У Європейському Союзі (ЄС) розширене співробітництво (раніше відоме як тісніша співпраця) — це процедура, за якої щонайменше дев’яти державам-членам ЄС дозволяється налагодити розширену інтеграцію або співпрацю в певній сфері в рамках структур ЄС, але без залучення інших членів.Vucheva, Elitsa (24 July 2008) Divorce rules could divide EU states, EU Observer Станом на жовтень 2017 року ця процедура використовується в сферах Шенгенського законодавства, шлюборозлучного права, патентів, режимів власності міжнародних подружжя та Європейського прокурора та затверджена для галузі податок на фінансові операції.

Це відрізняється від відмови від ЄС, тобто форми співпраці між членами ЄС у структурах ЄС, де обмеженій кількості держав дозволяється утримуватися від участі (наприклад, ЄВС, Шенгенська зона). Крім того, він відрізняється від Механізму співпраці та верифікації та постійних призупинень acquis, скасування яких залежить від виконання певних контрольних показників державами-членами, які постраждали.

Історія Посилене співробітництво, у той час відоме як тісніша співпраця, було запроваджено Амстердамським договором щодо співробітництва громад, судових органів та кримінальних справ. Ніццький договір спростив механізм і заборонив протидіяти створенню посиленої співпраці. Він також запровадив співробітництво у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки, за винятком питань оборони. Водночас у ньому зазначалося, що акти, прийняті в рамках посиленої співпраці, не є частиною acquis Союзу, який повинні прийняти нові держави-члени. Вона також перейменувала тіснішу співпрацю на посилену співпрацю. Лісабонський договір розширив співпрацю на оборону і додатково передбачає можливість встановлення постійного структурованого співробітництва в галузі оборони. Також було введено мінімальну вимогу щодо дев'яти держав-членів. Положення, що регулюють посилене співробітництво, тепер детально викладені в Договорі про Європейський Союз (Стаття 20) і Договорі про функціонування Європейського Союзу (Статті 326-334).

Ухвалення Шенгенської угоди вважається історичним натхненням для формалізації механізму поглибленого співробітництва. Він був створений лише державами-членами Європейських Співтовариств, але за межами його структур, частково через відсутність консенсусу між усіма членами щодо того, чи має він компетенцію скасувати прикордонний контроль, і частково тому, що ті, хто готовий впровадити Ідея не хотіла чекати інших. Оскільки тоді ще не було механізму розширеного співробітництва, неможливо було встановити його всередині структур Співтовариства з самого початку, але згодом Шенгенська угода була включена до законодавства Європейського Союзу Амстердамським договором як правила Шенгенської зони.

Використання Поглиблене співробітництво дозволяє щонайменше дев’яти державам-членам (що на даний момент становить майже одну третину) співпрацювати в структурах ЄС без усіх держав-членів. Це дозволяє їм рухатися з різною швидкістю та до інших цілей, ніж ті, що знаходяться поза зоною розширеної співпраці. Він призначений для подолання паралічу, коли пропозиція блокується вето окремої держави або невеликої групи, які не бажають бути частиною ініціативи. Однак він не допускає розширення повноважень за межами тих, які дозволено договорами Європейського Союзу, і допускається лише як крайній засіб, коли цілі не можуть бути досягнуті нормально. Він не може дискримінувати членів, він повинен сприяти досягненню цілей договорів і не може входити в сферу, яка є виключною компетенцією ЄС.

