Мостюк Яків Григорович (3 квітня 1905, Кукезів — 1 січня 1973, Львів) — галицький церковний і громадський діяч, композитор, художник, хормейстер, священник Української греко-католицької церкви.
Ранні роки, освіта Народився в селі Кукезів (нині Львівська область) в бідній греко-католицькій родині Григорія Мостюка та Анни з родини Домбських. Ян Домбський (), двоюрідний брат Анни, — це в майбутньому відомий польський політик, дипломат, громадський діяч, журналіст. Його тато Томаш Домбський був хресним татом Якова.
Тато Григорій помер, коли Якову виповнився рік, і Анна самотужки виховувала дітей у християнському та патріотичному українському дусі. Старший брат Якова — Петро — у 18-річному віці вступив до легіону Українських січових стрільців у складі Української галицької армії. Легіон УСС входив до складу групи «Схід» УГА і в січні 1919 року був переформований на 1-шу бригаду УСС, командантом якої був отаман Осип Букшований. Петро загинув під час боїв Чортківської офензиви 23 червня 1919 року (похований в с. Виписки біля Львова).
23 серпня 2015 року з ініціативи місцевого осередку та за підтримки районної організації ВО «Свобода» відбулося вшанування пам'яті «Січового Стрільця» УГА Петра Мостюка, який у 1919 році загинув у бою з поляками. Прийшли вшанувати пам'ять «січовика» громада та священники з навколишніх сіл. Після освячення відновленої могили Петра Мостюка та хреста відбулося віче.
Початкову освіту Яків отримував в сільській церковній школі с. Кукезова. З дитинства Яків співав у церковному хорі й відрізнявся абсолютним слухом і гарним малюванням. Коли дяк побачив любов дитини до малювання, то дав завдання намалювати коня. Яків з легкістю справився з цим завданням. Вчитель викликав маму до школи і порадив обов'язково віддати талановиту дитину навчатися в гімназії до Львова. Яків рано втратив батька, але мати не шкодувала грошей на освіту наймолодшого сина і віддала його до гімназії.
В 1818–1925 роках Яків Мостюк навчався в Львівській академічній гімназії, де вивчав 12 предметів: релігія, латинська, українська (руська), польська, німецька, грецька мови, географія і історія, математика, історія натуральна (зоологія і ботаніка), фізика, логіка, психологія. До необов'язкових предметів належали: каліграфія, рисунки, стенографія, спів, французька і англійська мови. Українська гімназія була дійсно українською, як тоді називано «руською»(не плутати з російською). Вчителі історії і географії (Юрій Полянський, Омелян Терлецький — географія, Яків Яцкевич, Северин Лещій- математика, о. С. Шпитковський та ін.) багато часу присвячували рідній українській історії й географії під час викладів всесвітньої історії й історії Польщі. Суміжні дисципліни викладали визначні вчені-педагоги, серед них: Іван Раковський — учитель природознавства і математики (до 1928 року), антрополог, голова НТШ (1934–1939рр.), Олександр Тисовський — учитель природознавства і математики, організатор, основоположник та ідейний натхненник «Пласту», Юрій Рудницький (літературний псевдонім — Юліан Опільський) — учитель німецької та польської мов, видатний поет, Тарас Франко — учитель української, німецької, польської мов та «руханки» (фізичного виховання) (1922–1928рр.), син великого українського письменника Івана Франка.
Переважна більшість викладачів гімназії були членами Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, частина з них брала участь у визвольних боях за Львів, як командири, сотники або поручники Української галицької армії. Яків та інші гімназисти мали цінні взірці для наслідування.
Товаришами-гімназистами Якова були — Володимир Стернюк, Мирон Труш — син Івана Труша, Роман Шухевич — він навчався в філії гімназії. Після закінчення Академічної львівської гімназіі Яків Мостюк в 1925 вступив до Духовної семінарії Львівскої архієпархії УГКЦ, ректором якої був Йосиф Сліпий (1926–1945рр.). У 1926 році під керівництвом Й. Сліпого відбулися установчі збори товариства, на яких розроблено його статут на зразок вищої установи університетського типу, який затвердив митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький (1901–1944 рр). Незабаром, 6 жовтня 1929 року, відбулося відкриття Львівської богословської академії. Робота «Читальні» академії була розділена на богословську, літературну, музично-драматичну, культурно-освітню, видавничу, палітурну, суспільну і господарську секції. Яків Мостюк, завдяки своїм здібностям, став керівником музично-драматичної секції. «На першому її засіданні, яке відбулося 8 грудня 1929 року, керівник секції Яків Мостюк розповідав студентам історію розвитку театрального мистецтва, ділився своїм досвідом щодо постановки і режисури театралізованих вечорів.»
