Леді Флоренс Керолайн Діксі (до шлюбу Дуглас; 25 травня 18557 листопада 1905) — шотландська письменниця, військова кореспондентка і феміністка. Її розповідь про подорожі «По Патагонії», дитячі книги «Юні потерпільці» і "Аніві або «Королева-воїтелька» і феміністична утопія «Глоріана або Революція 1900 року» — усі вони стосуються феміністичних тем, пов'язаних із дівчатами, жінками та їхнім становищем у суспільстві.
Раннє життя Леді Флоренс Керолайн Дуглас народилася 25 травня 1855 року в Каммертрісі, Дамфріс, Шотландія, в родині Керолайн Маргарет Клейтон (1821—1904), доньки генерала сера Вільяма Клейтона, 5-го баронета (1786—1866), члена парламенту Грейт-Марлоу,DIXIE, Lady Florence, poet, novelist, writer; explorer and a keen champion of Woman's Rights in Who Was Who online at 7345683 at xreferplus.com (subscription required), accessed 11 March 2008 та Арчібальда Дугласа (1818—1858), 8-го маркіза Квінсберрі.
Діксі мала брата-близнюка, лорда Джеймса Едварда Шолто Дугласа (помер 1891 року), старшу сестру, леді Гертруду Дуглас (1842—1893), і трьох старших братів: Джона, віконта Драмланріга (1844—1900), пізніше 9-й маркіза Квінсберрі, Лорда Френсіса Дугласа (1847—1865) і преподобного лорда Арчібальда Едварда Дугласа (1850—1938).G. E. Cokayne et al., eds., The Complete Peerage of England, Scotland, Ireland, Great Britain and the United Kingdom, Extant, Extinct or Dormant, new edition, 13 volumes in 14 (1910—1959; new edition, 2000), volume X, page 694
Леді Флоренс була описана як пустунка, яка намагалася зрівнятися з братами у фізичних навантаженнях, будь то плавання, їзда верхи чи полювання.Вона їздила верхи, коротко підстрижена по-хлопчачому, і відмовилася дотримуватися моди, коли її представляли королеві Вікторії.Вона та її брат-близнюк Джеймс в дитинстві були особливо близькими, називаючи одне одного «Дорога» (Флоренс) і «Найдорожчий» (Джеймс). Вона також була близька зі своїм старшим братом Джоном, якого нагадувала за темпераментом: обидва були «безстрашними, динамічними та самовпевненими».
Її дитинство було насичене драматичними і навіть трагічними подіями. 6 серпня 1858 року, коли леді Флоренс було три роки, її батько загинув у результаті, як повідомлялося, нещасного випадку зі стріляниною, але, як було відомо, він здійснив самогубство. У 1862 році її мати Кароліна, керуючись давно сформованими переконаннями, прийняла римо-католицизм. Вона взяла молодших дітей, Арчібальда, якому тоді було 12 років, і Флоренс і Джеймса, яким було 7, до Франції, де могла навчати їх, як хотіла. Це спонукало опікунів дітей погрожувати леді Квінсберрі позовом згідно з англійським законодавством, щоб відібрати у неї дітей. Ці троє дітей були занадто малі, щоб за шотландським законодавством обрати опікуна. В результаті протягом двох років вони залишилися у Франції. Коли було виявлено їхнє перше місцезнаходження, Фальконер Атлі, британський консул у Нанті, запропонував їм безпечне місце, і зрештою імператор Наполеон III продовжив захист леді Квінсберрі, гарантуючи, що вона зможе зберегти опіку над трьома дітьми. Арчібальд навернувся до Риму і прийняв священний сан, ставши священником. Старша сестра Гертруда також стала римо-католичкою. Коли її англіканський наречений не погодився, щоб їхні діти виховувалися в цій вірі, заручини Гертруди були розірвані. У 1867 році вона вступила до монастиря в Гаммерсміті і закінчила свій новіціат, щоб стати Сестрою Чорної Вуалі, але згодом залишила орден. Зрештою було домовлено, що Керолайн залишить опіку над своїми молодшими дітьми, і вони повернулися до Англії.