Для цього механізму потрібно щонайменше дев’ять держав-членів, які подають запит до Європейської комісії. Якщо Комісія прийме його, то для продовження його потрібно схвалити кваліфікованою більшістю всіх держав-членів. Член не може накладати вето на встановлення посиленого співробітництва, крім зовнішньої політики.Enhanced cooperation, Europa

На даний момент в дії

Шенгенське право

Шенгенський acquis спочатку був створений на міжурядовій основі, але пізніше був інтегрований як посилена співпраця (на той час відомий як тісніша співпраця) в рамках Європейського Союзу за Амстердамським договором. Ірландія та Сполучене Королівство отримали відмову від Шенгенської співпраці, що дозволило їм відмовитися від правових актів, які ґрунтуються на Шенгенському acquis у кожному конкретному випадку. Формально кажучи, інші держави-члени уповноважені встановлювати поглиблене співробітництво між собою та використовувати положення договору про таке співробітництво, коли Ірландія (а раніше також Сполучене Королівство) вирішують відмовитися від правового акту, який спирається на acquis Шенгену.

Однак положення про поглиблене співробітництво для Шенгенського законодавства дещо відрізняються від положень щодо інших посилених співробітництв. Наприклад, країни-члени автоматично уповноважені розпочати посилену співпрацю, як тільки Ірландія відмовиться від неї; в Раді не потрібно приймати окремого рішення. Крім того, Шенгенське acquis є невід’ємною частиною законодавства Союзу, яке має прийняти кожна держава-член, що приєднується, відображаючи положення про розширене співробітництво, що діяли до Ніццького договору.

Законодавство, що застосовується для розлучення (Рим III)

Зі зростанням транскордонних розлучень в ЄС були висунуті спільні правила для вирішення питання про те, за яким законодавством транснаціональні пари можуть розлучатися в ЄС. Проте Швеція заблокувала нові правила, побоюючись втрати свого ліберального законодавства про розлучення (законодавство про розлучення сильно відрізняється, при цьому скандинавський лібералізм із відносно «легкими» процедурами, на відміну від більш консервативних країн, таких як Мальта, які лише нещодавно це дозволили). Щоб дозволити тим, хто бажає, продовжити роботу без Швеції, у липні 2008 року дев’ять країн висунули пропозицію використовувати посилену співпрацю: Австрія, Франція, Греція, Угорщина, Італія, Люксембург, Румунія, Словенія та Іспанія. Бельгія, Німеччина, Литва та Португалія розглядали можливість приєднання до них.Two-speed Europe may emerge over divorce rules, EUobserver

На зустрічі міністрів юстиції 25 липня 2008 р. дев’ять держав вирішили офіційно шукати заходи посилення співпраці; вісім держав (дев'ять штатів вище мінус Франція) офіційно подали запит до Європейської комісії 28 липня 2008 року.EU members look to marry up their divorce laws , Europe World 24 березня 2010 року, коли закон було офіційно запропоновано комісією, Болгарія була десятою державою, яка приєдналася до вищезгаданої вісімки та Франції. Бельгія, Німеччина та Латвія офіційно приєдналися до них 28 травня 2010 року, а Греція вийшла.

Депутати Європарламенту підтримали пропозицію у червні 2010 року з чотирнадцятьма державами, які готові прийняти запропоновану співпрацю: Австрія, Бельгія, Болгарія, Франція, Німеччина, Угорщина, Італія, Латвія, Люксембург, Мальта, Португалія, Румунія, Словенія та Іспанія. 12 липня 2010 року Рада уповноважила ці держави розширити співпрацю. Після прийняття 20 грудня 2010 року Регламенту Ради (ЄС) № 1259/2010, також відомого як Регламент Риму III, 21 червня 2012 року набув чинности в 14 державах-учасницях. Іншим країнам-членам ЄС дозволено підписати пакт пізніше. Литва стала першою державою, яка приєдналася до угоди, коли вони були затверджені комісією 21 листопада 2012 року. Положення угоди застосовувалися до Литви з 22 травня 2014 року. Участь Греції була схвалена комісією 27 січня 2014 року, що зробило її 16-ю країною, яка приєдналася до регламенту, який застосовувався до неї з 29 липня 2015 року. Участь Естонії була схвалена Комісією в серпні 2016 року, а положення застосовувались до країни з 11 лютого 2018 року.

