Юзефа Йотейко (29 січня 1866, Почуйки — 24 квітня 1928, Варшава) — польська фізіолог, психолог, педагог і дослідник. Після закінчення бакалаврату в Женевському університеті вона вступила до медичної школи у Вільному університеті Брюсселя та отримала ступінь доктора медицини в 1896 році в Паризькому університеті. Вона відкрила медичну практику у Франції, але через два роки вирішила, віддати перевагу дослідженням, і повернулася до Брюсселя. Працюючи асистентом в Інституті фізіології Солвея, вона читає лекції та проводить дослідження втоми м'язів і нервової системи.

Вважаючи, що наука може вирішити суспільні проблеми, Юзефа Йотейко розширила свої дослідження, щоб вивчити, як наука може покращити життя працівників, водночас сприяючи підвищенню ефективності та продуктивності промисловості. Це змусило її провести дослідження про те, як навчальні заклади можуть оптимізувати потенціал своїх учнів за допомогою наукової методології. З 1904 року вона була президентом Бельгійського неврологічного товариства, і отримала численні нагороди за свої дослідження, включаючи премію Десмата Імператорської та Королівської академії Брюсселя, премію Дьєдонне. Крім того, вона часто отримувала нагороди Французької академії наук. У 1916 році Йотейко працювала у Колеж де Франс, ставши першою жінкою, яка читала лекції в закладі.

Повернувшись до Польщі після встановлення Другої польської республіки у 1919 році, Йотейко мала труднощі з пошуком повної роботи. Вона читала лекції в Національному педагогічному інституті та Національному інституті глухих у Варшаві, а потім була призначена директором Педагогічного інституту до його розпуску у 1926 році. Після цього працювала та читала лекції в Академії спеціальної педагогіки імені Марії Гжегожевської у Варшаві та Вільному польськоиу університеті, а також у різних комітетах урядових міністерств як радник з питань зайнятості та освіти. У 1926 році вона отримала докторський ступінь на медичному факультеті Варшавського університету, але хвороба обмежила її подальшу участь у дослідженнях. Вона вважається однією з тих, хто розробив систему шкільної освіти в Польщі.

Раннє життя Юзефа Францішка Йотейківна народилася 29 січня 1866 року в Почуйках, Романівська волость Сквирського повіту Київської губернії Російської імперії (нині село Почуйки Попільнянського району Житомирської області, Україна). Її батьками були Кароліна (уроджена Одровонж-Курзанська) та Люціан Йотейко. Її родина, яка включала сестру Зофію та двох братів Мечислава і Тадеуша, походила з поміщицької литовської шляхти та представників польської інтелектуальної еліти. Вона та її брати і сестри виросли у великому сімейному маєтку, але щоб покращити свої можливості для навчання, родина переїхала до Варшави у 1873 році, здавши майно в Почуйках в оренду.

Навчання Юзефа Йотейко почала у своєї матері та мадам Перозетт, репетиторки з французької мови. 1876 року сім'я переїжджає на вулицю Смольну, поблизу Сераковської школи–інтернату. Йотейко зарахували туди навчатися, однак вона відвідувала школу лише кілька місяців, оскільки мати Йотейко вважала, що вивчення лише природничих наук було недостатнім. Оскільки єдиним іншим варіантом навчання на той час для неї було відвідування державної школи, яка вимагала вивчення російської культури, її мати організувала приватні уроки вдома з польськими професорами. Після семи років навчання Йотейко готувалася складати іспит на приватного вчителя. Хоча вона володіла чотирма мовами та склала інші іспити, Йотейко не склала іспит з російської мови. Замість повторної здачі вона вирішила продовжити навчання за кордоном, оскільки жінкам було заборонено навчатися у Варшавському університеті.

Вирішивши поїхати до Женеви, де жив її дядько по материнській лінії Зиґмунт Мілковський, Йотейко в 1886 році вступила до Женевського університету, щоб вивчати фізичні та біологічні науки. Приїхавши до Швейцарії, вона коротко підстригає волосся, носить пошиті сукні більш чоловічого стилю та, за чутками, курить. Вона зустріла колишню вчительку середньої школи Міхаліну Стефановську, з якою встановила особисті та професійні стосунки. Після двох років навчання вона отримала ступінь бакалавра наук і ненадовго повернувся до Варшави. Але у 1889 році вона разом з родиною переїхала до Брюсселя, де Йотейко вступила на медичний факультет Вільного університету Брюсселя.

Через хворобу її батька, родина змушена повернутися до Варшави у 1890 році. Йотейко не повернувся з ними, а переїхала до Парижа, де Стефановська вивчала фізіологію. За кілька місяців її батько помер, а сім'я опинилася під загрозою банкрутства. Йотейко ненадовго залишила Францію та поїхав до Санкт-Петербурга, щоб зайнятися фінансовими справами. Вона змогла врятувати частину сімейного капіталу і зі своєю часткою повернулася до Парижа і зняла квартиру зі Стефановською. Поступивши на медичні курси під керівництвом Шарля Робера Ріше в Паризькому університеті, Йотейко отримала ступінь доктора медицини в 1896 році, отримавши нагороду факультету за свою дисертацію «La fatigue et la respiration élémentaire du muscle» (Втома і елементарне м'язове дихання).