Леді Флоренс спочатку отримала освіту вдома від гувернантки, але її описують як «зухвалу, непокірну та неспокійну».Після повернення з Франції у віці 9 років близнюків розлучили. Джеймса відправили до римо-католицької школи-інтернату, а Флоренс до монастиря, який вона ненавиділа. Але певну розраду вона знаходила в написанні віршів: її дитячі поезії були опубліковані набагато пізніше під назвою «Пісні дитини», а інші вірші — під псевдонімом «Кохана».Middleton, Dorothy, «Dixie [née Douglas], Florence Caroline, Lady Dixie (1855—1905)» in Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, 2004
Всього за кілька днів до того, як старший брат Флоренс, Джон Дуглас, мав досягти повноліття як 9-й маркіз Квінсберрі, родину вразила ще одна трагедія. Коли гості зібралися на пишне святкування, стало відомо, що 14 липня 1865 року 18-річний лорд Френсіс Дуглас загинув разом із трьома друзями після першого сходження на Матергорн. Лорд Квінсберрі поспішно вирушив до Церматта з наміром привезти тіло брата додому, але від тіла не знайшли нічого, крім пошарпаних клаптів одягу. Квінсберрі, один, без провідника, вирушивши при місячному світлі, сам атакував Маттергорн і дійшов до «Хатини». Те, що двоє провідників знайшли та врятували його перед тим, як він помер від холоду, було значною мірою випадковістю. Він написав Флоренс із вибаченням: «Я думав і думав, де він, подзвонив йому і думав, чи побачу я його знову. Я був напівбожевільний від нещастя, і я не міг нічого вдіяти» «Надзвичайно люб'язний і талановитий». Смерть Френсіса глибоко переживала родина. У 1876 році Флоренс супроводжувала Квінсберрі під час повернення до Церматта, і він показав їй схили, де помер Френсіс. Окрім сім'ї, ця трагедія була довготривалою сенсацією, про яку повідомляли газети по всьому світу, часто в тонах сенсаційних і викривальних.
Шлюб і діти
3 квітня 1875 року, у 19 років, Флоренс Дуглас побралася з сером Александром Бомонтом Черчиллем Діксі, 11-м баронетом (1851—1924), відомим як «сер A.B.C.D.» або «Франт». Александр, який змінив свого батька на посаді 11-го баронета 8 січня 1872 року, мав дохід 10 000 фунтів на рік, еквівалентно £949 889 у 2021 році, заміський будинок, Босворт Голл, поблизу Босвортського ринку, і лондонський таунхаус в фешенебельному районі Мейфер. У 1876 році він обіймав посаду верховного шерифа графства Лестершир. Попри те, що леді Флоренс мала лише п'ять футів на зріст, тоді як її чоловік мав 6 футів 2 дюйма, Флоренс домінувала у шлюбі, керуючи своїм чоловіком «залізним жезлом».
У шлюбі народила двох синів: Джордж Дуглас (18 січня 1876 р.), який згодом став 12-м баронетом, і Альберт Едвард Волстан (26 вересня 1878, помер 1940), хрещеним батьком якого був принц Вельзький.Profile, staleyandco.com; accessed 11 March 2008.
І Флоренс, і її чоловік розділяли любов до пригод і життя на свіжому повітрі, і, як правило, вони мали щасливий шлюб, безумовно, найщасливіший із братів і сестер Дугласів. Проте алкоголізм та лудоманія Александра мали катастрофічні наслідки для родини. Повідомляється, що сучасники називали цю пару «завжди сер і леді, іноді напідпитку». У 1885 році будинок предків та маєток Босворта були продані для сплати боргів.
Після втрати маєтку пара переїхала до Глен Стюарт, Аннан, Дамфрісшир, Шотландія. Один із будинків у шотландському маєтку Кінмаунт лорда Квінсберрі, раніше він був будинком матері леді Флоренс, вдовуючої маркізи.
Письменництво У 1877 році леді Флоренс Діксі опублікувала свій перший роман «Помщений Абель: драматична трагедія». Кілька книжок Діксі, зокрема її дитячі книги «Молоді потерпілі, або Мисливці за дітьми Патагонії» та «Аніві, або, королева-воїтелька», а також її романи для дорослих «Глоріана, або Революція 1900 року» та «Ізола, або Позбавлені спадщини: Повстання для жінки та всіх позбавлених права» розвивають феміністичні теми, пов'язані з дівчатами, жінками та їхнім становищем у суспільстві. Її останній роман, напівавтобіографічний твір «Історія Іджайна, або Еволюція розуму», вийшов у 1903 році.