Святу Тайну Священства прийняв із рук митрополита Андрея Шептицького у 1931 році.
Священство В 1930 році до прийняття Таїнства Священства Яків Мостюк одружився зі Стефанією Батюк (1907—1972). Стефанія, випускниця Української жіночої учительської семінарії сестер Василіянок, приймала активну участь у суспільному житті молоді Львова. Вона була членкинею Куреня Старших Пластунів «Самітники», що належав до «Ордена Залізної Остроги».
В 1931 році о. Яків став парохом церкви св. Онуфрія в с. Дубрівка Лежайського деканату Перемишльської єпархії. В спогадах Мирослава Зубаля, виданих в США 1971 року, згадується о. Яків. Він правив в греко-католицькій парафії, де стояла старовинна церква з XVIII сторіччя. Його дім стояв завжди відкрито для гостей, які приїжджали на кожні більші свята. Тоді можна було зустріти знайомих та приятелів, і це були найкращі, незабутні часи. Особливо запам'яталися свята Різдва Христового, Йордану й Великодня, коли українська громада збиралася численно, зблизька й здалека. Під час церковних відправ співав у церкві хор, добре вишколений тоді о. Мостюком. «Хоч ці люди, вийшовши з церкви, розмовляли по-польському, то це не перешкоджало їм бути добрими українськими патріотами. Вони говорили: „Ми єстесьми україньци“».
4 квітня 1936 року о. Яків отримав канонічну інституцію від Йосафата Коциловського, який тоді очолював Перемишльську єпархію (унійну) в с. Миротині Лежайського деканату. В Миротині при греко-католицькій церкві діяла парохіяльна школа. У 1939 році в с. Миротині проживало 1370 мешканців, з них 260 українців-грекокатоликів, 1090 поляків і 20 євреїв. Крім своєї душпастирської діяльності в парафіях, де б не працював, о. Яків створював дорослі і дитячі хори, в яких прививав маленьким українцям любов до українського народу, традицій, пісень, розвивав музичні та творчі здібності своїх учнів, виявляв обдарованих дітей, прилучав батьків до виконання українських народних пісень.
В 1939–1945 роках був парохом в Церкві Преподобної Параскевії в Кавсько. Ортинський, дяк і хормейстер, який народився в с. Кавсько, згадує: «що ще в ранньому дитинстві, разом зі своєю матір'ю, співав у сільському церковному хорі. Маючи 9 років (1940 р.), перші ази дяківського співу п. Мирослав почав пізнавати в хорі хлопчиків під опікою пароха о. Якова Мостюка».
В роки німецької окупації о. Яків далі продовжував розвивати і навчати співу українську молодь. Так, 9 листопада 1941 року в місцевій пресі з приводу концерту режисер драмгуртка у Стрию М. Кавка писав щодо хору з с. Кавсько на чолі з о. Мостюком. Коли згадати про цей концерт, то можна сміливо сказати, що цей хор належить до найкращих хорів у районі. До репертуару цього хору належали твори Лисенка, Стеценка, Леонтовича, Колеси, Барвінського, Воробкевича.
За часів німецької окупації митрополит Андрей Шептицький взявся за відбудову і зміцнення УГКЦ, впорядкування літургійного життя, в тому числі й церковного співу. Так, на передсоборовому засіданні 16 листопада 1942 року повідомлено, що Станіслав Людкевич «обіцяв свою співпрацю», а о. Мостюк з Перемишльської єпархії береться за впорядкування Гласопіснця (збірника церковних пісень). Отець Яків з 1945 р. став настоятелем Собору Святого Юра у Львові. Після Псевдособору 1946 року духовенство насильно змушували зрікатися греко-католицької віри.