Кар'єра

Франція та Бельгія Протягом наступних двох років Йотейко займалася медициною в Парижі, але виявила, що їй не подобається така рутина. У 1898 році вона прийняла пропозицію переїхати до Бельгії асистентом в Інституті фізіології Сольве. Вона також читала лекції з експериментальної психології в лабораторії Казимира у Новому університеті Брюсселя. У 1903 році вона стала директором лабораторії Казимира і протеже Гектора Дениса. Вона публікувала статті з фізіології та її дослідження впливу анестезії за допомогою ефіру або хлороформу на м'язи, нерви та нервову систему. Йотейко особливо цікавилася втомою м'язів і центральної нервової системи і все більше працювала над методами кількісного вимірювання втоми. Її наукові роботи були відзначені численними відзнаками, включаючи спільну нагороду у 1900 році з Казимиром Радзіковським за премію Десмат Імперської та Королівської академії Брюсселя; у 1901 році разом із Стефановською отримала премію Дьєдонне Бельгійської королевської медицинської академії та з Віктором Пашоном премію Монтьона Французької академії наук; а в 1903 році стала співномінантом з Полем-Емілем Гарньє та Полем Колонианом на премію Лаллемана Французької академії наук і премію Монітона разом зі Стефановською та Радзіковським.

У 1904 році Йотейко стала президентом Бельгійського неврологічного товариства і головувала на конгресі організації в Льєжі наступного року. У 1906 році Стефановська покинула Париж і повернулася до Польщі. Вона стала директором жіночої середньої школи. Йотейко була рішуче проти того, щоб її партнерка поїхала, але Стефановська втомилася від досліджень і прагнула повернутися до викладання. Вона переконала Йотейко, яку вона називала своїм towarzyszka życia (супутником життя), обіцянкою, що вони зможуть писати листи та відвідувати одне одного. Хоча Йотейко продовжувала досліджувати фізіологію, вона почала читати лекції з педагогічної психології на вчительських семінарах у Шарлеруа та Монсі. У 1908 році вона заснувала та стала редактором журналу Revue Psychologique, який досліджував розробки в галузі психології з наукової та освітньої точки зору. Під час своєї роботи там вона познайомилася та почала співпрацювати з молодою грузинською вченою Варією Кіпіані, яка працювала секретарем журналу Revue. Жінки провели спільне дослідження вегетаріанства, якого вони обидві дотримувалися і 1908 року отримали премію Вернуа Національної Паризької академії медицини. Йотейко організовувала літні педологічні семінари, запрошуючи до участі міжнародних вчених. Йотейко та Стефановська опублікували свою останню спільну статтю «Психофізіологія болю», синтез своїх досліджень болю, у 1909 році.

Йотейко разом із соціальними реформаторами у Франції та Бельгії вважала, що наука може вирішити будь-які суспільні проблеми. Вона була переконаною феміністкою і вважала, що всі види робіт підходять як для чоловіків, так і для жінок. Співпрацюючи з Чарльзом Генрі, вона намагалася використати наукові дослідження та інструменти для побудови соціальних явищ і порівняння з біологічними даними. Вимірюючи та будуючи графіки, наприклад, фізичної та інтелектуальної втоми, Йотейко стверджувала, що військова підготовка може дати набагато кращий результат, якщо її обмежити шістьма місяцями. У дослідженнях, присвячених робітникам, вона дійшла висновку, що промисловість може покращити ефективність і виробництво, а також життя працівників, оцінивши фактори розумової та фізичної втоми, пов'язані з виконанням різних завдань. Вона запропонувала базувати оплату на основі зусиль, необхідних для виконання роботи, як засіб вирівнювання заробітної плати за виконання різних завдань, а не базувати оплату на таких факторах, як стать. Після цього вона почала досліджувати дітей і те, як навчальні заклади можуть застосовувати наукові методи для покращення та оптимізації потенціалу своїх учнів.

У 1911 році Йотейко організувала і очолила Міжнародний Педологічний Конгрес, який проходив у Брюсселі. Наступного року вона створила та розробила навчальні програми для Міжнародного педагогічного факультету Брюсселя. Варія Кіпіані прийшла працювати на факультет лаборантом. Дізнавшись про роботу Йотейко, Марія Гжегожевська приїхала на навчання до Брюсселя у 1913 році. Йотейко, яка очолювала факультет до початку Першої світової війни, стала наставником Гжегожевської та значно впливала на її науковий розвиток. Дві жінки дружили та поважали спільні інтереси, і залишалися супутниками на все життя. Війна перервала її здатність продовжувати дослідження, і вона натомість звернулася до гуманітарної діяльності. Хоча вона заснувала Комітет допомоги полякам, які проживають у Бельгії, Йотейко покинула країну в 1915 році. Спочатку вона приєдналася до Гжегожевської в Лондоні, а незабаром вони разом переїхали до Парижа.

У 1916 році Йотейко була запрошена стати головою Колеж де Франс. Її призначення стало першим випадком, коли жінці дозволили читати лекції в закладі, якому 386 років. Вона прочитала першу лекцію 24 січня 1916 року. Також Йотейко почала читати лекції в Сорбонні, а в 1918 році читала лекції в Ліонському університеті. Вона була нагороджена премією Гагнера в 1916 році та премією Бельона в 1918 році, обидві від Французької академії наук; Премія Вернуа від Національної академії медицини в 1917 році та Велика премія «Сентур» від Колеж де Франс у 1918 році. Оскільки багато польських інтелектуалів і політичних діячів покинули країну, щоб уникнути програми германізації та русифікації протягом 123 років під час поділу Польщі, війна дала можливість польським громадянам відновити свою незалежну державу. Вигнані поляки почали збирати матеріали за кордоном, які їм знадобляться для розвитку інституцій у незалежній Польщі. У 1918 році вона разом з Гжегожевською заснувала Польську вчительську лігу (Ligue Polonaise d'Enseignement, Polska Liga Nauczania) з метою допомоги у зборі матеріалів з питань освіти та методики викладання.

Повернення до Польщі