Єронім (Ієронім, Геронім) Радзейовський (Радзєйовський, ) гербу Юноша ( 1612 — 8 серпня 1667, Адріанополь) — польський державний діяч, дипломат; крайчий королеви (1637–1650), Маршалок Сейму Речі Посполитої (1645), адміністратор (жупник) жупи велицької (1647–1649), великорадця краківсько-сандомирський (1647-1648), підчаший королеви (1649), підканцлер коронний (1650–1652), воєвода інфлянтський (1667); радник шведського короля Карла X Густава.
Життєпис Народився Єронім 1612 року, був другим сином на той час каштеляна равського і Катажини Собєської, доньки Марека Собєського . Мав старшого брата Миколая Казімєжа (бл. 1610 — бл. 1657), каштеляна ленчицького, та 3 сестер, а також, брата від другого шлюбу батька — ( 1685), каштеляна велюнського.
1626 року разом із старшим братом Миколаєм Казімєжем здійснили подорож до Падуї та Болоньї. Цього ж року на чолі загону з 100 козаків і 100 піхотинців брав участь у битві під Гневом.
Політична кар'єра У жовтні 1632 року, завдяки протекції батька, Єронім Радзейовський став придворним новообраного короля Владислава IV, де швидко здобув значний вплив, отримав староство сохачевське (1634–1637Franciszek Leśniak, Wielkorządcy krakowscy XVI—XVIII wieku, Kraków 1996, s. 272.). Користувався також протекцією свого дядька, коронного крайчого Якуба Собєського.
Був послом сеймику сохачевського на сейм екстраординарний 1634 року, послом сеймику ломжинського на сейми екстраординарні 1637 і 1647 років, послом на сейм екстраординарний 1635 рокуPrzemysław Paradowski, W obliczu «nagłych potrzeb Rzeczypospolitej». Sejmy ekstraordynaryjne za panowania Władysława IV Wazy, Toruń 2005, s. 255.. Також, був послом на сейм коронаційний 1633 року, на сейм 1634 року, на сейм звичайний 1635 року, на сейм надзвичайний 1637 року, на сейми звичайні 1639, 1640, 1641, 1643, 1645, 1646 та 1647 роківJan Dzięgielewski, Izba poselska w systemie władzy Rzeczypospolitej w czasach Władysława IV, Warszawa 1992, s. 177..
1637 року, завдяки підтримці канцлера Єжи Оссолінського, Єронім Радзейовський отримав посаду крайчого королеви Цецилії РенатиBożena Fabiani, Warszawski dwór Ludwiki Marii, Warszawa 1976, s. 99.. У грудні цього ж року, після смерті батька, став старостою ломжинським (1637–1652).
1640 року був обраний послом на сейм, незважаючи на скандал щодо звинувачення його у зґвалтуванні доньки шляхтича, вкраденої з одного з варшавських кляшторів. 1642 року отримав староство кам'янське (1642–1652) та маєток Крилів із замком.
1643 року був маршалком сеймику ломжинського, 13 лютого 1645 року на сеймі звичайному у Варшаві його було обрано маршалком Ізби посольськоїWładysław Konopczyński, Chronologia sejmów polskich 1493—1793, Kraków 1948, s. 151.. Від імені короля вів таємні переговори із запорозькими козаками про спільну експедицію проти турків, однак, коли справа розкрилася і шляхта на сеймі 1646 року проголосувала проти експедиції, він приєднався до опозиції. Був послом на сейм 1646 рокуVolumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, s. 46.. Того ж року здобув визнання та вплив при дворі нової королеви Марії Луїзи, виступаючи но тому ж сеймі в обороні її інтересів і зберігши уряд її крайчого.
1647 року отримав від короля уряд адміністратора (жупника) жуп велицьких (1647–1649), а у грудні того ж року став великорадцею краківським (20 грудня 1647 — 20 травня 1648).