У 1962 році республіканське релігійне відомство надіслало уповноваженому Ради у справах релігій при Раді Міністрів Української РСР (у Львівській області) Миколі Винниченку запит на матеріал про музику в галицько-церковних обрядах — вінчання, хрещення, похорон і літургії. Владні структури вирішили скористатися значним духовним і практичним досвідом отця Якова Мостюка, на той час священника собору св. Юра у Львові. Власне, він і підготував відповідний текст, примірник якого з часом опинився у матеріалах Державного архіву Львівської області.
24 січня 1964 року його зняли з реєстрації, тобто позбавили права служити в церкві у Львові. Причини — без дозволу органів радянської влади освятив воду на свято Йордана. І ще один з доносів на о. Якова — «у проповіді в соборі св. Юра на Різдво Христове закликав віруючих не звертати уваги на зусилля атеїстів відірвати їх від релігії, оскільки релігійна радість має в душі глибокі корені.»
У Святоюрському соборі, як стверджував радянський інформатор, «віруючі співали колядки націоналістичного змісту». Так, останній рядок колядки „Во Вифлеємі нині новина“ вони закінчили словами: „Даруй волю, даруй долю, нашій неньці Україні“. Іншого разу о. Яків сказав членам виконавчого органу собору: „…Ми повинні боротися з комунізмом і старатися, щоб було якомога більше хрещень, шлюбів… Це в наших інтересах“»
З доносів вповноваженого ради по справах релігії Г. Пінчука за 1963 рік— «священник Мостюк з львівської церкви Юра прикликав колегу Кременецького: „Духовенство зобовязане боротись проти комунізму“. Вони (священники) всі ще вороже настроєні. Вони розповсюджують слухи про те, що скоро в СССР буде відновлена греко-католицька церква».
З приходом радянської влади в Галичину о. Яків своїми проповідями умів тримати народ у постійному піднесенні духу й надії на краще завтра. О. Якова радянська влада багаторазово викликала на «розмови», під час яких у нього вимагали працювати на НКВС, доносити і відкривати Таїнства Сповіді. Звичайно, о. Яків на це не погодився і був висланий за межі Львова.
Після того, як о. Якову не дали можливості душпастерювати у Львові, він став парохом храму Святих Апостолів Петра і Павла в Рясне. В цій церкві о. Яків зробив значний внесок у її мистецьке відновлення — створив новий іконостас і прикрасив стіни новими образами, також розписував партії голосів для хору і викладав церковний спів. Отець Яків відомий тим, що він вирізнявся ревністю в служінні та неабиякою смиренністю. Навіть коли його церковна громада, яка на той час складалася з жителів-переселенців з різних околиць, й на основі чого відбувалися суперечки, навіть з приводу назви святині, отцю Якову вдавалося примирити громаду.
В 1967–1972 роках Яків Мостюк був настоятелем Свято-Успенської церкви міста Львова. Але совєтська влада не залишала його в покої. Інформатори-священнослужителі, що співпрацювали з НКВС, робили доноси на отця Якова, і неодноразово відбувались обшуки в його квартирі. Тоді він ховав в п'єці (пічці) в попелі книжки, за які могли арештувати і закатувати. Так, тепер в родинній колекції внучки Олени є такі шедеври, як «Великий Співанник Червоної Калини» і «Син України».
Маючи вроджений талант до музики і малювання і розвинувши його в Академічній українській гімназії і Духовній семінарії, Яків Мостюк постійно малював картини (образи) на релігійну тематику для тих церков, в яких служив і не тільки. Вони досі прикрашають їхні стіни. Свій музичний талант Яків використовував для гармонізації церковних пісень і колядок для церковного хору. Також у всіх єпархіях, де доводилося служити, організовував хори та хори для дітей і прививав молоді любов до української пісні.
Незадовго до своєї смерті, в 1970 році Яків Мостюк закінчив систематизацію написаного ним музичного матеріалу Літургії Івана Золотоустого та хотів надрукувати в церковному журналі, який видавався в Києві. Проте в той час із відомих причин йому в цьому було відмовлено.