Район Пяскове ( ) — район Вроцлава, включаючи історичний район найдавнішого середньовічного міста, розташованого на прилеглих до нього з півночі островах на річці Одер (сьогодні вони вважаються частиною району Старе Місто ): Ostrów Tumski (який сьогодні вже не є островом) та острови: П'ясек, Біларська, Виспа Млинська та Слодова, а також житлові комплекси, розташовані від історичного центру на схід, включені в зону с. це передмістя після знесення міських укріплень у 1808 році.
Тому до району Пяскове було включено так зване «Zakatedrze» або «Zatumie» (Hinterdom, в районі сьогоднішніх вулиць Вишинськего та Щитнціка), села Fischerau (Рибакі), Шайтінг (Щитнікі та Нові Щитнікі), Leerbeuthel (Залісся) та південна частина Elbing (Ольбіна).
Середньовіччя
Початок поселення на Тумському острові Острув Тумський – острів на річці Одер, розташований нижче гирла річки Олава – був місцем, де спочатку (приблизно в 9 столітті) виникло відкрите поселення, а потім твердиня, яка у 985 році була перетворена Мєшком I в укріплену фортецю П'ястів. У цьому місті вони мали свою резиденцію каштеляни (пізніші ксьонжонта ) Вроцлава (у його північно-західній частині), а також церковну владу (єпископ) у його південно-східній частині. В межах укріплень проживав також княжий військовий гарнізон і чиновники, духовенство з усім персоналом, що обслуговував обидва двори: княжий і єпископський; проте жодних слідів ремісничої чи торгової діяльності на цій території не виявлено.
Civitas до реєстрації на лівому березі річки Одер Ремесла й торгівля, а також пов’язані з ними протоміські поселення розвивалися на лівому березі Одеру, на перетині бурштинового шляху з Чехії до Великопольщі та центральної Польщі з шляхом, що сполучав Мал. Польща з Лужицею. Результати археологічних досліджень підтверджують тезу, яку обстоював Юзеф Казьмерчик в 60-х роках XX століття що початок поселення на цьому місці слід датувати XI ст. Ця місцевість у 3-му десятилітті XIII століття називалася або Wratislaviensis був комплексом поселень, окремим від фортеці на острові Тумський (це було в - - розміщений єпископ Вавжинець - після обміну, здійсненого в 1226 р. з регулярними каноніками св. Августина – парафія св. Войцех ). Цей комплекс (« ad sancti Adalberti » ) простягався між річкою Одер і переправою на острів Пясек (тобто сьогоднішній Пясковий міст ) на півночі до церкви св. Войцеха (на сьогоднішній площі Домініканського ) та нинішня лінія вул. Wita Stwosza на півдні, тобто на площі близько 400 метрів, а в широтному напрямку, ймовірно, від району сьогоднішнього перехрестя вул. Біскупія від вул. Віта Ствоша у східному напрямку на відстань близько 300 метрів - до берега Білої Олави ( Weiße Ohle, один із тодішніх рукавів річки Олава перед впадінням у річку Одер ), яка протікала де вул. Яницького і Країнського.
Чотири міські локації та монгольська навала На сьогоднішній день не збереглося жодних матеріальних свідчень, які б однозначно вказували на те, коли відбулося перше розташування міста Вроцлав і навіть який правитель це зробив. Відомий лише досить широкий період, з 1201 по 1241 рік, під час правління Генріха Бородатого (до 1238 року) або його сина Генріха Благочестивого, який загинув у битві при Легниці з монголами 9 квітня 1241р. Дослідники вказують на II або III десятиліття XIII століття, тобто період правління Генріха Бородатого. Розташування здійснено на територіях, вільних від забудови, на південний захід від лівобережного поселення ad sancti Adalberti.
Монгольська навала 1241 р. спустошила польські землі. Покинуте в паніці мешканцями – після звістки про наближення загарбників – місто, після передачі майна та продовольства до князівської твердині на Тумському острові, було спалене за наказом принца Генріха Благочестивого зі стратегічних міркувань. Облога міста монголами тривала лише кілька днів, але саме місто лежало в руїнах; крім того, принц Генріх Благочестивий загинув у битві при Легниці.
