«Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна: Історія будівництва, 1931—1934 рр.» — колективна монографія 36 радянських письменників під редакцією М. Горького, , С. Г. Фіріна, присвячена Біломорканалу. Створено за указом ЦВК СРСР за участю ОДПУ. Випустило 1934 року видавництво трьома тиражами, загальний тираж 1937 року практично весь тираж вилучено з обігу та знищено. Низка літераторів — членів авторського колективу — у явній чи неявній формі зазнали різних репресій
Історія Офіційно будівництво першого в СРСР судноплавного каналу почато 16 жовтня 1931 року і завершено 20 червня 1933 року. Наглядали за будівництвом керівник органів держбезпеки Г. Г. Ягода та начальник ГУЛАГу М. Д. Берман, очолював Л. Й. Коган. Відмінність Біломорканалу від інших будівництв п'ятирічки в тому, що на його будівництві «вперше застосовано робочу силу виключно ув'язнених». Історики свідчать про крайню тяжкість умов життя ув'язнених Білбалтлагу — виробіток, що «перевищує єдині всесоюзні норми» в поєднанні з голодним пайком та кліматичними умовами Приполяр'я. Згідно з планом Й. В. Сталіна, 227-кілометровий канал пробито за 600 днів силами понад 100 тисяч ув'язнених за практично повної відсутності технічних засобів.
У липні 1933 року каналом проїхали Й. В. Сталін, К. Є. Ворошилов і С. М. Кіров. За свідченнями очевидців, Сталін був незадоволений побаченим і схарактеризував канал як «мілкий і вузький». Урочисте відкриття «Біломорсько-Балтійського каналу імені тов. Сталіна» відбулося 2 серпня 1933 року. 5 серпня повідомлення про відкриття опубліковано в газеті «Правда». Незабаром навколо Білбалтлагу розгорнуто широку газетну кампанію, ключовим словом якої став неологізм .
Задум книги Вважають, що ідея колективної поїздки письменників на Біломорканал виникла в М. Горького, їй передувало відвідування письменником 1929 року Соловецького табору особливого призначення, враження про яке відбиті в нарисі . Горький оцінив табір, як «небувалий, фантастично вдалий досвід перевиховання суспільно небезпечних людей в умовах вільної суспільно корисної праці». 7 вересня 1931 року в «Правді» опубліковано статтю Горького про серію «Історія фабрик і заводів», однією з тем, запланованих у серії монографій, названо Біломорканал.
У розробці ідеї та народженні задуму книги про Біломорканал брали участь товариш і родич письменника Г. Г. Ягода (заступник голови ОДПУ) і брат Ягоди (секретар серії ОГИЗу «Історія фабрик та заводів»). Ідея зустріла підтримку «нагорі».
Офіційне замовлення створення книги під керівництвом ОДПУ зафіксовано в Указі ЦВК з нагоди відкриття каналу і опубліковано в центральних газетах 5 серпня 1933 року, де сказано:Доручити ОДПУ Союзу РСР видати монографію будівництва Біломорсько-Балтійського каналу імені т. Сталіна .
Перші кроки 17 серпня на пароплаві з Ленінграда на Біломорканал вирушили на екскурсію 120 письменників та митців із республік СРСР — росіяни, українці, євреї, узбеки, карели та ін. Серед них були багато відомих письменників — О. Толстой, Вс. Іванов, Михайло Зощенко, , Л. Леонов, В. Катаєв, М. Шагінян, Віра Інбер, Ільф і Петров та інші. Перед від'їздом в одній із парадних зал готелю влаштували святкове застілля — за свідченням учасника, «враження від бенкету підсилювало те, що він відбувався голодного 1933 року». Начальник Білбалтлагу та заступник начальника ГУЛАГу С. Фірін виступив перед учасниками екскурсії з тривалою доповіддю, він супроводжував їх у подорожі.
Поїздка зайняла 6 днів. Спілкування письменників із «каналоармійцями» відбувалося під контролем представників ОГПУ через корабельні поруччя. За свідченням одного з учасників поїздки, , екскурсантів приймали за вищим розрядом:В одному із ув'язнених Білбалтлагу письменники впізнали свого колегу по перу — поета-футуриста С. Алимова, який працював редактором табірної газети «Перекуття» (). Коли з ним заговорили, він заплакав. Начтаб С. Г. Фірін виправив конфуз, достроково звільнивши Алимова прямо під час екскурсії.
