Каркарали (національний парк) (, Qarqaraly memlekettık ūlttyq tabiği parkı) — заповідник і національний парк у Карагандинській області Казахстану. Парк розташований на 90 323 гектарах і розташований у Каркаралинському хребті Каркаралінського району.
Історія та адміністрування
Територія вперше стала заповідною в 1884 році як Каркаралинський лісовий заповідник. У 1889 році почалося будівництво кордонів багатьох парків: Бедаїк, Коктубе, Аюшат, Тулькебай, Тонкурус тощо. У 1913 році була побудована дерев'яна будка, призначена для будинку лісничого. З того часу будиночок став популярним завдяки своєму шарму та розташуванню в парку.
До більшовицької революції всі колишні лісові будинки були віддані армійським військам, каркаралинським козакам і місцевим жителям. Кентська і Каркаралинська лісові будинки входили до складу Каркаралінської лісової скарбниці і були державною власністю. Після Жовтневої революції вся лісова площа увійшла до державного лісового фонду.
Після кількох адміністративних змін у 1947 році було організовано Каркаралинське лісництво. На початку 1990-х років почалися роботи зі створення національного парку. 1 грудня 1998 року національний уряд Казахстану прийняв постанову про перетворення території на Каркаралинський національний парк. Головною метою національного парку є охорона та відновлення природної території в межах парку.
Адміністрація парку поділяється на чотири відділи: Адміністративний відділ Відділ охорони та природокористування Відділ науки, екологічної освіти та туризму Департамент фінансів
У парку працює 120 співробітників. Із них 104 державні лісові інспектори.
Географія
Загальна площа Каркаралинського національного парку становить 90 323 га, з яких 40 341 га вкриті лісом. Парк розділений на три частини: гірську частину, частину хребту Каркарали та частину хребту Кент. Гірська ділянка має площу 25 576 га, Каркаралинська ділянка — 23 846 га, Кентська ділянка — 40 901 га.Площа парку становить 22 243 га, де заборонено будь-яку господарську діяльність.
Парк має 89 877 га, де дозволена будь-яка господарська діяльність під суворим контролем.
Поруч із парком розташовані ще дві заповідні території: Національний заповідник Бектауата — 500 га Національний заповідник Бельдотак — 44 660 га
В епоху палеозою (250—300 мільйонів років тому) ця територія Казахстану була внутрішнім морем. Вода відступила 1,2-2 мільйони років тому, коли стародавній палеозойський щит розколовся гранітом. Область піднялася і створила гори Кент і Каркарали. Скелі та піки були тут з тих пір, і протягом багатьох тисячоліть неприборканий степовий вітер і опади виліплювали скелі в унікальні форми.
Люди жили в районі Каркарали з давніх часів. Найдавніші археологічні знахідки, пов'язані з давніми людьми, відносяться до палеоліту (або кам'яної доюи). Частіше досліджуються археологічні пам'ятки бронзової доби. У межах парку розташовано понад 30 археологічних пам'яток (кам'яної, бронзової та залізної доби) курганів і поселень. Деякі з них є найкращими відкритими пам'ятками цих періодів у Казахстані.
Пам'ятки
Музей природи Національний парк Каркарали побудував музей природи в 1983 році. Двоповерхова дерев'яна будівля складається з виставкових залів флори і фауни Каркаралинського національного природного парку. В одному із залів музею розміщена 3D-карта національного парку. Будівля відома своїм красивим дерев'яним інтер'єром. Поруч із музеєм природи розташований великий заповідник дикої природи, де живуть бізони, благородні олені, лані, яки, кабани та архари.
Озеро Басен Озеро Басін розташоване на висоті 1200 метрів над рівнем моря і за 4,5 км (2,8 милі) на північний захід від міста Каркарали. До озера ви доїдете екостежкою «Камінна казка». У дослівному перекладі озеро називається Озерна улоговина через геологічні утворення, що оточують озеро. Озеро невелике — всього 0,14 га. До озера можна дістатися лише пішки, і в обидві сторони зазвичай потрібно 4 години. Ця стежка пролягає через соснові ліси, унікальні скельні утворення та мальовничі краєвиди з озера.