Після відходу монголів із Сілезії через Моравію до Угорщини відбулося друге розміщення міста (після руйнувань, що сталися у зв'язку з нашестям). Це також відбулося на лівому березі Одеру, в районі попереднього розташування, в 1242 році. Не зберігся також установчий документ Болеслава Рогатки ; відомо, що він був написаний до 10 березня 1242р., хоча лише з погано задокументованих непрямих джерел.
У 1261 році відбулося ще одне, третє, розташування міста, але Генріх III Білий не вніс серйозних змін у статус попереднього місця розташування, а лише впорядкував положення, які в документі, створеному незабаром після татарська навала могла бути недостатньо пропрацювана. Локаційний привілей від 16 грудня 1261р. дійшов до нашого часу і зберігається в Державному архіві у Вроцлаві.
Останнім актом було розміщення на схід від уже існуючого міста, за лінією перших міських стін (на правому - східному - березі Білої Олави, але все ще на лівому березі Одеру, точно навпроти Тумського острову); це відбулося 9 квітня 1263 року. Деякі дослідники припускають, що причиною розміщення другого міста безпосередньо за мурами існуючого могло бути бажання правителя створити джерело прибутку для Герхарда з Глогува, якого він зробив засновником Нового міста.. Вже через кілька десятків років, у 1327 році, Нове Місто було поглинуте Вроцлавом і відтоді стало єдиним міським організмом.
Укріплення середньовічного Вроцлава
Укріплення, створені навколо першого зафрахтованого міста, якщо такі були, не були б корисними під час монгольської навали 1241 року, оскільки місто було покинуте та спалене до того, як загарбники досягли його. Однак невдовзі, після їх відступу та початку реконструкції міста Вроцлав, перед обличчям загрози подальших вторгнень, було вирішено інвестувати в міський рів та укріплення, спочатку в форму сухого рову, що оточує насип, збудований із викопаної землі та укріплений частоколом. Ймовірно, ці роботи проводилися в 1940-х роках. ХІІІ століття. Згодом вал розібрали, а на його місці спорудили муровані укріплення.
Природною водною перешкодою з півночі міста була річка Одра, а зі сходу – Біла Олава. Води останнього були використані для наповнення міського рову, виритого в другій половині XIII ст., під назвою « Чарна Олава », що півколом оточує місто з півдня та заходу. Він був остаточно наповнений водою в 1291 році.
У середині XIII ст., на північно-західному краю лівобережної civitatis (в околицях сучасних будівель Вроцлавського університету ) та на північ від території, зазначеної привілеєм на локацію (у зоні, що залишилася власністю князя), біля північної лінії міських укріплень було засновано князівський двір (другий, після Острова Тумського). Ним заволоділа вдова Генріха Благочестивого, Анна Пржемишлідка, і вона проживала там до своєї смерті в 1265 році. Він також був резиденцією силезьких герцогів. У чотирнадцятому столітті Карл IV Люксембурзький перетворив його на замок - т.зв. імператорський замок. Ця садиба і замок не збереглися до наших днів, у наступні століття окремі його частини були розібрані, а на цьому місці теперішній головний корпус Університету та університетська церква ім. Ісуса. Залишками його є ризниця цієї церкви т. зв. Царські ворота.
У зв’язку зі стрімким розвитком середньовічного Вроцлава та поступовим розвитком цвінгера перших міських укріплень уже наприкінці 13 століття (у 1299) було розпочато роботу щодо значного розширення території, захищеної цими укріпленнями. З цією метою було вирішено використати пониження території, яка в минулому була старицею Олави, розташованої приблизно за триста метрів на південь від «Чарної Олави», для другого, досі збереженого Міського рову, в межах по периметру якого були побудовані міцні укріплення, обладнані напр. бастіони, які вважаються найсильнішими середньовічними укріпленнями в цій частині Європи. Ця нова лінія укріплень була завершена в 1351 році, але з розвитком техніки облоги та наступним розвитком мистецтва будівництва укріплень вона зазнала модифікацій, розширень та модернізації, напр. бастіони почали з'являтися в новий час, з 16-го / 17-го століття, замінені більш сучасними фортифікаційними спорудами - бастіонами. Нове місто було захищене зі сходу формою міських стін, спільних зі Старим містом, лише .