Попри те, що вона видавала художню літературу як для дорослих, так і для дітей, Діксі найбільше запам'яталася книгами про подорожі «Через Патагонію» (1880) та «У країні нещастя» (1882), обидві з яких досі перевидаються. У цих книгах Діксі представляє себе як головну героїню історії. Цим вона кидає виклик чоловічій традиції цитувати інших письменників-мандрівників, які відвідували цю місцевість і писали про неї, і створює унікальний жіночий стиль подорожей у дев'ятнадцятому столітті.
Через Патагонію У грудні 1878 року, через два місяці після народження другого сина Едварда, Діксі та її чоловік залишили аристократичне життя та своїх дітей в Англії та вирушили до Патагонії. Вона була єдиною жінкою в її мандрівній групі. Вона вирушила в супроводі своїх братів, лорда Квінсберрі та лорда Джеймса Дугласа, свого чоловіка Александра Діксі та Джуліуса Бірбома. Бірбом, друг сім'ї, був найнятий гідом групи через його попередній досвід у Патагонії. Діксі обмірковувала можливість поїхати в інше місце, але вибрала Патагонію, оскільки в той час там побувало мало європейців.
Опинившись у Патагонії, Діксі малює картини пейзажу, використовуючи прийоми, що нагадують романтичну традицію Вільяма Вордсворта та інших, використовуючи емоції та фізичні відчуття для підключення до природного світу.У той час як вона описує землю як «непривабливу та страшну територію», дії Діксі демонструють, що для виживання в дикій землі потрібні як сила, так і свобода волі.
Під час своїх подорожей Патагонією Діксі була «активною, витривалою та стійкою», відкидаючи вікторіанські гендерні стереотипи, які зображували жінок слабкими та беззахисними. Більше того, у своєму творі «Через Патагонію» (1880) Діксі ніколи не згадує свого чоловіка на ім'я, ні на прізвище (просто звертаючись до нього як «мій чоловік»), і представляє себе як героїню експедиції, а не як чоловіка, який традиційно був героєм літературних творів. Вона розповідає про випадки, коли вона перехитрила або перемагала чоловіків або залишилася їм рівною.
Хоча в її розповіді можна побачити такі соціальні питання, як виборче право європейських жінок, вона мало говорить про тубільців та тубілок Патагонії. Моніка Шурмук критикувала її за те, що вона не згадала військові кампанії генерала Хуліо Аргентіно Рока проти корінного населення того часу. Проте Шурмук також зазначає, що написання Діксі має трансгресивну якість, яка визнає взаємність:
Флоренс Діксі поділилася своїми спостереженнями Патагонії з Чарльзом Дарвіном. Вона не погодилася з Дарвіновим описом туко-туко в його журналі досліджень (1839). Хоча Дарвін припустив, що туко-туко були нічними істотами, які жили майже повністю під землею, Діксі бачила туко-туко вдень.Darwin Correspondence Database, accessed Fri 8 March 2013 Вона надіслала Дарвіну копію «Через Патагонію»; Дарвінівський примірник цієї книги є частиною бібліотеки Чарльза Дарвіна, розташованої в кімнаті рідкісних книг бібліотеки Кембриджського університету.
З Патагонії Діксі привезла додому ягуара, якого назвала Аффум і тримала як домашнього улюбленця. Аффум убив кількох оленів у Віндзорському великому парку, і його довелося відправити до зоопарку.
Готель у Пуерто-Наталес в чилійській частині Патагонії названий на її честь Hotel Lady Florence Dixie.
Її досвід у Патагонії надихнув на більшу частину її подальших робіт, як її написання для дітей, так і її робота з суфражистським рухом. Дві її книжки для дітей, «Юні потерпільці» і її продовження «Аніві», розгортаються в Патагонії та зображують сильних жіночих персонажок.
В Країні Нещастя У 1881 році Флоренс Діксі призначили польовою кореспонденткою лондонської газети Morning Post для висвітлення Першої англо-бурської війни (1880—1881) і наслідків англо-зулуської війни. Разом з чоловіком вони подорожували до Південної Африки. У Кейптауні вона зупинилася у губернатора Капської колонії. Також вона відвідала Зулуленд, а по поверненню взяла інтерв'ю у зулуського короля Четшвайо, який перебував у полоні британців.Theakstone, John, Annotated Bibliography of Selected Works by Women Travellers, 1837—1910 (dated Summer 2003) online at victorianresearch.org (accessed 8 March 2008)