Унітарний патент

Унітарний патент, офіційно «європейський патент з унітарною дією», є другим випадком посиленого співробітництва, прийнятим Європейською комісією та парламентом.http://europa.eu/rapid/pressReleasesAction.do?reference=IP/10/1714&format=HTML&aged=0&language=EN&guiLanguage=en, EU Commission Press Release, 14 December 2010 26 держав-членів, всі, крім Іспанії та Хорватії (які приєдналися до ЄС після прийняття унітарних патентів), беруть участь в унітарному патенті. Ближче до кінця 2010 року дванадцять державStates proposing the unitary patent: Denmark, Estonia, Finland, France, Germany, Lithuania, Luxembourg, The Netherlands, Poland, Slovenia, Sweden and the United Kingdom запропонували розширити співпрацю для подолання розбіжностей з Італією та Іспанією щодо того, якими мовами буде перекладений європейський патент. Унітарний патент буде розглянутий та виданий однією з існуючих офіційних мов Європейського патентного відомства – англійською, французькою або німецькою. Після схвалення Комісією плану 14 грудня 2010 року Рада Європейського Союзу 14 лютого 2011 року звернулася до Європейського парламенту з проханням надати згоду на використання посиленої співпраці щодо унітарного патенту за участю 25 держав-членів (усі, крім Італії та Іспанія). Парламент схвалив його наступного дня, а 10 березня 2011 року Рада санкціонувала посилене співробітництво. 13 квітня 2011 року Комісія прийняла пропозицію щодо Регламенту Ради щодо впровадження посиленого співробітництва. Під час Європейської ради 28–29 червня 2012 року між 25 державами-членами було досягнуто згоди щодо положень, а 11 грудня 2012 року Європейський парламент схвалив необхідне законодавство ЄС. На прохання уряду Італії у вересні 2015 року він став учасником унітарних патентних правил.

Заходи посиленого співробітництва набули чинности в січні 2013 року і будуть застосовуватися до держави-учасниці з дати, коли відповідна Угода про Єдиний патентний суд набуде чинности для цієї держави. Угоду UPC підписали 25 країн-членів ЄС, включаючи всі країни, які беруть участь у заходах посиленого співробітництва, крім Польщі; в той час як Італія, з іншого боку, підписала угоду UPC до того, як приєднатися до заходів посиленої співпраці щодо унітарного патенту. Польща вирішила почекати, щоб побачити, як працює нова патентна система, перш ніж приєднатися через побоювання, що це зашкодить їхній економіці.

Режими власности міжнародних пар

У червні 2016 року Рада Європейського Союзу уповноважила 18 держав-членів Європейського Союзу розпочати посилене співробітництво у сфері юрисдикції, чинного права та визнання та виконання рішень щодо режимів власности міжнародних пар, що охоплюють обидва питання режими власности подружжя та майнові наслідки зареєстрованого партнерства. Пізніше того ж місяця розширена співпраця була запроваджена через Регламенти ЄС 2016/1103 для подружніх пар та ЄС 2016/1104 для зареєстрованих партнерств, обидва з яких будуть повністю застосовуватися з 29 січня 2019 року.

Прокуратура Європейського Союзу

Європейська публічна прокуратура (ЄПЗР) є незалежним органом Європейського Союзу (ЄС), який буде створено відповідно до Лісабонської угоди між 20 з 28 членів ЄС. Вона буде базуватися в Люксембурзі поряд з Європейським судом і Європейським судом аудиторів. Роль ЄОКЗР полягає в розслідуванні та судовому переслідуванні шахрайства проти бюджету ЄС та інших злочинів проти фінансових інтересів ЄС, включаючи шахрайство щодо коштів ЄС на суму понад 10 000 євро та випадки транскордонного шахрайства з ПДВ, пов’язані зі збитками понад 10 мільйонів євро. Раніше лише національні органи могли розслідувати та переслідувати ці злочини і не могли діяти за межами своїх кордонів.