Договір між Російською Федерацією та Сполученими Штатами Америки про заходи щодо подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь, СНО-ІІІ () — двосторонній договір між Росією та США про подальше взаємне скорочення арсеналів розгорнутих стратегічних ядерних озброєнь. Договором було передбачено скорочення для кожної із сторін розгорнутих ядерних боєзарядів до 1550 одиниць, міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), балістичних ракет підводних човнів (БРПЧ) та важких бомбардувальників (ВБ) — до 700 одиниць.
Договір був підписаний президентами Дмитром Медведєвим і Бараком Обамою 8 квітня 2010 в Празі і набув чинності 5 лютого 2011, змінивши договір СНО-I, що закінчився в грудні 2009 року, та Договір про скорочення стратегічних наступальних потенціалів 2002 року. Договір був розрахований на 10 років із можливістю продовження за взаємною домовленістю сторін на 5 років.
27 січня 2021 року Державна дума та Рада Федерації ратифікували угоду між Росією та США про продовження ДСНО 2026 року. 29 січня президент Росії Путін підписав закон про продовження ДСНО, а 3 лютого угода набула чинності.
Договір передбачав взаємні інспекції США та РФ на військові ядерні об'єкти один одного для взаємного контролю над ядерними озброєннями. Проте 2020 року через пандемію COVID-19 ці інспекції припинилися. 24 лютого 2022 Росія почала вторгнення в Україну, під час якого США та низка інших країн постачали Україні озброєння та наклали на Росію санкції. У серпні 2022 року Росія відмовила США в інспекції своїх ядерних об'єктів, заявивши, що через санкції російські інспектори не могли отримати транзитні візи для візитів до США. 31 січня 2023 Держдепартамент США звинуватив Росію в порушенні СНО-3.
21 лютого 2023 року президент Росії Володимир Путін у посланні до Федеральних Зборів заявив про припинення участі Росії у договорі.
Передісторія
СНО-ІІІ став сьомим у серії двосторонніх договорів між СРСР/Росією та США про обмеження стратегічних ядерних сил. Першим таким договором був ОСО-I, підписаний в 1972 році і закріпив кількість засобів доставки ядерної зброї для кожної зі сторін на рівні, що був на той період. Однак до цього часу і в СРСР, і в США вже почали оснащувати ракети головними частинами, що розділяються, з блоками індивідуального наведення (РГЧ). В результаті саме в період розрядки почався небачений раніше лавиноподібний процес нарощування ядерного потенціалу. Договір також передбачав прийняття на озброєння нових балістичних ракет, що розміщуються на підводних човнах, строго в тій кількості, в якій раніше були списані застарілі балістичні ракети наземного базування.
Продовженням Договору від 1972 року став ОСО-II від 1979 року, який забороняв виведення ядерної зброї в космос і встановив «стелі» для пускових установок, стратегічної авіації та ракет (але не ядерних боєзарядів) нижче за існуючий рівень — 2500 одиниць (у тому числі до 820 пускових установок МБР, оснащених РГЧ). Крім того, були заборонені розробка та розгортання балістичних ракет, що базуються на плавзасобах, крім підводних човнів, та на морському дні; мобільних важких МБР; крилатих ракет з РГЛ; була обмежена максимальна вага, що закидається, для БРПЧ.
Наступним договором про скорочення СНО став безстроковий Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (1987), який поставив під заборону розробку та розгортання балістичних ракет з дальністю від 500 до 5500 км. Відповідно до Договору сторони протягом трьох років мали знищити всі пускові установки та балістичні ракети наземного базування, включаючи ракети як в європейській, так і в азійській частині СРСР. Цим же Договором було вперше запроваджено універсальну класифікацію балістичних ракет за дальністю.
Договір СНО-I був укладений між СРСР і США 31 липня 1991 року в Москві і набув чинності 5 грудня 1994 року — вже після розпаду СРСР і передачі Росії ядерної зброї, що залишилася в Білорусії, Казахстані та Україні. Встановлений термін його дії — 15 років. Умови Договору забороняли будь-якій із сторін розміщувати на бойовому чергуванні понад 1600 засобів доставки ядерної зброї (МБР, БРПЧ, стратегічні бомбардувальники). Максимальна кількість самих ядерних зарядів обмежувалася стелею в 6000 одиниць. 6 грудня 2001 року було оголошено, що Росія та США виконали зобов'язання за Договором.