1989 року дружина Вс. Іванова актриса Т. Іванова, яка брала участь у поїздці, згадувала:Горький був організатором подорожі, але сам у ній участі не брав. Він приєднався до бригади в кінці поїздки, 25 серпня, в Дмитрові, де проходив зліт ударників-каналоармійців, і де оголошено та підтримано письменниками ідею створення колективної збірки про Біломорканал. Поїздку письменників висвітлювала преса.
Першим результатом поїздки були газетні публікації численних інтерв'ю її учасників із повідомленнями про бажання використати отримані враження в літературній роботі. Пізніше в пресі повідомлялося, що про відкриття каналу написано «сотні нарисів та газетних статей».
Авторський колектив У роботі над книгою брали участь 36 авторів: Л. Авербах, Агапов, С. Алимов, Г. Берзінь, С. Буданцев, С. Булатов, Є. Й. Габрилович, М. Гарнич, Г. Гаузнер, С. Гехт, К. Горбунов, М. Горький, С. Диковський, М. Дмитрієв, К. Зелінський, М. Зощенко, Вс. Іванов, Віра Інбер, B. Катаєв, М. Козаков, Г. Корабельников, Б. Лапін, О. Лебеденко, Д. Мирський, Л. Нікулін, B. Перцов, Я. Рикачов, Л. Славін, О. Тихонов, О. Толстой, К. Фінн, З. Хацревін, B. Шкловський, А. Ерліх, Н. Юргін, Бруно Ясенський.
Робота над книгою У грудні 1932 року група письменників у скороченому складі вирушила на Біломорканал збирати матеріал. Редакторами книги визначено М. Горького, Л. Авербаха та начтаба С. Фіріна. Колективна монографія готувалася в серії ОГИЗу «Історія фабрик і заводів». Відповідно до принципів серії, книга мала поєднувати «строгу документальність з яскравістю і наочністю викладу, доступністю широкому колу читачів».
Книгу створював колектив із 36-ти авторів, які раніше належали до найрізноманітніших літературних напрямків і угруповань, до початку 1930-х років переважно розгромлених. Серед авторів були теоретик групи конструктивістів К. Зелінський, ідеолог формальної школи В. Шкловський, колишні ліфівець В. Перцов, «Серапіонові брати» М. Зощенко та Вс. Іванов, раппівці, колишні емігранти Д. Мирський і футурист С. Алимов, польський письменник та французький комуніст Бруно Ясенський та інші. Йоахим Клейн зазначає, що «книга про перевиховання ув'язнених» була покликана слугувати «також перевихованню авторів — йдеться про „новий тип письменника, активного будівника соціалізму“».
Хід роботи над книгою учасники висвітлювали в пресі: «після повернення з екскурсії „ми склали план книги За планом було розділено роботу: кожен автор отримав на руки план усієї книги з точним визначенням свого завдання, куди саме, на якому матеріалі, в якому сюжетному зв'язку мають друкуватися його шматки“» Цит. по: . Для роботи автори «розподілилися за „бригадами“». У репортажах йшлося про «перший приклад тісної та бойової літературної співдружності»; авторський колектив визначали як «перший літературний колгосп СРСР».
Більшість фотографій для книги зробив О. Родченко, який провів на каналі кілька місяців.
Структура та авторство глав У книзі 15 розділів, що представляють, переважно, плід «колективної праці», за винятком 3-х авторських (дві — Горького та одна — Зощенка), «Коротка бібліографія» з переліком використаних для підготовки книги матеріалів. Подарункове видання супроводжувалося додатком — «Перелік технічних, жаргонних слів і скорочень», в інших виданнях його не було.
