Еміль Буарак (повне ім'я — Огюстен Еміль Буарак, ; 26 серпня 1851, Гельма, Алжир — 20 вересня 1917, Сальс-ле-Шато, Франція) — французький філософ, психолог, парапсихолог, видатний есперантист.

Біографія та академічна діяльність Народився 26 серпня 1851 року в місті Гельма (Алжир). Вивчав літературу та філософію в університеті Бордо, де отримав ступінь бакалавра з літератури у 1872 році, а ступінь агреже з філософії — в 1874 році. У 1894 році захистив дисертацію на тему «Ідея феномену», в якій намагався примирити теорії Ренув'є та Фульє щодо матерії, реальності навколишнього світу, ідеалізму та феноменалізмаСетевая версия «Энциклопедии эсперанто» (1934, Будапешт, издательство Literatura Mondo) . Із 1871 року протягом 26 років викладав філософію у французьких навчальних закладах, у тому числі в престижному ліцеї Кондорсе (1882—1897); у 1898—1902 роках був ректором університету Гренобля, а в 1902—1917 роках — ректором університету Діжона. У 1906 році був обраний член-кореспондентом французької Академії моральних і політичних наук.

Найбільше прославився своїми дослідженнями й експериментами в області психології та парапсихології. Є автором терміна «дежавю», запропонувавши його в 1876 році. Займався вивченням гіпнозу та спіритизму; в 1898 році був у групі, що досліджувала спіритичні здібності італійського медіума Евсапії Палладіно. Досліджував також такі явища, як месмеризм, «транспозиція почуттів», «магнетичне взаєморозуміння», «екстеріоризація чутливості», «екстеріоризація сили рухових нервів» та ін. Був автором багатьох наукових, дидактичних і популярних публікацій на теми філософії, психології та моралі. Крім того, Буарак був засновником електротехнічного інституту в Греноблі та інституту вина в Діжоні. Кавалер ордена Почесного легіонуComité des travaux historiques et scientifiques — BOIRAC, Augustin Émile .

Був одружений, мав чотирьох дітей. Помер 20 вересня 1917 року в місті Сальс-ле-Шато при не цілком зрозумілих обставинах (за однією версією під час спіритичного сеансу; згідно з іншою версією, він наклав на себе руки через втрату «жаги до життя»). Був похований у Сальс-ле-Шато, проте 6 жовтня того ж року був перепохований в Діжоні на кладовищі Péjoces; в цьому ж місті в його честь названа невелика вулицяУлица имени Буарака на Картах Google. .

Есперанто-діяльність Познайомився з есперанто в 1900 році та швидко став активним його прихильником. Був автором багатьох статей про есперанто французькою мовою та есперанто, співпрацював із багатьма виданнями на есперанто; перевів на есперанто твір Ляйбніца «Монадологія» (1902) і кілька художніх творів. Завдяки його старанням есперанто на деякий час ввели в навчальну програму університету Діжона. Буарак був головою I всесвітнього конгресу есперантистів (1905 рік, Булонь-сюр-Мер), головою Мовного комітету, а в 1908—1917 роках — головою Академії есперанто.

Історіографія есперанто оцінює внесок Буарака у розвиток есперанто-руху як досить значний. «Енциклопедія есперанто» (1934) характеризує його так: «Буарак проявив себе як один з кращих наших стилістів і організаторів». Еміль Буарак неодноразово включався до різноманітних списків «найбільш видатних есперантистів».

Вибрана бібліографія

Твори з філософії та психології La dissertation philosophique, choix de sujets, plans, développements avec une introduction sur les règles de la dissertation philosophique (1890) Cours élémentaire de philosophie (1891, 1892) L'idée du phénomène, étude critique et analytique (1894) De spatio apud Leibnitium (1894) Oeuvres philosophiques de Leibniz (1900) Leçons de psychologie appliquées à l'éducation (1902, спільно з A. Magendie) La psychologie inconnue. Introduction et contribution à l'étude expérimentale des sciences psychiques (1908) Leçons de morale (1910) Esquisse d'une interprétation du monde: d'après les manuscrits de l'auteur (1913, спільно з Alfred Fouillée) L'avenir des sciences psychiques (1917)

Твори, що відносяться до есперанто Monadologio (Лейбніц, пров. На есперанто, 1902) Ŝlosileto kvarlingva (1903) Perdita kaj retrovita (1905) Qu'est-ce que l'espéranto? (1906) Le Congrès espérantiste de Genève (1906) Pri la homa radiado (1906) Don Juan aŭ la ŝtona festeno (Мольєр, пров. На есперанто, 1909) La kvara mago aŭ la alia saĝulo (Генрі ван Дайк, пров. На есперанто, 1909) Plena Vortaro Esperanto-Esperanta kaj Esperanto-Franca (1909) Le problème de la langue internationale (1911) Vortaro de la oficialaj radikoj de Esperanto (1911) Fundamentaj principoj de la vortaro esperanta (1911)

Джерела

Посилання Твори Е. Буарака в інтернет-архіві