Стаття 13 цього пакту також проголошує, що «Початкова освіта має бути обов'язковою та безкоштовною для всіх».
СРСР підписав цей пакт 18 березня 1968 року (ратифікований 18 вересня 1973 року); після розпаду СРСР колишні союзні республіки підписали пакт повторно. США в цьому пакті не беруть участь: підписавши його 5 жовтня 1977 року, ратифікувати його згодом відмовилися. На даний час (червень 2011 року) пакт підписаний 160 країнами, але фактично діє лише для 69 з них.
Історія
Ідея обов'язкової освіти у філософській думці вперше викладена в 360 році до н. е. Платоном у його класичному рукописі «Держава».
Талмуд (трактат Бава Батра, лист 21) зафіксував, що в I столітті до н. е. Іошуа (Ісус) бен Гамла, не будучи учителем, ходив по містах і відкривав школи, агітуючи за обов'язковість навчання дітей, починаючи з 5-річного віку. У цьому прикладі поняття обов'язковості й загальності обмежена лише рамками окремої нації, проте відсутні історичні джерела, які давали б відомості про повноту охоплення територій і населення такими навчальними закладами. Так чи інакше, законів світської влади, тих чи інших держав, які вводили б поняття обов'язкової освіти як правову норму для всього населення, а не окремих класових чи національних груп, для античної епохи немає.
Середньовіччя Твердження деяких популярних видань, що в ацтеків (XIV — XVI століття) нібито «велика частина хлопчиків ходила в школу», не засновані на статистичних даних і інших достовірних наукових доказах. Існує припущення, що школу в ацтеків могли відвідувати лише «деякі хлопчики». Б. Сомервіл (St. Lawrence University) пише, що вік, з якого діти ацтеків могли починати ходити в школу, не відомий: «могли й з 7 років, і з 14–15»; в останньому випадку початкову і середню освіту вони отримували поза школою, в сім'ї. Спірне твердження, що ацтеки були серед перших, хто запровадив обов'язкову освітуAztec. Education, будується на культурологічній гіпотезі про те, що «ацтеки вірили в обов'язкову освіту» ().
Новий час В епоху протестантської Реформації, в 1524 році, Мартін Лютер пропагував ідею обов'язкової шкільної освіти. Він хотів, щоб всі парафіяни могли самостійно читати Біблію. Страсбург, в ті часи вільне місто Священної Римської імперії, затвердило цю вимогу як правову норму в 1598 році. Обов'язковість освоєння в колі сім'ї «легенд і традицій, божественних пісень і правильних ритуалів шанування своїх богів» притаманна будь-якій (не тільки ацтекській) культурі, і це не тотожне визначенню освіти, яке передбачає, в тому числі опановування основ грамотності (при тому, що писемності ацтеки не мали).
Ще раніше в Шотландії перша система обов'язкової освіти була створена вже на національно-державному рівні. Тут Закон про освіту 1496 року зобов'язував дітей дворян і фригольдерів відвідувати школу. У 1616 році Закон про заснування шкіл — в Англии. потребував, щоб при кожному приході в Шотландії була створена школа, яка фінансується парафіянами та знаходиться під наглядом церкви — в Шотландии.. Ухвалений згодом парламентом Шотландії Закон про освіту 1633 року уточнив порядок збору коштів для фінансування цих шкіл, для чого був введений новий місцевий податок на землевласників. Однак в низці парафій недобросовісні землевласники знайшли лазівку, яка дозволяла їм ухилятися від сплати податку на утримання шкіл. Новий Закон про освіту 1646 року, в якому шотландські законодавці цю лазівку ліквідували, був в 1661 році розкритикований, і порядок фінансування на деякий час був повернений до умов Закону 1633 року. Однак в 1696 році новий Закон про заснування шкіл () відновив обов'язковість фінансування шкіл для кожного приходу, а для забезпечення виконання цієї норми підкріпив її системою штрафів, секвестрів та інших форм прямого впливу держави на порушників і примусу для підтримки системи обов'язкової народної освіти.
На території Російської Імперії перший закон про загальну освіту незалежно від соціального походження вийшов в Калмицькому ханстві. Загальна освіта не мала релігійного характеру, а передбачала знання , що використовувався як основа діловодства в Калмицькому ханстві. На батьків, які ухилялися віддавати дітей до шкіл, накладався адміністративний штраф, а в разі відмови їх насильно віддавали в школи: «Якщо сини знатних людей не будуть навчатися монгольської грамоти (Тодо-бічіг), то з їхніх батьків брати по трирічному коню, синів же віддавати для навчання вчителю, з багатьох відомих людей брати по трирічному барану, а з людей низького звання брати по п'ятнадцять копійок, і дітей їх віддавати як і раніше для навчання вчителю».
