Гейзел Мак-Кей (; , Нью-Йорк, Нью-Йорк — , Вестпорт, Коннектикут) — американська театральна діячка та суфражистка. Найбільш відома тим, що допомогла провести серію видовищ на підтримку виборчого права жінок.
Сім'я та молодість Народилася у відомій театральній сім'ї. Її батько Стіл Мак-Кей (1842—1894) був відомим актором, драматургом і продюсером; Гейзел назвали на честь його успішної п'єси «Гейзел Кірк»https://ead.dartmouth.edu/html/ml5_fullguide.html MacKaye family papers, Dartmouth. Мати Мері Медбері Мак-Кей (1845—1924) створила популярну адаптацію «Гордості і упередження» для театру у 1906 році. Серед суродженців Гейзел — інженер і письменник Джеймс Мак-Кей (1872—1935), драматург і поет Персі Мак-Кей (1875—1956) і природоохоронець Бентон Мак-Кей (1879—1975). У 1888 році сім'я оселилася в Ширлі, штат Массачусетс.
Спочатку Мак-Кей збиралася стати піаністкою, але 1907 року вступила до театрального класу коледжу Редкліфф, де викладав Джордж Пірс БейкерThe Torchbearers: Women and Their Amateur Arts Associations in America, 1890—1930, Karen J. Blair, Indiana University Press, 1994, p. 136. Їй не вдалося закінчити навчання, але її зробили почесним членом класу 1910 року. Залишивши коледж, працювала асистентом з організації видовищ, зокрема на кількох разом зі своїм старшим братом Персі.
Мак-Кей також з'являлася на сцені, гастролюючи з театральною компанією Castle Square Вінтропа Еймса та у роботах брата «Сапфо та Фаон» і «Жанна д'Арк» (обидві 1907) і «Матер» (1908). Вона працювала інструктором у Дитячому навчальному театрі в Нью-Йорку.
Кар'єра Брала активну участь у русі за жіноче виборче право та була присутньою на першому засіданні Комітету Конгресу Національної американської жіночої суфражистської асоціації Еліс Пол, якій передували Виборчий союз суфражисток та Національна жіноча партія. Організатори Параду за жіноче виборче право, запланованого у Вашингтоні, округ Колумбія, 3 березня 1913 року, безпосередньо перед інавгурацією Вудро Вільсона, попросили Мак-Кей створити видовище для цієї події. Її «Алегорія», поставлена режисеркою Гленною Сміт Тіннін, показували на сходах будівлі казначейства США як кульмінацію заходу. У «Нью-Йорк таймс» відгукнулися: «одне із видовищ, яке сильно вражає, серед тих, які коли-небудь бачила ця країна»Torchbearers, p. 138.
Її вистава 1914 року «Американська жінка: Шість періодів американського життя», представлена Нью-Йоркською чоловічою лігою за жіноче виборче право, «використовувала історичні сцени, щоб викрити конкретні економічні, політичні та соціальні утиски американських жінок»Torchbearers, p. 139. Вона не мала успіху. Її вистава 1915 року «Сюзан Б. Ентоні», представлена в Конференц-залі у Вашингтоні, округ Колумбія, стала більш популярною, навіть допомогла зібрати гроші для Виборчого союзу Пол та прославити життя великого лідера суфражисток. Ці вистави були величезними заходами, в яких брали участь сотні учасників.
1916 року влаштувала «Ювілейну виставу» для Національної християнської асоціації молодих жінок. До 1919 року обіймала посаду директора з вистав і драми в організаціїWar Work Bulletin, Jan. 17, 1919, National Board of the Young Women's Christian Association, p. 3 (unnumbered). Під час роботи з ХАМЖ написала низку містерій.
1921 року Мак-Кей і Марі Мур Форрест керували церемонією показу в Капітолії США «Портретного пам'ятника Лукреції Мотт, Елізабет Кеді Стентон і Сьюзен Ентоні» авторства Аделаїди Джонсон«A Woman's Convention» in Suffragist, January–February 1921, National Woman's Party, p. 341.1923 року Мак-Кей влаштувала ще один захід на святкування 75-ї річниці Конференції в Сенека-Фоллс у парку «Сад богів» у Колорадо-Спрінгс, штат Колорадо. Захід мав на меті сприяти зусиллям Національної жіночої партії прийняти поправку про рівні праваTime, October 1, 1923, p. 4.
1924 року написала «Зачаровану урну», фантастичну різдвяну історію. У 1924 році Департамент внутрішніх справ, Бюро освіти видав її «Пошук молоді»https://eric.ed.gov/ Institute of Education Sciences — see entry.
З 1923 до 1926 рік викладала театральне мистецтво в Бруквудському трудовому коледжі в Катоні, Нью-Йорк. 1926 року поїхала працювати з United Mine Workers в Іллінойсі, де її уроки трудової драми породили мандрівний ансамбль«Drama in American Labor Colleges», Clyde W. Barrow, in Paying the Piper: Causes and Consequences of Art Patronage, ed. Judith Balfe, p. 101-2.
Смерть До середини 1920-х років здоров'я Мак-Кей погіршилося, і вона жила зі своїм братом Бентоном у Ширлі. 1928 року у неї стався нервовий зрив, вона потрапила в Гулд-Фарм, будинок відпочинку в Грейт-Баррінгтоні, штат Массачусетс. 1937 року стан знову погіршився, і її перевезли до закладу в Грінс-Фармс, штат КоннектикутOne Hundred Years of Service Through Community: A Gould Farm Reader, Steven K. Smith and Terry Beitzel, University Press of America, 2014, p. 48. У неї були періоди важкої депресії протягом більшої частини життяDesigning Modern America" The Regional Planning Association of America and its Members, Edward K. Spann, Ohio State University Press, 1996, p. 87-8, 159. Вона померла у 1944 році. Її поховали на центральному кладовищі в Ширлі; її брата Бентона поховали через десятиліття неподалік.
Див. також Алін Девіс Гейс
Примітки
Посилання