Хатинь () — колишнє село в Білорусі, у Лагойському районі Мінської області, 50 будинків і 157 жителів. 50 км від Мінська. 22 березня 1943 року майже все населення села було розстріляно 118 батальйоном Шуцманшафту спільно з військовослужбовцями сумновідомого німецького «зондер-батальйону СС Дирлевангер» — у відповідь на напад радянських партизанів на німецькі війська. 118-й батальйон складався здебільшого з російських і українських колабораціоністів і йому допомагав спеціальний батальйон Дірлевангер Ваффен-СС.Zur Geschichte der Ordnungspolizei 1936–1942, Teil II, Georg Tessin, Dies Satbe und Truppeneinheiten der Ordnungspolizei, Koblenz 1957, s. 172–173

Історія

Різанина не була незвичайним випадком у Білорусі під час Другої світової війни. Не менше 628 білоруських населених пунктів було спалено і зруйновано нацистами, а часто вбито всіх їхніх жителів (деякі становили до 1500 жертв) як покарання за співпрацю з партизанами. У Вітебській області двічі було спалено 243 села, тричі — 83 села, чотири і більше разів — 22 села. У Мінській області 92 села було спалено двічі, 40 сіл тричі, 9 сіл чотири рази, шість сіл п'ять і більше разів. Всього за три роки нацистської окупації в Білорусі було знищено понад 2 мільйони людей, майже чверть населення краю.

22 березня 1943 року біля села Козирі, шестеро радянських партизанів атакували німецьку колону. За 6 км від Хатині, в результаті чого загинуло четверо поліцейських батальйону Шуцманшафт 118. Серед загиблих був гауптман Ганс Веллке, командир батальйону.

Різанина

Війська бригади Дірлевангера, підрозділу, який переважно складався із злочинців, завербованих для , увійшли в село та вигнали жителів із їхніх будинків у сарай, який потім накрили соломою та підпалили. Затиснуті люди зуміли зламати вхідні двері, але, намагаючись втекти, були вбиті вогнем з автоматів. Близько 149 осіб, у тому числі 75 дітей віком до 16 років, загинули внаслідок спалювання, пострілів або вдихання диму. Тоді село було пограбоване і спалене дотла.

Вижили

Вижили вісім жителів села, з них шестеро були свідками розправи – п'ятеро дітей і дорослий.

Дванадцятирічного Антона Йосиповича Барановського (1930–1969) залишили мертвим із пораненнями обох ніг. Його поранення обробили партизани. Через п'ять місяців після відкриття Меморіалу Барановський помер за нез'ясованих обставин. Єдиний дорослий, хто вижив під час різанини, 56-річний сільський коваль Юзиф Камінський (1887–1973), прийшов до тями з ранами й опіками після відходу вбивць. Він нібито знайшов обгорілого сина, який згодом помер у нього на руках. Пізніше про цей випадок на меморіалі Хатинь встановили пам’ятник. Ще один 12-річний хлопчик, Олександр Петрович Желобкович (1930–1994), втік із села до того, як солдати встигли його повністю оточити. Мати розбудила його і посадила на коня, на якому він утік до сусіднього села. Після війни служив у збройних силах, став підполковником запасу. Володимир Антонович Яскевич (1930–2008) ховався у картопляній ямі за 200 метрів від рідного будинку. Двоє солдатів помітили хлопчика, але пощадили його. Володимир зазначив, що між собою вони спілкувалися німецькою, а не українською. Софія Антонівна Яскевич (згодом Фьохіна) (1934-2020), сестра Володимира, з раннього ранку різанини переховувалася в підвалі. У дорослому віці вона працювала друкаркою, а востаннє, як повідомлялося, жила в Мінську. Від пожежі в сараї під трупом матері вижив семирічний хлопчик Віктор Андрійович Желобкович (1934–2020). У дорослому віці він працював у конструкторському бюро точного машинобудування, також повідомлялося, що живе в Мінську.

Ще дві жінки Хатині вижили, тому що того дня були далеко від села.

Тетяна Василівна Карабан (1910 – бл. 2000-х) гостювала у родичів у сусідньому селі Середня. У сусідньому селі гостювала й родичка Карабаня Софія Климович. Після війни кілька років працювала на Меморіалі.

Повоєнні випробування Командир одного зі взводів 118-го шуцманшафт батальйону колишній радянський молодший лейтенант був засуджений радянським судом і розстріляний у 1975 році.

Начальника штабу 118-го батальйону шуцманшафту, колишнього старшого лейтенанта Червоної Армії Григорія Васюру судили в Мінську в 1986 році й визнали винним у всіх його злочинах. За вироком військового трибуналу Білоруського військового округу засуджений до розстрілу. Васюра був страчений у 1987 році.

Справа та суд над головним катом Хатині не набули широкого розголосу в ЗМІ; керівників радянських республік турбувала непорушність єдності між білоруським і українським народами.

Меморіал Хатинь

Хатинь стала символом масових убивств мирного населення під час боїв між партизанами, німецькими військами та колабораціоністами. У 1969 році він був названий народним військовим меморіалом Білоруської РСР. Серед найбільш впізнаваних символів меморіального комплексу – пам'ятник із трьома березами, з вічним вогнем замість четвертої – данина пам’яті кожному четвертому білорусу, який загинув на війні. Також є статуя Юзифа Камінського, який несе свого вмираючого сина, і стіна з нішами, що представляють жертв усіх концентраційних таборів, з великими нішами, що представляють ті, у яких було понад 20 000 жертв. Дзвони дзвонять кожні 30 секунд, щоб згадати про швидкість білоруських втрат під час Другої світової війни.

Частиною меморіалу є кладовище сіл зі 185 могилами. Кожна могила символізує окреме село в Білорусі, спалене разом із населенням.

Серед іноземних лідерів, які відвідали Меморіал Хатинь під час свого перебування на посаді, Річард Ніксон зі США, Фідель Кастро з Куби, Раджив Ганді з Індії, Ясер Арафат з ООП і Цзян Цземінь з Китаю.

За словами Нормана Дейвіса, радянська влада навмисно використала Хатинь для приховування Катинського розстрілу, і це було основною причиною встановлення меморіалу – це було зроблено для того, щоб викликати плутанину з Катинню серед іноземних відвідувачів.

У 2004 році Меморіал було відремонтовано. За даними 2011 року, Меморіал входив у десятку найбільш відвідуваних туристичних об'єктів Білорусі – того року його відвідали 182 тис. осіб.

Див. також

Григорій Васюра Володимир Катрюк Катинський розстріл Лідіце Міхнів Окупація Білорусі нацистською Німеччиною Корюківська різанина Йди та дивись, фільм 1985 року про різанину

Примітки

Посилання

Khatyn Museum The Khatyn Massacre in Belorussia: A Historical Controversy Revisited by Per Anders Rudling, from Holocaust and Genocide Studies, Volume 26, Issue 1, Spring 2012, Pages 29–58; Source abstract Remembering the Khatyn Massacre by Meilan Solly, Smithsonian (magazine) March 22, 2021 Catalog of Pins and Medals Commemorating the Khatyn Massacre and Memorial Site