Супергрупа Кару — найпоширеніша стратиграфічна одиниця в Африці на південь від пустелі Калахарі. Ератема складається з послідовності одиниць, переважно неморського походження, що відклалися між пізнім карбоном і ранньою юрою, приблизно 120 мільйонів років.

У південній частині Африки гірські породи супергрупи Кару покривають майже дві третини сучасної поверхні суші: всю територію Лесото, майже всю територію Фрі-Стейт, значні частини провінцій Східнокапська, Північнокапська, Мпумаланга та Квазулу-Натал на півдні Африка. Відслонення супергрупи Кару також знайдені в Намібії, Есватіні, Замбії, Зімбабве та Малаві, а також на інших континентах, що були частиною Гондвани. Басейни, в яких відбулись відкладення, утворилися під час формування та розпаду Пангеї. McCarthy, T., Rubridge, B. (2005). The Story of Earth and Life. pp. 161, 187—241. Struik Publishers, Cape Town Типова місцевість супергрупи Кару — Великий Кару в Південній Африці, де відкриті найширші оголення послідовності.

Geological map of South Africa, Lesotho and Swaziland (1970). Council for Geoscience, Geological Survey of South Africa. Його шари, які складаються переважно зі сланців і пісковиків Hamilton, G.N.G. and Finlay, J.G. (1928). Outline of Geology for South African Students, Central News Agency Ltd., Johannesburg., фіксують майже безперервну послідовність морських льодовикових до наземних відкладень від пізнього карбону до ранньої юри. Вони накопичувалися в задуговій крайовій западині, що називають «головним басейном Кару».

Цей басейн утворився шляхом субдукції та орогенезу вздовж південної межі того, що згодом стало Південною Африкою, на півдні Гондвани.. Його відкладення досягають максимальної сукупної товщини 12 км, а базальтові лави, що лежать вище (Дракенсберзька група), мають товщину щонайменше 1,4 км. Adelmann, D. and Kerstin Fiedler, (1996). [http://www.adelmann.geosciences.de/doc/Karoo-Sedimentoloy.html Sedimentary development of the Upper Ecca and Lower Beaufort Groups (Karoo Supergroup) in the Laingsburg subbasin (SW Karoo Basin, Cape Province/South Africa)] , Schriftenreihe der Deutschen Geologischen Gesellschaft, 1: 88–89, Bonn.

Скам'янілості містять рослини (як макро-скам'янілості, так і пилок), рідкісних комах і риб, звичайних і різноманітних чотириногих молюсків (переважно рептилії терапсиди, темноспонділові амфібії та у верхніх шарах динозаври) та іхнофосілії. Їх біостратиграфія була використана як міжнародний стандарт для глобальної кореляції пермських і юрських неморських шарів. Hancox, P. J. and Bruce S. Rubidge (1997). The role of fossils in interpreting the development of the Karoo basin, Palaeontologica Africana, 33: 41–54.

Геологічне походження

Походження осадження

Приблизно 510 мільйонів років тому рифтова долина розвинулася через Південну Гондвану на південь від Південної Африки, але простягалася на захід до Південної Америки, і на схід до Східної Антарктиди і, можливо, навіть до Австралії.

На дні цієї рифтової долини накопичився шар осадів товщиною 8 км, відомий як Капська супергрупа.

Закриття рифтової долини, що почалося 330 мільйонів років тому, стало результатом розвитку зони субдукції вздовж південної околиці Гондвани та подальшого дрейфу Фолклендського плато назад до Африки під час кам'яновугільного і ранньопермського періодів. Після закриття рифтової долини та стиснення Капської супергрупи в серію паралельних складок, що тягнуться переважно зі сходу на захід, продовження субдукції палео-Тихоокеанської плити під Фолклендське плато та в результаті зіткнення останнього з Південною Африкою, підняв гірський масив величезних розмірів на південь від колишньої рифтової долини. Складчаста Капська супергрупа утворила північне підніжжя цього гірського масиву.

Вага гір Фолклендсько-Капської супергрупи спричинила прогинання континентальної кори Південної Африки, утворюючи систему передових територій за дугою, що затоплювалася, утворюючи море Кару. Седиментація, починаючи з льодовикових відкладень з півночі, але пізніше від Фолклендських гір на південь, у цій западині утворила супергрупу Кару.