Новий час – передмістя Вроцлава З кінця Середньовіччя, коли Старе місто (разом з Новим містом ) було оточене сучасними укріпленнями та підтримувалося річками Одер і Олава (на півночі та сході) та зовнішнім міським ровом (що захищав їх з півдня і заходу), території поза мурами – його передмістя – почали відігравати підпорядковану роль щодо городян. Фермери та тваринники оселилися в цих районах, постачаючи зерно, овочі, фрукти та м'ясо. Цими професіями в основному займалися жителі району Олавського, Свідницького, Міколайського (розташованого на лівому березі Одеру) та Оджанського району (розташованого на правому березі, на північний захід від укріпленого Вроцлава).
Трохи іншу роль, ніж інші райони, відігравав район, розташований на північний схід від міста, включаючи такі острови: Острув Тумський і Пясек (назва Przedmieście Piaskowe, Sand Vorstadt ), Біларська, Млинська, Слодова і Тамка, а також південна частина Олбіна. Тумський острів, як первісний центр княжого поселення та первісний осередок сілезьких князів і єпископства, став найважливішим центром церковної влади для Вроцлава, але він залишався за межами міських укріплень. До Przedmieście Piaskowe входили також правобережні села Fischerau та Scheiting, тобто. Рибалки і Щитники.
У 1771–1782 роках за наказом прусського короля Фрідріха ІІ було розширено укріплення Вроцлава, в т.ч. у його північній частині — комплекс бастіонів, що захищають північно-східну частину міста, в т.ч Острів Тумський. Цей комплекс включав три бастіони: бастіон Ружанковий - Rosenthaler Bastion, бастіон Псіє-Поля- Hundsfelder Bastion і Нововєський - бастіон Neudorfer Bastion разом із валами та ровами. Його назвали Springstern («Зірка, що стрибає»), що відсилає до планування цього фортифікаційного комплексу. В даний час ця зона є зеленою зоною і називається Площа стрибучих зірок ; одна з чотирьох навколишніх вулиць сьогодні називається «На Валах» (до 1945 року Sternschanze ). І назва вулиці, і назва площі вказують на колишнє призначення цієї території.
Райони укріплених міст перед загрозою вторгнення ворожих військ списували, заздалегідь знищуючи (зносячи і спалюючи) всі їхні споруди, які могли б дати притулок або прикриття обложним військам. Не інакше було і у Вроцлаві: наприклад, абатство св. Вінсента в Олбіні, перед обличчям турецької армії, що загрожувала Сілезії та Вроцлаву, був повністю зруйнований у жовтні 1529 року. Подібне рішення про ліквідацію району перед наближенням наполеонівської армії (під час війни з Пруссією ) було прийнято в листопаді 1806 року командувачем гарнізону Вроцлава генерал-майором Олександром Генріхом фон Тіле. Однак це рішення не захистило гарнізон, що захищав Вроцлав, від поразки: у грудні французи (за підтримки союзних баварських і вюртемберзьких військ) підійшли до міста і після менш ніж чотирьох тижнів облоги, через відсутність надії захисників на допомога армії пщинського князя Фердинанда Фрідріха (яка була зупинена під Бжегом ), комендант фон Тіле капітулював 4 січня 1807р. Через три дні Ієронім Бонапарт прибув до Вроцлава, отримавши акт про капітуляцію прусського гарнізону.
Найважливішим рішенням для міста, яке прийняв брат імператора Наполеона після цієї перемоги, було наказ про знесення міських укріплень (хоча обидва існуючі на той час рови – внутрішній, т.зв. Чарна Олава, і зовнішній - залишилася). Процес руйнування стін тривав протягом наступних років, але 19 листопада 1808р. було оголошено королівський наказ про включення передмістя, що оточувало колишні укріплення, під муніципальну юрисдикцію.
Район Пяскове після знесення укріплень, з 1808 р.
Ботанічний сад у Вроцлаві