Трагедія євреїв у Товстому - це жорстокі події, які відбувалися з євреями Товстого в період Другої світової війни. Ці події принесли багато жертв та втрат у селищі Товсте та його окрузі.
Голокост мав свої відмінності у різних країнах, що зумовлювалося багатьма факторами, проте результат був незмінним – вбивство.
Єврейська община в Товстому напередодні Другої світової війни Від середини XIX ст. до початку XX ст. Товсте вважалося єврейським містом. В архівних документах місцевого краєзнавчого музею знаходиться детальний опис єврейської синагоги, зроблений місцевим істориком Ярославом Павликом. «Була побудована на початку 20 століття з каменю. У маленькій кімнаті молилися ремісники. Вдень був Хедер, де вчилися діти. Ліворуч був вхід до великої зали, посеред якої стояла кафедра, завішана лампами, в східній частині був Святий Ковчег. На другому поверсі молилися жінки. Стіни синагоги були завішані картинами: сцени з Тори. Вікна були прикрашені вітражами ».
Етнічний склад населення станом на 1938 рік становив: українців – 1842 чол., поляків – 1423 чол., євреїв – 2748 чол. , тому єврейська громада відігравала значну роль у житті селища. Вони вели активну економічну діяльність, займаючись ремеслами, торгівлею, орендою землі. На раніше запропонованій карті, крім будинків, видно ділянки землі, торгівельні лавки, якими володіли євреї. Серед них були купець Берл Глік, орендатор Гірша Шпіцер та багато інших.
Організація Голокосту на території містечка Товсте в період німецької окупації
Створення окупаційних служб правопорядку Друга світова війна для Товстого та його мешканців розпочалася в перші дні липня 1941 р., коли до селища увійшли загони угорської армії, яка була союзником Німеччини у війні. Як свідчить у власних мемуарах місцевий лікар Барух Мільх, у дні перебування в містечку угорських вояків траплялися випадки мародерства, свавільного вимагання «контрибуцій», залучення до примусових робіт, приниження й насильства щодо місцевих мешканців, переважно щодо євреїв. Але про вбивства він не згадує. Більш того, угорські солдати у деяких випадках стримували погромників серед місцевого населення, які «під впливом нацистської пропаганди вважали євреїв причетними до більшовицьких репресій».
Окупанти також демонстрували зневагу до релігійних почуттів євреїв – приміром, вони влаштували конюшню у приміщенні синагоги. Парох греко-католицької громади Товстого отець Антон Навольський вимагав, аби ті забрали коней зі святині, але безрезультатно. Угорське військо знаходилося у Товстому до кінця серпня 1941року, водночас до містечка прибували німецькі військові підрозділи та окупаційна адміністрація. Для наведення громадського порядку в Товстому-місті й навколишніх селах німецькою владою було створено міську управу, сформовано осередки української поліції та єврейську службу порядку. Антисемітська політика нової адміністрації, перш за все, проявлялась у сегрегації єврейського населення.
Після свята Йом – Кіпур у серпні 1941 році з Чорткова до Товстого приїхали гестапівці і наказали організувати «Єврейську раду» (Юденрат) та службу порятунку, яка складалася з розбишак, різників, конюхів, вантажників, яких ніби для комедії одягли в мундири й кашкети з Давидовою зіркою, а в руки дали грубі палиці. І то такою мала бути єврейська поліція. Було очевидно, що у технології «вирішення єврейського питання» певну роль нацисти відводять самим євреям.
Основне завдання, яке покладалося на Юденрат, було відповідати за переміщення євреїв з невеликих населених пунктів у місця, де були створені гетто, за розміщення та облаштування в'язнів, а також за збір євреїв у разі їх виведення за межі гетто. Проте згодом їхні функції розширювалися, і вони несли відповідальність за все, що відбувалося всередині гетто, і за реалізацію адміністративних й економічних заходів, спрямованих німцями проти євреїв. Це включало забезпечення господарського життя і порядку, припинення контрабанди, забезпечення продовольством, призначення й розподіл працівників на примусові роботи, збір грошових коштів та контрибуцій, відбір кандидатів для праці у трудових таборах і виконання розпоряджень нацистів.
