Вовк є спільним персонажем для міфології та космології різних народів, а саме народів території Євразії та Північної Америки. Це пов'язане з ареалом поширення цієї тварини. Оскільки вовк — це хижак, то у міфології його зображували як небезпечного та сильного союзника чи супротивника. Неоднозначне було і його сприйняття: він міг символізувати як воїна, так і диявола. Вовк має велике значення в культурах і релігіях кочових народів, як євразійського степу, так і північноамериканських рівнин.

Також вовків асоціювали з чаклунством. Це було характерно як для північноєвропейської культури, так і для корінних американських культур певних народностей. Наприклад, у скандинавському фольклорі вельва (відьма) Гюндля та гігантка Гірроккін зображуються у вигляді вовчиць, а в культурі навахо вовки боялися відьом у вовчому одязі.

Перші згадки про вовків Однією з найбільш давніх письмових згадок про вовків, зокрема чорних, є сюжет у вавилонському епосі про Гільгамеша. У ньому головний герой відмовляє богині Іштар через те, що вона перетворила свого попереднього коханого, який був пастухом, на вовка, тобто ту тварину, від якої він повинен був захищати стадо.

Кавказька культура Назва Грузія походять з давньоперської мови і перекладається як «земля вовків». З часом слово gorğān перетворилося на термін «Грузія», який широко вживається для означення назви країни.

Також вовк є національним символом Чечні. За фольклором, чеченці «народжені вовчицею», а вовк є центральним персонажем міфології цього народу. «Вовк-одинак» символізує силу, незалежність і свободу. Прислів'я про тайпи (клани) «рівні та вільні, як вовки».

Фіно-угорська культура

Фінська міфологія На відміну від лисиці та ведмедя, вовка у Фінляндії здавна боялися і ненавиділи. Вовк символізував руйнування: слово для означення вовка фінською, susi, також означає «некорисну річ», а прізвище hukka означає загибель і знищення.

Напротивагу ведмедю, який був священною твариною, на вовків полювали і вбивали. Вовк зображувався злісним хижаком, який вбиває більше, ніж з'їдає.

Індоєвропейська культура

У праіндоєвропейській міфології вовк був пов'язаний із воїнами (kóryos), які перетворювалися на вовків чи собак після проходження ініціації. Це знайшло своє відображення серед зображень ОдінаKim R. McCone, «Hund, Wolf, und Krieger bei den Indogermanen» in W. Meid (ed.), Studien zum indogermanischen Wortschatz, Innsbruck, 1987, 101—154.

Балтійська міфологія За легендою, заснування столиці Литви Вільнюса розпочалося тоді, коли великий князь Гедимін мріяв про залізного вовка, що завивав біля пагорбу. Литовську богиню Медейну описували як самотню жінку, яка не бажала одружуватися, хоча була і пишною, і красивою мисливицею. Вона була зображена у вигляді вовчиці з ескортом вовків.

Дакійська культура У своїй книзі «Від Залмоксиса до Чингісхана» Мірча Еліаде намагався розкрити міфологічну основу відносин між дакійцями та вовками:

Дакійці могли називати себе «вовками» або «одними з вовків», «однієї крові з вовків», свідчить про релігійне значення. Дакійці отримали свою назву від бога або легендарного предка, який з'явився у вигляді вовка . Дакійці взяли свою назву від групи іммігрантів-утікачів, які прибули з інших регіонів, або від їхніх власних молодих розбійників, які діяли так само, як вовки, які кружляли по селах і жили грабежами. Як і в інших товариствах, ці молоді члени громади проходили посвячення, можливо, до року, протягом якого вони жили як «вовк». Хеттські закони називали втікачів-поза законом «вовками». Існування обряду, який надає можливість перетворюватися на вовка. Таке перетворення може бути пов'язаним або з самою лікантропією, поширеним явищем, але засвідченим особливо на Балканах — Карпатах , або з ритуальною імітацією поведінки та зовнішнього вигляду вовка. Імовірно, такий обряд був військовим посвяченням, потенційно зарезервованим для таємного братства воїнів (або Männerbünde). Щоб стати грізними воїнами, вони копіювали поведінку вовка, одягаючи вовчі шкури під час обряду. Сліди, пов'язані з вовками як культом чи тотемами, були знайдені на цій території з періоду неоліту, включаючи артефакти вінчанської культури: статуї вовків та досить рудиментарні фігурки, що представляють танцюристів із маскою вовка. Предмети могли вказувати на обряди ініціації воїна або церемонії, під час яких молоді люди одягали свої сезонні маски вовка. Елемент єдності вірувань про перевертнів і лікантропію існує в магічно-релігійному досвіді містичної солідарності з вовком будь-якими засобами, які використовуються для її отримання. Але у всіх є один оригінальний міф, первинна подія.

