Історія Кишинева — столиці Республіки Молдова.
Молдавське князівство (1436—1812) Уперше в історичних документах Кишинів згадано 17 липня 1436 року в грамоті воєвод Молдови Іллі та Стефана логофету Оанче, главі господарської канцелярії, в якій уточнено межі землі біля річки Реут, жалованої йому за вірну службу. Там згадано й Кишинів:«…и близь Быку, по тои сторонѣ, на долину што падает(ь) против(ь) Акбашева Кешенева, ѹ Кръници, где ест(ь) Татарскаѧ Селища, против(ь) лѣска. (…) А пѵстынѧмъ хотаръ, колко ѹзмогуть ѡживати таѧ села, що ѡсадит(ь), досыт(ь)».Вказаний текст говорить на користь того, що «Кешенев» — скоріше не населений пункт, а місце поховання, мавзолей. Дійсно, текст наводить не назву села, а тільки орієнтири на місцевості. До того ж визначення хотара — «скільки зможе заселити» — вказує, що навколишня місцевість ще не була поділена між власниками.
На вершині цього пагорба нині розташовується Покровська (Мазаракіївська) церква, а джерело, яке, можливо, дало назву місту, — «фонтан» — використовувалося як джерело питної води до 1935 року.
Наступного разу Кишинів згадано 1466 року в жалованій грамоті молдавського господаря Штефана Великого своєму дядькові, боярину Влайкулу, на право володіння селищем Кишинів біля колодязя Албішоара, яке він купив у Тоадера, сина Федора, і його брата за 120 татарських срібних монет, разом із водяним млиномDocumenta Romaniae historica. A. Moldova. Vol. II (1449—1486). Vol. întocmit de L. Şimanschi. Bucureşti: Ed. Acad. Rep. Soc. România, 1976. P.187. Документ № 131. Текст приводится в молдавском переводе первой половины XVIII века.. Оскільки тут вже явно йдеться про населений пункт, саме цю дату вважали першою згадкою Кишинева в радянській історіографії. Понад 100 років нащадки Влайкула володіли цими місцями.
Евлія Челебі, який відвідав Кишинів проїздом у середині XVII століття, описує його так:«І це містечко є боярством, яке зобов'язане платити податок. Воно розташоване на березі річки Дністер і дуже впорядковане. Квартали його дуже гарні. Там є сімнадцять церков, але монастирів немає. Водночас крамниць багато. Усі будинки криті очеретом. Будинки населених пунктів у цій області здебільшого також вкрито очеретом…»Эвлия Челеби. Книга путешествия (Извлечения из сочинения турецкого путешественника XVII века). Перевод и комментарии. Вып. 1. Земли Молдавии и Украины. М.: Изд. вост. лит., 1961. С. 190.В умовах османського ярма, що встановилося в Молдові в середині XVI століття, постійних набігів турків і кримських татар, зростання поборів економічний розвиток міста йшов сповільненими темпами, а країна XVII — початку XVIII століть переживала занепад. Спочатку боярська вотчина, а потім від 1641 — вотчина монастирів румунського міста Ясси, Кишинів неодноразово руйнувався. У XVII столітті Кишинів був невеликим поселенням, яке після руйнування татарами перестало існувати. Його мешканці переселилися на землі поміщика Ришкану, і назвали своє поселення Ришкою (нині Ришкани). На початку XVIII століття жителі повертаються на покинуті раніше землі і відновлюють Кишинів. У цей же час у Кишиневі селяться вірмени, які торгували з турками та татарами. Місто стає торговим центром і починає швидко розростатися.
За старих часів навколо Кишинева розміщувалися села Боюкани, Мунчешти, Вістернічени, Хруска, Вовінцени, які поступово приєдналися до міста. Під час російсько-турецьких воєн місто двічі, в 1739 і 1788 роках, спалювали турки, що відступали.
У 1800—1810 роках Кишинів розташовувався приблизно по периметру нинішніх вулиць Петру Рареш, Антон Панн, Вірменської, Олександру чол Бун (не досягаючи її) та річки Бик. Район сучасного залізничного вокзалу, неподалік якого була так звана «Каушанська рогатка», лежав тоді за межами Кишинева.