Озеро Шайтанколь Озеро Шайтанколь є одним з найпопулярніших місць у парку. Озеро має свою назву, що перекладається як «Озеро диявола», нібито через велику кількість мисливців, які заблукали в цьому районі, що викликало чутки про те, що тут діє диявол. Озеро розташоване на висоті 1200 м над рівнем моря і лежить за на захід від міста Каркарали. До озера можна дістатися екостежкою «Легенда озера Шайтанкок». До озера можна дістатися пішки, як правило, дорога в обидва кінці займає 5 годин. Озеро має овальну форму і оточене скелями заввишки до 10 метрів. Глибина озера невідома. Рівень води не знижується протягом року, тому що вона живиться підземними водами та опадами.
Легенда про озеро Шайтанколь Місцева легенда про озеро Шайтанколь розповідає про трагічну історію кохання. Згідно з легендою, давно жила красива молода дівчина на ім'я Сулушаш, яка була дочкою багатого землевласника на ім'я Тлеуберді. Сулушаш закохалася в бідного пастуха на ім'я Алтай, але Тлейберди не схвалював їхніх стосунків і забороняв їм бачитися. Через це закохані вирішили втекти, а разом із другом Алтая на ім'я Каусар. Троє подорожували багато днів казахським степом, поки не прибули до гір Каркарали, і знайшли притулок на озері Шайтанколь.
Дійшовши до цієї місцевості, Алтай і Каусар залишили дівчину на березі озера і пішли на полювання. Під час полювання на архара Каусар впав зі скелі і загинув. Тим часом Тлеуберді підпалив ліс, намагаючись вигнати їх. Потім Сулушаш сховалася в печері, але була охоплена димом, покинула печеру і подалася навтьоки. Вона натрапила прямо на тигра і, щоб врятуватися від тигра, Сулушаш кинулася в озеро і втопилася. Почувши крик Сулушаша про допомогу, Алтай побіг до берега озера, але все, що він бачив, це її капелюх у воді. Збентежений Алтай встромив йому в груди кинджал.
Велике Озеро Найвідомішою і часто відвідуваною водоймою району є Велике озеро. Це 2,5 кілометри від Каркарали. Його площа 2,5 кв/км, а максимальна глибина 4,6 метра. Вода прісна, колір жовтувато-зелений. Біля берега дно тверде з гравієм і піском, але в центрі мулисте. Озеро межує з національним парком і є популярним місцем для риболовлі та купання.
Шактіор Шактіор — комплекс гостьових будинків і готелів, розташований на березі озера Пашане в горах Каркарали. Він розташований за 7 км від Каркарали і 224 км від міста Караганда. Мальовничі краєвиди в поєднанні з чистим лісовим повітрям приваблюють у цю зону відпочинку багатьох туристів. Один із готелів Шактіора є гірськолижним курортом. Шактіор належить компанії Mittal Steel і історично був місцем, куди шахтарі Караганди могли приїжджати на відпочинок. Навколо Шактіора з часом утворився національний парк. Це популярне місце для відпочинку.
Пік Жиренсакал Пік Жиренсакал (також відомий як пік Комсомольський) — найвища точка Каркаралинського національного парку. Його висота 1403 м над рівнем моря. Вершина Жиренсакалу увінчана трьома величезними кам'яними «вежами». За часів, коли тут жили козаки, цей скелястий масив називали «Шиш Кабані», що означає «місцевість диких кабанів». У 1936 році 100 юнаків і дівчат піднялися на вершину і назвали її Пік Комсомольський. Після розпаду Радянського Союзу піку Жиренсакал було повернуто назву, хоча Комсомольський все ще використовується. Існує дві місцеві легенди про пік Жиренсакал:
Володар підземних багатств Відомо, що під вершиною живе Жиренсакал, володар підземних багатств. Час від часу перераховує і свої скарби, від чого гори гуркочуть і трясуть пухкі камені.
