Патріарх Анфім VI ( ; у миру Іоаннідіс (), також Куталіанос (); 1782, острів Куталіс у Мармуровому морі, Османська імперія — 7 грудня 1877) — патріарх Константинопольський, який займав престол тричі: 4 грудня 1845 — 18 жовтня 1848, 1853–1855, 1871–1873.

Біографія та діяльність Прийняв постриг на Афоні; служив протосинкеллом Деркійської митрополії, потім очолював митрополії: Серр (з листопада 1829 р.), Пруси (з червня 1833 р.) та Ефеса (з квітня 1837 р.).

У своє перше патріаршество (успадкував Мелетію III), в 1847 зробив канонізацію Патріарха Фотія I; в 1848 році, ініціював видання в травні «Окружного послання єдиної святої кафолічної та апостольської церкви до всіх православних християн»Видано в російському перекладі: «Окружное посланіе единой, святой соборной и апостольской церкви ко всѣмъ православнымъ христіанамъ». СПб., 1859., яке було підписано ним самим (складено колишнім Патріархом Костантієм I Мудрим), Єрофеєм Александрійським, Мефодієм Антіохійським, Кирилом Єрусалимським, а також членами їх синодів, — у відповідь на енцикліку папи Пія IX від 6 січня 1848 р. Параграф 4-й Окружного послання говорив: «З єресей, що поширилися, якими бог знає долями, здебільшого всесвіту, був колись аріанізм, а тепер — папізм. Але й цей останній (подібно до першого, що вже зовсім зник), хоча донині ще в силі, не переможе до кінця, а мине і скинеться і великий голос небесний виголосить про нього: скинутий (Апок. 12,10)!»

На початку 1847 року патріарху і Синоду було дано султанське розпорядження здійснити реформу, згідно з хатті-шерифом, церковного управління: у квітні було вироблено 15 глав, згідно з якими миряни входили до Синоду нарівні з ієрархами Церкви; до його складу було включено великий логофет Микола Аристархіс, самоський князь Стефан Вогородис ( ; Алеко-паша або Стойко Богоров) і бий Іоанн ПсіхарісИ. И. Соколов. Константинопольская церковь въ XIX вѣкѣ. Опытъ историческаго изслѣдованія. Т. I, СПб., 1904, стр. 715.. Але вже в жовтні 1848 року рада з 18 єпископів опротестувало практику участі мирян у церковному управлінні і вона припинилася.

Зрікся престолу 18 жовтня 1848 року і жив у Константинополі та на Афоні; йому успадкував Антим IV, який вдруге піднявся на престол 19 жовтня того ж року.

У 1895 році в Києві було опубліковано приватний лист«Сужденія преосв. Ѳеофана, бывшаго епископа владимірскаго, о греко-болгарскомъ вопросѣ и о состояніи православной церкви на Востокѣ. (Съ предисловіемъ)». Ѳ.И. Титова // «Труды Кіевской духовной Академіи». 1895, май, стр. 33—66. архімандрита Феофана (Говорова) до архієпископа Інокентія (Борисова) від 9 березня 1857, до того зберігалося в особистому архіві митрополита Макарія (Булгакова); лист був написаний з Константинополя, де архімандрит Феофан складався при посольській церкві, і містив неофіційну доповідь про поточне становище церковних та інших справ у Оттоманській імперії, зокрема повідомляючи таке: «… До того ще — давно вже ходить чутка про зміну патріарха. — Шукає колишній Анфім. Редкліфф із візиром готові сприяти йому. Члени синоду може бути й не проти змінити патріархаЙдеться про Патріарха Кирила VII — доброго, але боязкого, як то кажуть і недалекого. Тільки передбачивши, що, завівши промову про зміну його, вони повинні будуть прийняти Анфима — нелюбимого і хабарником, що ославився, — поклали всіма силами стояти за справжнього патріарха.»Письмо архим. Ѳеофана къ архіеп. Иннокентію // «Труды Кіевской духовной Академіи». 1895, май, стр. 57.

Після усунення 8 липняДата за: |Ѳ. Стояновъ-Бурмовъ. «Греко-болгарская распря въ шестидесятыхъ годахъ» // «Вѣстникъ Европы». СПб, 1888, № 8, стр. 736. 1860 року патріарха Кирила VII вибори вперше проходили за новим регламентом, що передбачав висування кандидатів виборчими зборами, до якого входили і миряни. 20 вересня того ж року набрав найбільше (35) голосів при обранні кандидатів на патріарший престол; також отримав більшість голосів на другому засіданні виборчих зборів, що залишили 3 кандидатівѲ. Стояновъ-Бурмовъ. «Греко-болгарская распря въ шестидесятыхъ годахъ» // «Вѣстникъ Европы». СПб, 1888, № 8, стр. 741—742.. Але в результаті архієреями був обраний лідер митрополитів-геронтівГеронти в даному контексті є найстарішими митрополитами Вселенського трону, які становили після реформи управління патріаха Самуїла I постійний Синод Константинопольської Церкви. — Кизичний митрополит Йоаким II.

Зайнявши 5 вересня 1871 року, після вимушеної відставки Григорія VI патріарший престол втретє, будучи на той час вельми шанованим старцем.

Протистояв спробам болгарських єпископів-розкольників отримати визнання з боку оттоманської Порти (неуспішно: в 1872 році Антим (Чаликов) отримав від турецького уряду берат, що надавав йому права, проголошені султанським фірманом 1870 року), а також з боку помісних православ. У серпні — вересні 1872 року головував на Соборі в Константинополі, який засудив болгар як схизматиків за «філетизм» (привнесення племінного початку).

Нездатність патріарха припинити діяльність Болгарського екзархату (у тому числі і в самому Константинополі, де була резиденція болгарського екзарха) викликала невдоволення крайньої грецької партії, що змусило Патріарха у загальних зборах Синоду та Ради 20 вересня 1873 заявити про свою відставкуИ. И. Соколов. Константинопольская церковь въ XIX вѣкѣ. Опытъ историческаго изслѣдованія. Т. I, СПб., 1904, стр. 651.. 30 вересня того ж року приніс формальне, під прелогом старості, зречення і пішов на спокій.

Коментарі

Примітки

Література

И. И. Соколов. Константинопольская церковь въ XIX вѣкѣ. Опытъ историческаго изслѣдованія. Т. I, СПб., 1904, стр. 632—651, 281—287.

Посилання Ἄνθιμος Στ´ довідка на офіційному сайті всесвітньої Патріархії