В 1993 Борис Єльцин і Джордж Буш підписали Договір СНО-II. Договір передбачав скорочення до 1 січня 2003 року чисельності боєзарядів до 3500 одиниць, зокрема до 1750 боєзарядів на БРПЧ. Планувалося до цього часу повністю скоротити МБР з РГЧ і важкі МБР. СНО-II був ратифікований в США в 1997 році, в Росії — в 2000 році, проте після виходу США 13 червня 2002 з Договору з протиракетної оборони Росія наступного ж дня оголосила про вихід з СНО-II.
Ще в березні 1997 року в ході консультацій у Гельсінкі президенти Борис Єльцин і Білл Клінтон домовилися про початок переговорів щодо СНО-ІІІ відразу ж після набуття чинності СНО-ІІ. У СНО-ІІІ версії 1997 року планувалося встановити «стелі» на рівні 2000—2500 стратегічних ядерних боєзарядів і, можливо, надати договору безстрокового характеру. Переговори щодо цієї угоди, однак, не принесли результатів.
У травні 2002 року, через кілька місяців після оголошення про виконання умов Договору СНО-I, було підписано Договір про скорочення стратегічних наступальних потенціалів (СНП), який знизив «стелю» кількості боєзарядів до 1700—2200. При цьому склад і структура озброєнь, що потрапляли під скорочення, визначалися сторонами самостійно і ніяк не регламентувалися в Договорі. Договір набув чинності 1 червня 2003 року (термін дії спливав 31 грудня 2012 року). Термін дії СНО-I сплив 5 грудня 2009 року. Договір СНО-ІІІ замінив СНО-І та скасував дію Договору СНП від 2002 року.
Крім закінчення терміну дії СНО-I важливим фактором, який став приводом для початку робіт за новим договором, була політична складова. Початок переговорів збігся з так званим «перезавантаженням» у російсько-американських відносинах, яке ініціювала адміністрація Барака Обами невдовзі після його вступу на посаду. Багато експертів зійшлися на думці про те, що новий договір у контексті заявлених змін у зовнішній політиці США став особистою перемогою Обами в політичному протистоянні з Республіканською партією. У зв'язку з цим неодноразово згадувалася і зв'язок між поглибленням співпраці з Росією з питань роззброєння та зміною підходу Росії до " іранської проблеми ".
Стан стратегічних сил Росії та США
Росія Станом на початок 2010 року на бойовому чергуванні в Росії перебували : Параметр РВСП ВМФ ВПС Разом Носіїв: - 9667БДР : 4;667БДРМ : 5 75Ту-95 : 62;Ту-160 : 13 Засобів доставки: 331Р-36М / Р-36М2 (РГЧ): 50×10;УР-100Н (РГЧ): 60×6;РТ-2ПМ (моноблочні): 170;РТ-2ПМ2 (моноблочні): 18;РС-24 (РГЧ): 3х4 160Р-29Р (РГЧ): 64×3;Р-29РМ / Р-29РМУ2 (РГЧ): 80×4 838Х-55 : 682;Х-55СМ : 156 Боєзарядів: 1090 576 838 2504
США Ядерний арсенал США на початку 2010 року : Параметр МБР БРПЧ КР / АБ Разом Носіїв: - 12" Огайо ": 12 60B-52H : 93/44 ;B-2A : 16 Засобів доставки: 450LGM-30G Mk-12A (РГЧ): 250×1-3;LGM-30G Mk-21/SERV (моноблочні): 200 288UGM-133A Mk-4 (РГЧ): 192×4 ;UGM-133A Mk-5 (РГЧ): 96x4 316AGM-86 : 216 ;B61-7, B61-11, B83-1 : 100 851 Боєзарядів: 550 1152 500 2202
Переговори З ініціативою розпочати новий переговорний процес за новим договором у червні 2006 року виступив президент РФ Володимир Путін. До розробки документа експерти розпочали після зустрічі президентів Дмитра Медведєва та Барака Обами у Лондоні 1 квітня 2009 року (в рамках саміту Групи G20). Переговори завершилися підписанням документа через 11 місяців.