Після початку Хмельниччини та смерті короля Владислава, Радзейовський очолив повітові загони ломжинської, візенської та вишогрудської шляхти. Був членом конфедерації генеральної, створеної 31 липня 1648 рокуVolumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, s. 87.. Був визначений комісаром до військової радиVolumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, s. 79.. Брав участь у битві під Пилявцями, після якої був одним із звинувачених у втечі польських військ. Потім агітував за обрання Яна Казимира королем польським і його одруження зі вдовою по Владиславу, Людвікою Марією. Був електором Яна Казимира від землі ломжинськоїElektorów poczet, którzy niegdyś głosowali na elektów Jana Kazimierza roku 1648, Jana III roku 1674, Augusta II roku 1697, i Stanisława Augusta roku 1764, najjaśniejszych Królów Polskich, Wielkich Książąt Litewskich, i.t.d. / ułożył i wydał Oswald Zaprzaniec z Siemuszowej Pietruski, Lwów 1845, s. 297., як депутат підписав його pacta conventaPorządek na seymie walnym elekcyey między Warszawą a Wolą przez opisane artykuły do samego aktu elekcyey należące, vchwalony y postanowiony roku Pańskiego M.DC.XLVIII, dnia VI października, s. 21.. Був послом на сейм коронаційний 1649 рокуStefania Ochmann-Staniszewska, Sejm koronacyjny Jana Kazimierza w 1649 r., Acta Universitatis Wratislaviensis. Historia 45, Wrocław 1985, s. 249., на сейм 1649/1650 роківŁucja Częścik, Sejm warszawski w 1649/50, 1978, s. 149.; тоді ж згадується як підчаший королевиVolumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, s. 129.. На останньому сеймі був призначений із посольської ізби комісаром люблінської військової комісії, яка мала дбати про виплату грошей, які заборгували армії. Посол на сейм 1650 рокуStefania Ochmann-Staniszewska, Zdzisław Staniszewski, Sejm Rzeczypospolitej za panowania Jana Kazimierza Wazy. Prawo — doktryna — praktyka, tom II, Wrocław 2000, s. 367.. Того ж року отримав уряд підканцлера коронного, проте виник черговий скандал, оскільки у своїй промові під час вручення печатки маршалок великий коронний Єжи Себастьян Любомирський прямо заявив, що Радзейовський купив цей уряд. На посаді підканцлера намагався продовжувати політику Єжи Оссолінського щодо пошуку порозуміння з козаками. Проте, виступав також за збирання чисельного війська у зв'язку із можливими майбутніми війнами з козаками та турками. Надалі підтримував зв'язки з гетьманом Хмельницьким, приєднався до таємної змови, метою якої було посадження на польський трон Юрія Ракоці. У ці часи отримав староства солецьке (1650–1663) та більське (1652).
Суперечка з королем 1651 року під час кампанії проти козаків король наказав вилучити кореспонденцію Радзейовського. Серед неї найважливішим був лист до королеви, в якому останній критикував Яна Казимира за те, як він керував експедицією, і припускав, що король мав роман з його дружиною (яка супроводжувала чоловіка під час виправи). У результаті підканцлера виключили зі складу ради. Тоді він почав поширювати чутки про ворожість короля до шляхти. Однак перед битвою під Берестечком відбулося урочисте примирення Радзейовського з королем. 9 липня підканцлер вислав до козаків листа, у якому пропонував їм здатися на милість короля та запевняв у своїй підтримціКоляда І. А., Марченко С. А., Кирієнко О. Ю. Битва під Берестечком. — Харків: Фоліо, 2016. — С. 94..
Проте суперечка спалахнула знову після битви, коли у захопленій канцелярії та архіві Хмельницького були виявлені листи Радзейовського, що доводили зраду останнього. Пов'язаний із Радзейовським очолив коло генеральне шляхти (таборовий сеймик), звинувативши короля в неефективному командуванні та дозволі на втечу козаків. Сам Радзейовський пропонував розпустити посполите рушення та розпочати переговори з Богданом Хмельницьким. Коли його поради не послухалися, він покинув табір і забрав із собою значну частину шляхти.
Розлучення та боротьба за маєток
Тим часом його дружина, яка покинула табір після розкриття листування, подала на розлучення. Сама вона жила в монастирі (згодом Радзейовський намагався її звідти викрасти, чому завадила королівська гвардія), водночас довірила братові відсторонення чоловіка від маєтностей. Слушка спершу викликав Радзейовського на поєдинок, а коли той відмовив, 4 січня 1652 року за відсутності господаря збройно заволодів підваршавським палацом Казановських. Радзейовський, повідомлений про напад, зібрав місцеву шляхту і 5 січня в кількагодинному бою спробував відбити палац, проте безуспішно.