Завдання освіти суспільства (поставлені Зая-Пандіта, засновником писемності Тодо-бічіг) Дондук-Даші пов'язував з принципами виховання молодого покоління. Переслідуючи загальнонаціональні цілі, бажав «упокорити гордовитість нойонів і обмежити їхнє свавілля щодо своїх підвладних». Хан Дондуков-Даші раптово помер 21 січня 1761 у своїй ставці, яка перебувала тоді в урочищі Бугута на річці Кума. У права намісника ханства вступив його вісімнадцятирічний син Убаші. (Закони Дондук-Даші датуються 1741—1753 рр.) У ході складних політичних обставин і кризи наступних років такий закон не прийняв довгостроковий характер, а в 1771 році трапилося переселення калмиків в Джунгарію.
У системі народної освіти Австрії вимога про обов'язкову початкову освіту набула статусу норми закону в правління імператриці Марії Терезії в 1774 році.
В той самий час обов'язкову освіту вводить ще одна абсолютна монархія Європи, Пруссія. Тут закон про обов'язкову освіту був вперше прийнятий указом Фрідріха Великого (1763). Спочатку введення цього закону наражалося на спротив з боку церковних парафій, що оплачували роботу вчителя та придбання підручників, а також найбідніших парафіян, на яких була покладена частина податкового тягаря на утримання шкіл. У XIX столітті пруське законодавство про обов'язкову освіту було розширено. Деякі країни взяли його за зразок при розробці власних законів, зокрема — Японія за часів соціальних перетворень у ході реформ Мейдзі (після 1868 року).
У Північній Америці прецедент введення обов'язкової освіти в норму закону був створений за 130 років до утворення США, в епоху британського колоніального панування. У 1636 році в Плімутській колонії (нині штат Массачусетс) було відкрито Гарвардський університет, і вже через 9 років, в 1647 році, верховний суд цієї колонії прийняв перший закон про обов'язкову освіту. За цим законом кожне місто було зобов'язане відкрити, за англійським зразком, граматичну школу, а батькам, що утримували своїх дітей від відвідування школи, загрожував штраф. Відповідно панували там в той час нормами пуритан, якщо суд встановлював, що батьки не можуть забезпечити освіту своїм дітям, то влада мала право вилучити їх від батьків і передати в іншу сім'ю. Згодом Массачусетс став першим з американських штатів, який ввів в 1852 році закон про обов'язкову освіту в його сучасній формі.
Останніми з європейських країн (не врахуючи Російську імперію, де закон про обов'язкову освіту до 1917 року так і не був прийнятий), в яких принцип обов'язковості освіти отримав статус законодавчого акта, були Англія та Уельс. Тут тільки в 1870 році, завдяки створенню системи шкіл-інтернатів, керованих шкільними радами, був прийнятий перший закон про обов'язкову початкову освіту. Раніше діти у віці від 5 до 10 років були зобов'язані відвідувати школу (в деяких сільськогосподарських районах на розсуд місцевої влади допускалася більше ранній відхід).
Стан справ з обов'язковою освітою по країнах
Австралія Освіта є обов'язковою для дітей у віці від 5 до 17 років, у всіх штатах і територіях країни. Нині триває інтеграція системи шкільної освіти з мережею коледжів та інших установ технічного і подальшої освіти TAFE ().
Велика Британія Велика Британія має давні традиції державної підтримки будівництва шкіл: в Шотландії програми загальної освіти здійснювалися ще з 1561 року, а в масштабах всієї країни — з 1833 року, коли парламент Великої Британії вперше затвердив щорічні асигнування на будівництво та утримання шкіл для бідних. За 37 років дії цієї системи урядових субсидій мережу шкільних установ по всій країні розширилася настільки, що це дозволило прийняти в 1870 році перший Закон про загальну освіту. Званий також «законом Форстера», цей правовий акт зробив обов'язковим навчання в початковій (елементарній) школі для всіх дітей країни у віці від 5 до 12 років.
Закон про освіту 1918 року («Закон Фішера») продовжив терміни обов'язкової середньої освіти до 14-річного віку, Закон про освіту 1944 року («закон Батлера») — до 15 років, а з 1972 року і по теперішній час термін закінчення школи визначено в 16 років. Починається ж обов'язкова освіта в Сполученому Королівстві з 5 років. Після імплементації Education and Skills Act 2008 вік завершення обов’язкової освіти було підвищено: до 17 років — з вересня 2013 року, а до 18 років — з вересня 2015 року. Станом на 2025 рік в Англії всі молоді люди зобов’язані залишатися в освіті або навчанні (академічному, професійному чи волонтерському) до досягнення 18-річного віку. У Шотландії, Уельсі та Північній Ірландії обов’язкова повна освіта й надалі триває до 16 років, хоча подальше навчання є доступним за бажанням .
Німеччина У Німеччині, на відміну від інших країн, батькам заборонено відмовлятися від віддачі дитини на навчання в державну систему шкільної освіти, замінюючи це домашнім навчанням.