Група Двіка

Приблизно 330 мільйонів років тому Гондвана дрейфувала над Південним полюсом Norman, N., Whitfield, G. (2006). Geological Journeys. pp. 28, 122. Struik Publishers, Cape Town., в результаті чого льодовиковий покрив завтовшки кілька кілометрів вкрив більшу частину Африки та інші частини Гондвани.

Льодовикові відкладення з цього льодовикового щита були першими з відкладень, які відкладалися на північ від Капських складчастих гір (і частково над цими початковими горами). Басейн, у якому осіли ці відкладення, був найглибшим безпосередньо на північ від Капських гір. Таким чином, льодовиковий щит плавав на внутрішньому озері, яке називається внутрішнім морем Кару, у якому дрейфували айсберги, що відкололися від льодовиків і льодовиковий покрив на півночі відклав величезну кількість бруду та каміння різного розміру та походження. Такі родовища відомі як тиліт.

Далі на північ льодовиковий покрив також осідав, залишаючи відкладення щоразу, коли він частково танув, але, крім того, він розтирав корінні породи, залишаючи після себе смуги (подряпини), які можна побачити поблизу у Північному Капському районі, і на території .

Цей шар тиліту, сліди якого можна знайти на великій території Південної Африки, Індії та Південної Америки, надав важливі ранні докази на підтримку Теорії дрейфу континентів. У Південній Африці шар відомий як . Це найдавніші та найнижчі осадові відкладення супергрупи Кару.

Група Екка

Коли Гондвана віддалялася від Південного полюса, льодовики танули, залишаючи величезне внутрішнє море, яке простягалося через Південну Африку та сусідні регіони Гондвани. Можливо, воно мало вихід до океану (подібно до Чорного моря), але вплив припливів був незначним. Річки, що дренували гори на північ від моря Кару, утворили великі заболочені дельти в яких процвітали рослини, що належать до флори . Ця густа рослинність накопичувалася у вигляді торфу, який з часом перетворювався на вугілля. Поклади вугілля пов'язані з північними берегами ранньо-пермського моря Кару, а сьогодні його видобувають у Гайвелді та Квазулу-Наталі.

Ці осадові відкладення називають супергрупи Кару. Вони складаються в основному зі сланців і пісковиків

і простягаються над усім колишнім морем Кару, але південні відкладення не містять вугілля, навіть попри те, що річки з Капських гір утворили невеликі дельти. Хоча рослинність на півдні була не такою густою, як на північних берегах внутрішнього моря, кілька ранніх рептилій, таких як Mesosaurus, зустрічаються в цих відкладеннях Екка. Це викопна рептилія, знайдена лише в Південній Африці та Бразилії, що є важливим палеонтологічним доказом існування суперконтиненту Гондвана.

Північні береги містять переважно викопні рослини, пилок і спори. На півночі також знайдені скам'янілості головоногих молюсків і деяких ехіноїдів.

У період Екка Фолклендське плато зіткнулося, а потім злилося з Південною Африкою, утворивши величезний масив гір на південь від Капського складчастого поясу. Це новітнє гірське пасмо за висотою можна порівняти з Гімалаями.

Північні схили цих гір круто уривались у море Кару, яке в цьому місці було найглибшим. Таким чином, землетруси, які супроводжували формування Капських гір, спричинили часті підводні зсуви грязі та каменів, утворюючи віялоподібні скупчення турбідитів, що сьогодні можна побачити у південно-західному куті Кару.

Певний час турбідити вважалися породами, з яких походить нафта, тому що підводні лавини, що спричиняють ці відкладення, часто переносять органічну речовину близько до берегової лінії, особливо біля гирл річок і дельт, у безкисневі глибини сусідніх жолобів. Тут він похований у турбідіті та перетворюється на вуглеводні, зокрема нафту та газ. Турбідіти Екка у формації Танква та . Таким чином, останнім часом регіони Кару потрапили під пильну увагу нафтової промисловості та геологів, які виявили в них багаті та легкодоступні родовища нафти та газу. Таким чином, північно-східний басейн Екка багатий вугіллям, а його південно-західний куточок стає відомим своїми запасами нафти.