У перші місяці окупації серед мешканців Товстого ще жевріло сподівання, що «Єврейська рада» спроможна виконати функцію самоврядування у спільноті євреїв та захистити їх від загроз, пов’язаних з війною та окупацією. На самому початку до складу Юденрату увійшли особи, котрі загалом користувалися авторитетом серед євреїв, такі приміром, як Якуб Фель та Барух Мільх. Головою ради було обрано Якуба Феля. Значну увагу очолювана ним організація приділяла гуманітарній діяльності. Однак вже навесні 1942 р. дії єврейської взаємодопомоги були фактично паралізовані окупаційною владою.
Силовим підрозділом Юденрату стала «Єврейська служба порядку» (Ordnungsdienst), службовців якої було наділено поліційними повноваженнями та озброєно гумовими кийками. Водночас на них було покладено функції, без яких у реальних тодішніх умовах важко було б обійтися: наприклад, збір коштів для придбання продуктів харчування для в'язнів гетто. Натомість Барух Мільх загалом негативно оцінює діяльність Юденрату у Товстому. Людей, котрі погоджувалися служити німцям, він характеризує як покидьків єврейської громади, ставлячи їх в один ряд з нацистами. Юденрат став у руках гестапо знаряддям мордування євреїв .
Подальший розвиток подій продемонстрував однозначно колаборантський характер Юденрату та його безсилля перед сваволею окупантів. Під впливом цих подій вийшов з його складу лікар Барух Мільх. Поступово «Єврейська рада» була деморалізована й перетворилася на маріонеткове знаряддя в руках окупаційної адміністрації та гестапо. Вона слухняно дублювала антиєврейські накази окупаційних влад: введення примусової праці, все більш жорстке обмеження свободи пересування, підприємницької діяльності, вільної торгівлі, вільного найму на роботу. Бойовики Ordnungsdienst спільно з українською поліцією проводили обшуки будинків, свавільне вилучення майна, побиття, арешти та депортації до трудових таборів. У середовищі колаборантів процвітало відверте здирництво, подвійна мораль та крайня жорстокість. Чи працівники юденрату були колабораціоністами та помічниками нацистської влади чи бранцями ситуації? Однозначної відповіді на це запитання дати неможливо, бо більшість членів юденрату призначала окупаційна влада, вона ж міняла склад установи, зазвичай після страти попереднього складу. Проте в будь-якому випадку очолювати юденрат означало виконувати накази нацистів.
Під впливом нацистської пропаганди, котра активно експлуатувала міф про «жидо-більшовицьку змову», місцеве населення краю було спровоковане до погромницьких акцій по відношенню до євреїв. Перший єврейський погром у Товстому та його околицях відбувся 6 - 7 липня 1941 року. На жаль, погроми та позасудові страти здійснювали або провокували активісти щойно утвореної «Української народної міліції «Січ». Насильницькі акції переважно були спрямовані на родини, члени яких співпрацювали з радянською адміністрацією та НКВС. Великого погрому у самому містечку вдалося уникнути лише завдяки втручанню окремих представників інтелігенції та духовенства, у першу чергу пароха УГКЦ отця Анона Навольського. Мемуарист Барух Мільх свідчить, що він сам і директор місцевого банку також намагалися спам’ятати погромників.
Один із товстенських євреїв, Берл Глік, у своїх спогадах описує цю драматичну ніч липня 41-го: «коли дійшла звістка, що селяни хочуть вчинити погром над євреями Товстого, Антон Навольський розставив на дорогах, що вели до міста, місцевих українців, на яких мав вплив, і вони не допустили вбивць». Глік згадує також, що 7 липня Навольський цілий день ходив по містечку і підбадьорював сусідів – євреїв. Завдяки йому Товсте було, можливо, єдиним містом в радіусі багатьох кілометрів, де влітку 1941 року не дійшло до погромів.