У видавничій преамбулі зазначено:За текст книги відповідають усі автори. Вони допомагали одне одному, доповнювали одне одного, правили одне одного. Тому вказати на індивідуальне авторство було нерідко складно.У змісті книги розподіл участі зазначено так:
Правда соціалізму — М. Горький Країна та її вороги — Г. Гаузнер, Б. Лапін, Л. Славін ГПУ, інженери, проєкт — С. Буданцев, М. Дмитрієв, М. Козаков, Г. Корабельніков, Д. Мирський, В. Перцов, Я. Рикачов, В. Шкловський Ув'язнені — К. Горбунов, Вс. Іванов, Віра Інбер, З. Хацревін, B. Шкловський Чекісти — C. Алимов, Г. Берзінь, Вс. Іванов, В. Катаєв, Г. Корабельніков, Л. Нікулін, Я. Рикачов, В. Шкловський Люди змінюють професію — Г. Берзінь, Є. Габрилович, М. Дмитрієв, О. Лебеденко, З. Хацревін, В. Шкловський Каналоармійці — С. Алимов, Г. Берзінь, С. Буданцев, С. Диковський, М. Дмитрієв, М. Козаков, Я. Рикачов, В. Шкловський Темпи та якість — Б. Агапов, С. Буданцев, М. Гарнич, М. Дмитрієв, Віра Інбер, Я. Рикачов, В. Шкловський, Н. Юргін Добити класового ворога — Б. Агапов, К. Зелінський, Вс. Іванов, Віра Інбер, З. Хацревін, Бруно Ясенський Штурм Вододілу — С. Алимов, К. Горбунов, М. Дмитрієв, Вс. Іванов, Я. Рикачов, В. Шкловський Весна перевіряє канал — Б. Агапов, С. Алимов, Г. Берзінь, М. Гарнич, С. Диковський, М. Дмитрієв, Вс. Іванов, Віра Інбер, Л. Нікулін, B. Шкловський, А. Ерліх Історія одного перековування — М. Зощенко Імені Сталіна — С. Булатов, С. Гехт, Вс. Іванов, Я. Рикачов, О. Толстой, В. Шкловський Товариші — Л. Авербах, С. Буданцев, Г.Гаузнер, Віра Інбер, Б. Лапін, Л. Славін, К. Фінн, Н. Юргін Перший досвід — М. Горький
Відзначаючи патетику в назвах розділів, критик Андрій Мірошкін зазначає, що ці назви не завжди відповідають змісту.
Сюжет Видавнича анотація представляла книгу так:Історія будівництва Біломорсько-Балтійського каналу ім. Сталіна, здійсненого за ініціативою тов. Сталіна під керівництвом ОДПУ, силами колишніх ворогів пролетаріату. Яскраві приклади виправно-трудової політики радянської влади, яка перековує тисячі соціально-небезпечних людей на свідомих будівельників соціалізму. Героїчна перемога колективно організованої енергії людей над стихіями суворої природи півночі, здійснення грандіозної гідротехнічної споруди. Типи керівників будівництва — чекістів, інженерів, робітників, а також колишніх контрреволюціонерів, шкідників, куркулів, злодіїв, повій, спекулянтів, перевихованих працею, які отримали виробничу кваліфікацію та повернулися до чесного трудового життя. Критики XXI століття виділяють в основі сюжету подвійну інтригу — підкорення природи російської Півночі та боротьбу з «дореволюційним минулим» у свідомості ув'язнених. Історію будівництва каналу з її злетами й кризами взято за хронологічну вісь оповіді, на неї нанизуються історії життя працівників ОДПУ й «перековуваних» ув'язнених.
Зазначаючи, що «назва книги оманлива — це не так історія будівництва, як педагогічна поема, яка представляє зону як інститут перевиховання (перековування) злочинців колективною працею», Вікторія Шохіна вказує, що соціально-педагогічну спрямованість книги відбито вже в змісті: будівельники каналу проходять шлях від «В'язнів» (гл. 4), до «Каналоармійців» (гл. 7), і нарешті «Товаришів» (гл. 14). Переломним моментом будівництва та кульмінацією твору стає штурм вододілу (гл. 10).
Завершується книга утопією, що представляє Москву кінця 1930-х років портом п'яти морів.
Жанр та художні особливості Самі автори книги визначали її жанр як роман, так само називали книгу й автори публікацій про історію її створення на початку 1930-х років. На такому жанровому визначенні сходяться й дослідники та критики XXI століття.
Один із авторів, Г. Гаузнер, розповідаючи про створення книги, підкреслював, що вона «має не просто бути набором „нарисів“, але являти собою „цілісний роман“, „із зав'язкою, розв'язкою і наскрізною дією“, „окремі тексти різних її авторів слід було скласти так, щоб виникло відчуття монолітної єдності“.
Інший учасник видання критик Д. Мирський зазначав у романі новаторство — відсутність індивідуального героя і звичної фабули; вставні елементи тексту, такі як фотографії та статистичні діаграми; такі образотворчі форми, як свідчення очевидців, автобіографії та інтерв'ю».
За оцінкою Є. Добренка, «…ця книга — величезний, імовірно, найбільший радянський виробничий роман… перш за все — це зразковий соцреалістичний роман, який ще зберіг елементи авангарду».