Скандинавська міфологія

Скандинавська міфологія включає в себе таких вовків:

гігантський Фенрір, старший син Локі і Анґрбоди; Сколл; Гаті.

Фенрір був безпосередньо зв'язаний богами, але йому судилося стати занадто великим і з'їсти Одіна під час Рагнароку. Тоді він виросте настільки великим, що його верхня щелепа торкатиметься неба, а нижня торкнеться землі, коли він позіхає. Він буде вбитий сином Одіна, Відаром, який або вдарить йому ножем у серце, або розірве йому щелепи 22/34. За легендою, двоє нащадків Фенріра поглинуть сонце й місяць у час Рагнароку. Але з іншого боку, вовки Гері та Фрекі були вірними домашніми тваринами скандинавського бога Одіна, які славилися «доброю ознакою».

Вовки вважалися як негативними, так і позитивними персонажами для норвежців. З одного боку, вони можуть символізувати хаос і руйнування (наприклад Фенрір, Сколл і Хаті), а з іншого боку, вони також можуть символізувати хоробрість, вірність, захист і мудрість.

У сазі про Гервера (Одін) запитує короля Хейдрека: «Що це за лампа, яка освітлює людей, але полум'я охоплює її, і варги завжди хапаються за нею?». Хейдрек знає, що відповідь — це Сонце, пояснюючи: «Вона освітлює кожну землю і сяє над усіма людьми, а Сколла та Хатті називають варґами. Це вовки, один до сонця, другий за місяцем».

Вольф або Вульф використовується як прізвище, ім'я та прізвисько серед германомовних народів. «Вовк» також є компонентом інших німецьких імен:

Вольфганг (вовк + банда («шлях, подорож»)) Адольф, що походить від давньоверхньонімецького Athalwolf, що складається з athal, або adal, що означає благородний, і вовк; його англосаксонський споріднений — Æthelwulf. Рудольф, що походить від двох основ: Rod або Hrōð, що означає «слава», і olf, що означає «вовк» (див. також Hroðulf).

Грецька культура Стародавні греки пов'язували вовків із богом сонця Аполлоном.

Гора Лікайон () — гора в Аркадії, де був розташований вівтар Зевса. Вважалося, що на ньому народився та виріс Зевс Лікайос, а також був домом для Пелазга та його сина Лікаона, який, як кажуть, заснував ритуал Зевса. У святилищі Зевса кожні чотири роки проводилися атлетичні ігри Лікая.

За Судою охоронців Пісістрата називали «вовчими лапами» (Λυκόποδες), тому що вони завжди були покриті вовчими шкурами, щоб запобігти обмороженню, а також тому, що на щитах у них був символ вовка.

Індійська міфологія У «Ріґведі» Ріджрашва був осліплений своїм батьком як покарання за те, що віддав 101 вівцю своєї родини вовчиці. Вона ж молилася до Ашвінів, щоб вони відновити йому зірMurthy, K. KrishnaMythical animals in Indian art, Abhinav Publications, 1985, .