Дух у горах Інша легенда розповідає про сім'ю, яка подорожує в гори:
На вершині Жиренсакал є печера, у якій лежить кам'яний стіл і кам'яний стілець. У давні часи в цій печері жив чарівник на ім'я Бабай Шашти Азіз. Чарівник мав чудодійну силу здійснювати будь-яке бажання відвідувачів. Давним-давно в юрті біля підніжжя величної вершини жила сім'я. Стара вирішила першою спробувати щастя з чарівником. Вона попрямувала до «печери духу в горах» і терпляче чекала. Опівночі вона почула шум і побачила яскравий спалах світла. У цей момент стара побачила зморшкувате обличчя власника печери, який сидів на кам'яному стільці перед кам'яним столом. Володар гір зловісно запитав:«Чого ти хочеш, жінко?»Жінка відповіла: «Зроби мене молодою і красивою!»Тоді володар гори сказав: «Повертайся додому. Я задовольнив ваше прохання».
Не встигла стара зробити крок до дому, як відчула надзвичайну легкість. Перестрибуючи з каменя на камінь, вона кинулася з гори, де її чекав чоловік і син. Але радості від зустрічі не було. Побачивши, як її чоловік дряхлий, немічний, старий, молода дружина вирішила покинути його юрту. Засмучений цими подіями, старий теж пішов до чарівника і попросив повернути йому дружину. Його бажання також було виконано. Коли старий повернувся до своєї юрти, він зустрів свою дружину. Жінка вже не була тією молодою, примхливою, як кілька днів тому. Тепер вона була ще більш зігнутою і постарілою. Її чоловік також здавався набагато старшим, ніж раніше. Тепер син вирішив спробувати щастя. Він піднявся на вершину і попросив духа гір повернути його батьків таким, яким вони були 3 дні тому. Бажання сина здійснилося і сім'я знову зажила щасливо. Здавалося б, все було так, як треба, і про їхню подорож до печери майже забули. Але час від часу стара жінка, затуляючи рукою сонце від очей, кидала погляд на отвір печери, де жив дух, і згадувала свою другу молодість.
Будинок лісничого Ця будівля є однією з найвідоміших будівель у цій місцевості. Побудований у 1910—1913 роках біля села Комісарівка. Дерев'яний будинок був побудований і оздоблений різьбярем по дереву Оомелценом Сметанкіним. Будівництво будинку лісничого старости було завершено в 1913 році. Першим власником цієї красивої і цікавої споруди був лісничий Л. С. Садовничий.
Палац Кизил-Кенш Кизил-Кенш розташований у горах Кент і є пам'яткою архітектури часів джунгарського вторгнення в казахський степ. Це руїни буддистського монастиря 17 століття. Він розташований у невеликій долині, майже повністю оточеній скелястими горами. Офіційна назва пам'ятки — «Палац Кизил-Кенш», що означає «червона руда» або «червоне місто». Монастир був побудований тут джунгарами в середині XVII століття. Очірту-Цецен-хан правив ними в цей час і жив у монастирі лам. За словами вчених, монастир був заселений цілих 50 років. Потім люди пішли, хоча невідомо, чи пішли вони добровільно, чи були змушені з якихось причин.
У 19 столітті в Кентських горах була проведена етнографічна експедиція з царської Росії. Вони почули легенду від місцевих жителів і пізніше підтвердили існування палацу. На той час частина комплексу ще стояла. Одна двоповерхова будівля майже не постраждала. На її внутрішніх стінах можна було побачити залишки яскраво-червоної фарби. Стелю підпирали шість дерев'яних колон, різьблених і покритих золотою фарбою. Зовні збереглися балки. Місцеві жителі боялися чіпати храм. Вважалося, що той, хто його забруднює, гине страшною смертю. На жаль, храм був зруйнований в другій половині 1900-х років. Завзяті грабіжники знехтували історичною цінністю старих будівель, зруйнували їх на колоди та каміння. Зараз мало що залишилося недоторканим. Місцеву кам'яну кладку можна знайти лише під шаром штукатурки. Сучасні реставратори почали повертати кам'яні плити на свої місця.