Збереглися дві будівлі XVIII століття: Церква Покрови Божої Матері (Мазаракіївська церква), збудована 1752 року на гроші скарбника (сердара) Василя Мазаракія, та церква Святих Костянтина та Олени, збудована 1777 року. Обидві церкви побудовано в старомолдовському стилі — трипелюстковий план і так зване «молдовське склепіння» — два яруси арок, які підтримують барабан із куполом.
Можливо також, що болгарську церкву Святого Георгія 1818 року перебудовано на основі церкви того ж імені, що існувала раніше.
Бессарабська губернія (1812—1918)
В результаті серії російсько-турецьких воєн територія міжріччя Дністра, Прута і Дунаю 1812 року відходить до Росії і отримує назву Бессарабія. Кишинів, що належав на той час монастирю Св. Гробу, отримує офіційний статус міста 1818 року (перший примар — міський голова — Ангел Ноур) і стає центром Бессарабської області, а від 1873 року — центром Бессарабської губернії.
Існують відомості, що центром області Кишинів став завдяки хабару, який дали вірменські купці російській адміністрації, випередивши Бендери, попри протидію першого губернатора області . Чималу роль у набутті столичного статусу також відіграв тодішній митрополит Гавриїл (Бенулеску-Бодоні), який створив на колишніх монастирських землях центр нової, Бессарабської, єпархії. Відтоді місто почало швидко розвиватися. Для залучення сюди купців та інших осіб мешканцям дарували різні пільги.
Перша схема Кишинева, що збереглася, відноситься до 1813 року. Складена інженером Михайлом Озмідовим, вона свідчить про те, що місто на початку XIX століття являло собою скопище брудних глинобитних будиночків з очеретяними дахами, без чітко визначених кварталів і вулиць. До наших днів дійшов лише фрагмент її, що включав майбутні вулиці Губернську (нині Пушкіна), Київську (нині 31 Серпня 1989 р.), Семінарська (згодом Гоголя, нині Митрополита Гаврила Бенулеску-Бодоні) та інші. Центральною в плані Озмідова значилася вулиця Московська, відома жителям XVIII століття як дорога, що проходила неподалік околиць міста. У її околицях 1789 року був російський військовий табір. Річка Бик у багатьох місцях була перегороджена греблями з млинами та механізмами для переробки шкур та вироблення шкіри. Над річкою та житловою частиною міста вилися хмари комарів та мух. Річка постійно розливалася. Наслідком весняних паводків та осінніх дощів були калюжі та болота.
Планова забудова міста розпочалася 1818 року згідно з планом Озмідова. Забудова велася переважно на захід від старого міста на схилі, що височіє над забудованою болотистою долиною. Новий район отримав назву верхнього міста. Тут з'явилися перші прямі та широкі вулиці: Золота (нині вул. Александру чол Бун), Каушанська (Колумна), Московська (Штефан чол Маре). У центрі міста розгорнулося будівництво великих будівель: митрополії (1814 рік, на місці нинішнього Будинку уряду), духовної семінарії, приватних будинків бояр Варфоломія, , Донича, деяких великих чиновників і купців. Було зроблено перші кроки з благоустрою. Тоді ж у центральній частині міста «для недопущення до міського саду корів, кіз та іншої живності місцевих обивателів» обгороджено тином парк — нині міський парк Штефана чол Маре. Постійну чавунну огорожу за проєктом архітектора Бернардацці встановлено в 1863—1867 роках.
На початку ХІХ століття Кишинів стає одним із центрів підготовки повстання на Балканах грецьких революціонерів під керівництвом О. Іпсіланті проти турецького панування.
1813 року відкрито духовну семінарію, а в 1833 — обласну гімназію.
1815 року на гроші поміщиці Олени Менесеряси на території Вірменського цвинтаря збудовано православний храм Усіх Святих. Перебудований наприкінці ХІХ століття за проєктом А. Бернардацці, це єдиний кишинівський храм, який не переривав служби ні на день у роки СРСР.
Від вересня 1820 до липня 1823 року в Кишиневі жив висланий із Петербурга О. С. Пушкін. Тут він зблизився із молдавськими письменниками К. Стаматі та К. Негруцці та з декабристами (М. Ф. Орловим, В. Ф. Раєвським, , та ін.), що входили до місцевої «управи» «Союзу благоденства».
1825 року відкрито Новий базар (зараз тут розташовується Центральний ринок столиці). Спочатку на ньому продавали промислові товари.