Вовки час від часу згадуються у Харіванші. У ній Крішна, щоб переконати людей мігрувати у Вріндаван, створює вовків зі свого волосся, які лякають жителів Враджа і це спонукає їх мігрувати.Wilson, Horace Hayman & Hall, Fitzedward The Vishńu Puráńa: A System of Hindu Mythology and Tradition, Trubner, 1868 Бхиму, ненаситний син бога Ваю, описується як Vrikodara, що означає «вовк-stomached».Wilkins, W. J. Hindu Mythology, Vedic and Puranic, Kessinger Publishing, 2004,

Іранська міфологія Згідно зі зороастрійськими легендами, Зороастра в дитинстві деви (боги) віднесли до лігва вовчиці в очікуванні, що дикий звір його вб'є; але вона прийняла його серед своїх дитинчат, і Вахман привів до лігва вівцю, яка її вигодувала. (У зороастрійській легенді було неможливо, щоб сама вовчиця давала молоко немовляті, оскільки вовки вважаються давніми істотами.) Відповідно до Авести, священного тексту зороастрійців, вовки є створінням з «темряви» злого духа Арімана й уважаються одними з найжорстокіших тваринYasna, ix. 18–21 і належать до дев. Bundahishn, який є середньоперським текстом про зороастрійський міф про створення, має розділ, присвячений «природі вовків», як це видно з зороастрійських міфології та вірувань.

Вусуни, індоєвропейський напівкочовий степовий народ іранського походження, мав легенду, що після того, як їхнього царя Нандумі було вбито Юечжи, іншим індоєвропейським народом, малолітній син Нандумі Лієцзяомі був залишений у дикій природі, але його чудом врятувала вовчиця від голоду, а м'ясом — ворон.Shiji 《史記·大宛列傳》 Original text: 匈奴攻殺其父，而昆莫生棄於野。烏嗛肉蜚其上，狼往乳之。

Римська міфологія У римській міфології вовки в основному асоціюються з Марсом, богом війни та землеробства. Капітолійський вовк годує Ромула і Рема, синів Марса та майбутніх засновників Рима. Немовлят-близнюків наказав убити їхній двоюрідний дядько Амулій. Слуга хотів виконати наказ, однак пом'якшився і поставив обох на берег річки Тибр. Річка, яка була в повені, піднялася і м'яко понесла колиску і близнюків вниз за течією, де під захистом річкового божества Тиберіна їх усиновила вовчиця, відома на латині як Лупа, тварина, священна для Марса. Як наслідок, італійський вовк є національною твариною сучасної Італійської Республіки.

В античності вовчиця вважалася символом Риму як самими римлянами, так і націями під римським пануванням. Lupa Romana була культовою сценою, яка представляла насамперед ідею romanitas, тобто римлян. Коли його використовували в римських провінціях, то можна розглядати як вираз лояльності до Риму та імператора.

Звернення до вовків відрізнялося від поводження з іншими великими хижаками. Загалом, схоже, римляни утримувалися від навмисного заподіяння шкоди вовкам. Наприклад, на них полювали не для задоволення (а лише для того, щоб захистити стада, що перебували на пасовищі), і не виставляли їх у venationes. Особливий статус вовка не був заснований на національній ідеології, а був пов'язаний з релігійним значенням вовка для римлян.

Комік Плавт використовував образ вовків, щоб роздумувати про жорстокість людини як вовка до людини.

"Люпус" (Вовк) використовувався як латинське ім'я та як римський когномен.

Слов'янська міфологія У слов'янських мовах використовується термін «вовкодлак» ("перевертень"), що походить від загальнослов'янського vuko-dlak («вовче хутро»).

Вовк як міфологічна істота сильно пов'язаний із балканською та сербською міфологіями та культами. Він займає важливу роль у сербській міфології. У слов'янській, старосербській релігії та міфології вовк використовувався як тотем.  У сербській епічній поезії вовк є символом безстрашності. Вук Караджич сербський філолог і етнограф XIX століття, пояснив традиційне апотропеїчне використання імені «Вук» («вовк»): жінка, яка втратила кілька дітей поспіль, називала свого новонародженого сина Вуком, оскільки вважалося, що відьми, які «з'їдали» немовлят, боялися нападати на вовків.

Японська міфологія У японській міфології фермери колись поклонялися вовкам у святилищах і залишали їжу біля своїх лігв, благаючи їх захистити свій урожай від кабанів і оленів. Вважалося, що талісмани та обереги, прикрашені зображеннями вовків, захищають від вогню, хвороб та інших напастей і приносять плодючість аграрним громадам і парам, які сподіваються мати дітей. Народ айнів вірив, що вони народилися від союзу вовкоподібної істоти та богині.

Монгольська культура