Група Бофорта

З утворенням Фолклендського плато та Капських гір річки з півдня почали домінувати в осадженні в морі Кару, яке почало замулюватися. (Гірська місцевість на північ від моря Кару на той час була зрівняна ерозією та похована під новішими відкладеннями.) Кілька річок, схожих на Міссісіпі, протікали через замулену западину Кару з півдня, створюючи багаті нові середовища існування для різноманітності флори та фауни. Наземні (на відміну від лакунарних або морських) відкладення, створені цими річками, дали початок , що складається з одноманітної товщі глинистих сланців і аргілітів з деякими прошарками лінзоподібних пісковиків.

Група Бофорта багата залишками рептилій і, меншою мірою, земноводних. Існує безліч скам'янілостей як травоїдних, так і хижих рептилій.

Скелі Бофорта всесвітньо відомі своїми багатими рештками терапсид, що відзначають проміжний етап еволюції ссавців від рептилій.

Найпоширенішими травоїдними тваринами були аномодонти, найпримітивніші форми яких також відомі зі скель Бофорта. Диноцефали (жахлива голова) названі так через їхні незвичайні черепи з товстими кістками, що, ймовірно, використовувалися для ударів головою під час територіальних боїв. Зі своєю довжиною тіла 3 метри вони були першими великими тваринами, що жили на суші.

Під час утворення відкладень Бофорта товщиною 6 км масове вимирання наприкінці пермського періоду 251 мільйон років тому знищило близько 96 % усіх видів, що жили на той час.

Глобальну подію можна чітко побачити на скелях Бофорта. Кілька представників роду Lystrosaurus були єдиними ссавцеподібними рептиліями, що пережили цю подію. Відкладення Бофорта, що були закладені після цієї події, як правило, більш грубі, ніж ті, що їм передували, ймовірно, через масове відмирання рослинності, яка захистила поверхню від ерозії. Ці ранньотріасові шари, в яких переважає пісковик, відомі як формація Катберг (в межах групи Бофорта), що накопичилася до 1 км товщини. З часом відкладення Бофорта знову стали більш дрібнозернистими, що, ймовірно, вказує на відновлення рослинності в Кару, а разом з цим і на появу широкого спектра нових видів, включаючи динозаврів, і справжніх ссавців у пізньому тріасі — на початку юри.

Група Штормберг

Коли Гондвана дрейфувала на північ, умови в частині, яка мала стати Південною Африкою, ставали дедалі спекотнішими та посушливішими. Переважаючими породами, що утворилися, були пісковики. Проте у деяких районах було достатньо води для утворення боліт з подальшим утворенням вугілля, але поганої якості.

Пейзаж, ймовірно, нагадував сучасну пустелю Калахарі з річками, такими як сучасна річка Оранжева або Ніл, що протікали через неї, підтримуючи локалізовані ділянки тріасової флори та фауни. містить найдавніші скам'янілості динозаврів Південної Африки, а також містить викопні рештки Megazostrodon розміром із землерийку, найдавнішого ссавця в Африці.

У деяких шарах знайдено значну кількість скам'янілостей комах і рослин.

Найвищі шари групи Штормберг, ймовірно, були закладені в умовах справжньої піщаної пустелі, подібної до пустелі Наміб у Намібії. Ймовірно, вона була такою ж великою, як сьогоднішня пустеля Сахара, простягаючись від Капських гір на багато тисяч кілометрів на північ над значною частиною Гондвани.

Сьогодні в Лесото та навколо нього можна знайти лише невеликий залишок цього масивного утворення. Ця формація раніше була відома як «Печерний пісковик», оскільки розмиті вітром мілкі печери часто розвивалися в скелях, складених із цих порід. Пізніше ці печери були використані народом Сан, який часто прикрашав стіни своїми малюнками.

Сьогодні печерні пісковики називають .

Найстаріші ембріони динозаврів, що будь-коли були виявлені, були знайдені в формації Кларенс в 1978 році.

Яйця належали до тріасового періоду (220—195 мільйонів років тому) і містили скам'янілі скелети плоду Massospondylus, прозауроподного динозавра.