Від 1829 до 1834 року в Кишиневі упорядковано колодязі, що забезпечували водою більшу частину населення. На кошти Міської думи в районі Мазаракіївської церкви обладнано джерело, з якого в місто постачалася питна вода, яку довгий час розвозили містом у бочках на конях.
У 1834 року уряд затвердив генеральний план розвитку Кишинева (автори — Ейтнер і Гленінг), за яким місто розвивалося до 1949 року. Визначено центр міста, його головну площу, центральний парк (нині сквер Кафедрального собору). Прямокутна та чітка сітка широких вулиць відповідала містобудівній практиці забудови південних міст Росії. У старому місті робилися спроби спланувати вулиці та квартали: деякі будинки зносили, вулиці вирівнювали.
У 1830-х роках Кишинів — центр Бессарабської єпархії — стає місцем будівництва кафедрального собору. Ансамбль зведено за проєктом архітектора Абраама Мельникова в стилі пізнього російського класицизму і спочатку він складався з кафедрального собору Різдва Христового та дзвіниці, це були найбільші споруди того часу, що надовго стали домінантою міста, навколо яких на 9 гектарах був розбитий Соборний парк. Роботи зі створення собору розпочато 26 травня 1830 року. Освячено собор та дзвіницю 13 жовтня 1836 року. Ансамбль постраждав під час війни від бомбардування у червні 1941 року. До 1956 року його повністю відновлено і зведено в ранг пам'ятки архітектури. У ніч із 22 на 23 грудня 1962 року підірвано й розібрано дзвіницю — центральну ланку соборного ансамблю. Кафедральний собор перетворено на виставкову залу. На місці дзвіниці пізніше збудовано басейн. Собор заново освячено 1996 року, від 1995 до 1998 року відновлено дзвіницю.
1833 року збудовано німецьку лютеранську церкву Св. Миколи. Нині на її місці — Президентський палац (збудований 1990 року як будівля Верховної Ради МРСР).
1840 року на центральній площі (тоді — при в'їзді в Соборний парк, навпроти Серафимівського єпархіального будинку) на честь перемог російської армії над турками встановлено Тріумфальну арку за ідеєю новоросійського генерал-губернатора Воронцова (1812) і проєктом архітектора Л. Заушкевича. Арка призначалася для встановлення 400-пудового дзвона, відлитого з трофейних гармат Ізмаїльської фортеці. Архітектурна споруда з тесаного білого каменю, квадратна у плані, висотою 13 метрів, розділена на два яруси. Нижній має наскрізні прямокутні прорізи у двох напрямках та 4 пілони з коринфськими колонами на п'єдесталах, складно декорованим фризом та розвиненим карнизом. Верхній атиковий ярус оброблено лопатками і завершено карнизом, з боку площі вбудовано годинник, з'єднаний із дзвонами — великим і малим, які кожні 15 хвилин відбивають кишинівський час.
1855 року відкрито Іллінський базар, де можна було торгувати продуктами. Базар існував до 1970 року. Нині тут розташовані корпуси Економічної академії, вулиця Космонавтів та готель «Зоря».
185ь6 року на гроші купця Феодора Чуфлі збудовано церкву Св. Феодора Тірона. Від 1962 до 2000 року — кафедральний собор кишинівского епископа, а нині — Феодоро-Тіронський жіночий монастир (єдиний монастир у Кишиневі).
1862 року розпочали мощення вулиць.
1871 року побудовано основні споруди залізничного вокзалу, а в серпні того ж року відкрито сполучення Тираспольсько-Кишинівською ділянкою залізниці, що започаткувало існування залізниць у Молдові. Унікальну триповерхову будівлю вокзалу, що вражала сучасників закінченістю форм і витонченістю, повністю зруйновано під час Другої світової війни.
12 квітня 1877 року в Кишиневі імператор Олександр II зачитав перед російськими воїнами, болгарськими ополченцями та молдавськими волонтерами маніфест про оголошення Росією війни Порті; цей день став початком останньої російсько-турецької війни, яка завершилася перемогою Росії та утворенням Болгарської держави. Відбувся парад військ перед їх відправкою на Балкани. На честь цієї події й споруджено каплицю.
1880 року відкрито перший у Бессарабії музей — «Музей Понта Скіфського». Нині не існує.