Голокост спланували та організували нацисти, але до його реалізації було залучено чимало цілком звичайних людей. Серед співвиконавців антиєврейського насильства була частина цивільного населення польського та українського походження, зокрема, української допоміжної поліції. Німецька окупаційна влада вміло використала міжнаціональну напругу, довела до ескалації конфлікту та масового насилля через створені на місцях органи правопорядку.
«Акції зачистки» у містечку Товсте У серпні 1941 року, після входження краю до дистрикту «Галичина», нацисти почали обмежувати єврейське населення у правах. Їм заборонялося володіти підприємствами, вільно займатися торгівлею, найматися на роботу та переїжджати у інші міста. На першому етапі окупації забезпечити “порядок” на окупованій території покликана була діяльність айнзатцгруп СД (Einsatzgruppen, оперативні групи), які, за домовленістю з армією, повинні були очистити міста та села від “небезпечних елементів та придушити партизанський рух у зародку”. Пізніше до них приєдналися представники поліції безпеки – зіпо (об’єднана структура гестапо та кримінальної поліції). У поляків та українців вимагали розірвати будь-які контакти з єврейським населенням.
Водночас на окупованих землях України гітлерівці знищували євреїв, привезених сюди з інших країн[18, с. 169]. Великим тягарем і нещастям для Товстого стали євреї, примусово виселені з Угорщини. «Багато гнали їх в останню дорогу, згорблених та худих. То нами розчиняють тісто, - гірко казали жертви до селян, які мовчки стояли на тротуарах, мов на похороні. – А вами, якщо не зможете відстояти себе, як ми, зроблять заміс…» . До містечка, яке налічувало чотири тисячі мешканців, прибуло близько п'яти тисяч угорських євреїв. Їх не було де розмістити, тому вони заселювали підвали, горища, стайні, комори, синагогу.
Мільх описує випадок, який стався на околицях містечка Товсте. Угорці вивантажили кількасот євреїв й сказали, що цей населений пункт призначений для поселення. Євреї пішли по хатах і побачили, що там живуть люди, зрозуміли обман. Були жнива, вдома лишалися переважно діти і хворі жінки. Почали просити хліба і води, але не знали мови й не могли порозумітися. Тоді самі дозволили собі щось узяти. Так виник конфлікт, який міг перерости у великий погром. Барух, який віз хвору до лікарні, зумів владнати справу, користуючись знанням єврейської, німецької, української мов.
Після брутальних, жахливих злочинних принижень і вбивств галичанських євреїв, протягом літа та восени 1941 року нацисти почали створювати в Західній Україні єврейські гетто й примусово збирати туди єврейське населення. Одним із них було Товстенське гетто, воно проіснувало майже два роки — з березня 1942 до літа 1943, за цей період майже всі люди, що пройшли через нього, загинули або були депортовані в табори смерті. У листопаді 1941 року місцева влада повідомила мешканців містечка про «обмеження місця побуту в Генерал-губернаторстві та введення кари смерті для жидів поза дільницею» . Такі заходи для євреїв мотивувалося тим, що вони начебто є найнебезпечнішими носіями інфекційних захворювань. Окрім мешканців містечка до нього депортували євреїв із Заліщик та навколишніх сіл.
На підставі аналізу свідчень очевидців можна припустити, що гетто було розташоване між спорудами римо-католицького костелу та руїнами синагоги, неподалік від ставка. Люди юрмилися тут у невеликих будинках, іноді чотири або п'ять сімей жили в одній кімнаті. Санітарні умови гетто жахливі, у ньому розросталася епідемія тифу, їжі постійно не вистачало.
Євреям заборонялося ходити головними вулицями міста, щоб не стикатися з християнами. Від п'ятої години пополудні до восьмої ранку взагалі не можна було їм виходити зі своїх домівок. Воду потрібно було брати тільки з одної визначеної криниці. У разі невиконання цих застережень, загрожувала смертна кара. Нагляд за цим здійснювали юденрат, українська поліція та самі німці.