Перші повідомлення про можливість підписання нового договору з'явилися у грудні 2008 — січні 2009. 3 лютого 2009 року британська газета The Times повідомила про це з посиланням на власне "надійне джерело в Білому домі ". Підготовка переговорів в адміністрації президента США Барака Обами була доручена координатору політики у сфері зброї масового знищення Гері Сеймору, колишньому раднику Білла Клінтона. Розробка Договору розпочалася у квітні 2009 року відразу після зустрічі Дмитра Медведєва та Барака Обами у Лондоні. Попередні переговори пройшли в Римі вже 27 квітня.
Далі переговори проходили за наступним графіком:
Перший раунд: 19-20 травня, Москва. Другий раунд: 1-3 червня, Женева. Третій раунд: 22-24 червня, Женева. Четвертий раунд: 22-24 липня, Женева. П'ятий раунд: 5-7 вересня, Женева. Шостий раунд: 21-28 вересня, Женева. Сьомий раунд: 19-30 жовтня, Женева. Восьмий раунд: 9 листопада, Женева.
Вранці 6 липня було оголошено про узгодження тексту «Спільного розуміння щодо подальших скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь», який був підписаний Медведєвим і Обамою під час візиту американського президента до Москви того ж дня. У документі було продекларовано намір обох сторін скоротити кількість ядерних боєзарядів до 1500—1675 одиниць, а їх носіїв — до 500—1100 одиниць.
Хід переговорів та деталі розбіжностей, що виникали в їхньому процесі, були від початку засекречені, проте про деякі проблемні моменти стало відомо громадськості.
Спецпредставник президента США з ядерного нерозповсюдження Адам Шейнман 5 серпня 2022 року заявив, що Вашингтон «за умови сумлінних дій з боку РФ» готовий до відновлення діалогу з Москвою щодо формування майбутньої системи контролю над озброєннями.
Протиракетна оборона США Росія вимагала «ув'язати» підписання Договору із відмовою США від створення елементів системи ПРО у Східній Європі. Хоча американська адміністрація жодного разу не заявляла про відмову від цих планів, було обумовлено, що взаємозв'язок стратегічних наступальних (ядерна зброя) та стратегічних оборонних озброєнь (системи протиракетної оборони) буде враховано у Договорі. Зокрема про це говорить п'ятий пункт «Спільного розуміння». У той самий час, у Договорі поняття «взаємозв'язок» не розшифровується. У Договорі є заборона на переобладнання пускових установок МБР і БРПЧ в пускові установки для перехоплювачів ПРО та їхнє зворотне переобладнання.
17 вересня 2009 року Барак Обама оголосив, що США відмовляються від планів розміщення стаціонарної радарної установки в Чехії та ракет-перехоплювачів у Польщі на користь посилення наявних у Західній Європі засобів протиракетної оборони та військово-морського угрупування в Середземному морі (Див. статтю Система протиракетної оборони НАТО). У жовтні 2009 року віце-президент США Джо Байден запропонував Польщі взяти участь у новому проекті. Прем'єр-міністр Дональд Туск прийняв пропозицію. Чехія у 2011 році відмовилася від участі в американській системі ПРО.
Проблема обліку зарядів
Між сторонами не було єдиного погляду щодо принципу обліку ядерних зарядів на балістичних ракетах, оснащених РГЧ. Сучасні ракети подібного типу можуть нести до 14 зарядів (UGM-133A). Делегація США запропонувала включати в обговорення лише ті заряди, які знаходяться на кожній окремо взятій ракеті в даний момент часу, тоді як у попередніх договорах за будь-якою «черговою» ракетою будь-якого типу апріорі записувалася та кількість бойових блоків, з якими вона пройшла випробування. Таким чином, виникли побоювання, що заряди, що знаходяться на зберіганні, не потраплять у рамки Договору і надалі можуть бути встановлені на ракети і приведені в бойову готовність.
Близько третини від загальної кількості ядерних боєзарядів, що були в 2008 році в американському арсеналі, складали боєголовки W76, причому в тому ж році закінчувався тридцятирічний гарантований термін зберігання найстаріших з них. При цьому ініційована Джорджем Бушем у 2004 році " Програма надійної заміни боєголовок " (Reliable Replacement Warhead), в рамках якої планувалося створення заміни для W76 і яка, таким чином, була покликана вирішити цю проблему, була згорнута адміністрацією Обами.