Два процеси Наступного дня Радзейовський був звинувачений перед судом маршалківським у образі величності і порушення безпеки королівської резиденції. Радзейовський переховувався від королівських посланців, не даючи йому вручити позов, завдяки чому пізніше стверджував, що не знав про суд, водночас він висунув звинувачення проти Слушки за напад перед Коронним трибуналом у Пйотркуві. 22 січня, незважаючи на процесуальні труднощі, його засудили до страти, а через втечу він був засуджений до баніції й інфамії. Суд у цій справі вів маршалок надвірний коронний Лукаш Опалінський.
Після цього вироку Радзейовський почав боятися за своє життя (вирок маршалкового суду означав, що він фактично опинився поза законом). Проте він отримав ґлейт від краківського воєводи Владислава Заславського і висунув подальші звинувачення перед Коронним Трибуналом проти посадових осіб маршалківського суду (за процесуальні недоліки) та адвокатів, які захищали його перед цим судом (за прийняття захисту без згоди обвинуваченого). Трибунал засудив Слушку до баніції та інфамії та скасував усі постанови маршалкового суду з моменту, коли до справи приєдналися непрохані адвокати. Незважаючи на такий вирок, король не збирався поступатися, і в країні з'явилися листи, які піддавали сумніву обґрунтованість ґлейту краківського воєводи. Радзєйовський, отримавши відомості про запланований на нього напад, не дочекавшись дієвої підтримки в Сеймі (на що, ймовірно, сподівався), який саме тривав, 15 лютого втік з Польщі. Він іще сподівався на касацію вироку і розраховував на вплив серед своїх прихильників. Проте перехоплення його листів, адресованих Богданові Хмельницькому й Іванові Виговському, а потім оголошення цих листів на другому сеймі у липні 1652 року, остаточно скомпрометувало його в очах шляхти. Король устами своїх прихильників розкрив зміст листів в останній день засідань, спритно використавши обурення, яке запанувало після червневого розгрому польського війська під Батогом, для остаточного пригноблення магната. Постановою Сейму екс-підканцлера визнали зрадником і ворогом батьківщини ()Volumina Legum t. IV s. 168..
На шведській службі Єронім Радзейовський спочатку втік до Відня, де його було визнано політичним авантюристом і було відмовлено у допомозі (баніт вимагав виділення армії найманців, на чолі якої хотів взяти Краків). 1652 року він прибув до Швеції, де знайшов розуміння у Стокгольмі у королеви Христини. Радзейовський розробляє план, що передбачав заміну на польському троні Яна Казимира на Христину. Головну опору його планів мають створювати литовські та польські дисиденти й українські козаки. З метою залучення останніх на свій бік Радзейовський відправляє листа Хмельницькому (який, щоправда, був перехоплений поляками)Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: Стосунки з Москвою та Варшавою, 1654—1665. — К., 2001. — с. 88-89. Він став співавтором союзу між Швецією, Військом Запорозьким і Семигородом. Потім перебував у Гамбурзі, де підтримував кореспонденцію з новим королем Карлом Густавом. Саме в цьому місті почалася співпраця між ними щодо вторгнення до Польщі.
1655 року у складі армії фельдмаршала Арвіда Віттенберга Радзейовський брав участь у вторгненні шведів до Речі Посполитої (Шведський потоп). У липні відіграв роль посередника між шляхтою, яка зібралася під Уйсьцем, і шведським монархом, сприяв переходу частини шляхти на бік шведів. Співпраця з Військом Запорозьким була одним з засадничих елементів агітації польської шляхти і війська на користь протекції Карла X ГуставаГоробець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: Стосунки з Москвою та Варшавою, 1654—1665. — К., 2001. — с. 97.. Його становище попри цього короля ніколи не було сильним. Радзейовський, однак, уміло намагався справити враження на шляхту, його знання польської дійсності було корисним і важливим для Карла Густава, який намагався заспокоїти країну. Проте вже восени, з огляду на нову політичну та військову ситуацію, вплив Радзейовського зменшився, а водночас розбіжності між ним і королем зросли, коли плани зробити цього правителя королем Польщі зірвалися.