Дама Люсі Гомперц, у шлюбі Рі (нім. Lucie Rie, нар. 16 березня 1902, Відень, Австрія — 1 квітня 1995, Лондон, Англія) () — британська гончарка австрійського походження. Дама-командор Ордену Британської імперії (DBE).
Життя
Ранні роки та освіта Люсі Гомперц народилася у Відні, Нижня Австрія, Австро-Угорщина, молодша дитина Бенджаміна Гомперца, єврейського лікаря, який був консультантом Зигмунда Фрейда. У неї було два брати, Пауль Гомперц і Тедді Гомперц. Пауль Гомперц загинув на італійському фронті в 1917 році. Люсі мала ліберальне виховання.
Вивчала гончарство під керівництвом Майкла Повольни у Віденській художній школі, школі мистецтв і ремесел, пов'язаній з Віденськими майстернями, куди вона вступила в 1922 році.
Кар'єра
Відень
Перебуваючи у Відні, дядько Люсі з боку матері мав колекцію мистецтва, яка надихнула її на інтерес до археології та архітектури. Вперше її надихнула колекція римської кераміки її дядька, яку розкопали в передмісті Відня. Вона створила свою першу студію у Відні в 1925 році і того ж року виставлялася на Паризькій міжнародній виставці. На неї вплинули неокласицизм, югендстиль, модернізм і японізмСтаття «Dame Lucie Rie» - енциклопедія Britannica .
У 1937 році Рі отримала срібну медаль на Паризькій міжнародній виставці (виставка, для якої Пабло Пікассо намалював «Герніку»). Рі провела свою першу персональну виставку як гончар у 1949 році.
Лондон У 1938 році Рі втекла з нацистської Австрії та емігрувала до Англії, де оселилася в Лондоні. Приблизно в цей час вона розлучилася з Гансом Рі, бізнесменом, з яким одружилася у Відні в 1926 році, і їхній шлюб було розірвано в 1940 році. Деякий час вона надавала житло іншому австрійському емігранту, фізику Ервіну Шредінгеру. Під час і після війни, щоб звести кінці з кінцями, вона виготовляла керамічні ґудзики та прикраси для модних магазинів від кутюр. Деякі з них зараз виставлені в лондонському Музеї Вікторії та Альберта та як частина колекції Лізи Сейнсбері в Центрі візуальних мистецтв Сейнсбері Університету Східної Англії, Норвіч.
У 1946 році Рі найняла Ганса Копера, молодого чоловіка без досвіду роботи з керамікою, щоб він допоміг їй обпалити ґудзики. Попри те, що Копер був зацікавлений у навчанні скульптурі, вона відправила його до гончаря на ім'я Гебер Метьюз, який навчив його робити горщики на колесі. Рі та Копер виставлялися разом у 1948 році. Копер став партнером у студії Рі, де він залишався до 1958 року. Їхня дружба тривала до смерті Копера в 1981 році.
Маленька студія Рі була на Albion Mews, 18, вузькій вулиці з переобладнаними конюшнями поблизу Гайд-парку в Лондоні. Вона запрошувала багатьох людей до своєї майстерні та була відома тим, що пригощала відвідувачів чаєм і тістечками. Студія залишилася майже незмінною протягом 50 років, коли вона займала її, і була реконструйована в галерею кераміки Музею Вікторії та Альберта.
Рі дружила з Бернардом Лічем, одним з провідних діячів британської студії кераміки середини 20-го століття, і її вразили його погляди, особливо щодо «повноти» горщика. Але, попри його тимчасовий вплив, її яскраво-кольорова, делікатна, модерністська кераміка стоїть окремо від стриманої, сільської, східної роботи Ліча. З 1960 до 1972 року вона викладала в коледжі мистецтв Камбервелл.
Люсі Рі отримала кілька нагород за свої роботи та виставлялася з великим успіхом. Її найвідомішими творіннями є вази, пляшки та чаші, які черпали натхнення в Японії, а також у багатьох інших місцях. Є й інші роботи, такі як ґудзики, які вона заповідала своєму близькому другові, японському дизайнеру Іссі Міяке і чаші, включно з власною чашкою для яйця, яку вона подарувала видавчині Сьюзан Шоу.
Смерть
Рі припинила виготовляти кераміку у 1990 році, коли пережила перший із кількох інсультів. Вона померла вдома в Лондоні 1 квітня 1995 року у віці 93 років.
Спадщина Роботу Рі називають космополітичною. Найбільше вона запам'яталася своїми формами миски та пляшки. Її кераміка представлена в колекціях по всьому світу, зокрема в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, Йоркській художній галереї у Великій Британії, Музеї мистецтв Карнегі в Піттсбурзі та Музеї Пейслі в Шотландії. Вона вплинула на багатьох протягом своєї 60-річної кар'єри та розробила дуже винахідливу обробку в печі. Її майстерню перенесли та реконструювали в новій галереї кераміки в Музеї Вікторії та Альберта, відкритому в 2009 році. Рі отримала звання Дами Ордена Британської імперії (анг. Dame Commander (DCE)), після того, як викладала в Школі мистецтв Камбервелла з 1960 по 1971 роки.
Нагороди та відзнаки
1937 Срібна медаль на Паризькій міжнародній виставці 1968 Офіцер Ордена Британської імперії (OBE) 1969 Почесний доктор Королівського коледжу мистецтв 1981 Командор Ордена Британської імперії (CBE) 1991 Дама-командор Ордена Британської імперії (DBE) 1992 Почесний доктор Університету Геріот-Ватт
Примітки
Джерела
Біркс, Тоні. Lucie Rie, Stenlake Publishing, 2009.. Коатс, Марго (вид.). Люсі Рі та Ганс Копер: Паралельні гончарі, Herbert Press, 1997. . Купер, Еммануель (вид.). Lucie Rie: The Life and Work of Lucie Rie, 1902—1995, Ceramic Review Publishing Ltd., 2002. . Франкель, Кирило. Сучасні горщики: Ганс Копер, Люсі Рі та їхні сучасники, Видавництво Університету Східної Англії, 2002. . «Пані Люсі Рі, 93 роки, відомий кераміст», New York Times, 3 квітня 1995 р., B10.
Посилання
Галерея Erskine, Hall & Coe Жіноча година ВВС, 15 березня 2002 р
, 16 травня — 26 липня 2015 Джастін Олсен, куратор декоративно-прикладного мистецтва Музею Нової Зеландії Te Papa Tongarewa, взяла інтерв'ю у Люсі Рі: Lucie Rie & New Zealand Modernism Новозеландський кераміст Джон Паркер дав інтерв'ю про роботу з Люсі Рі в Лондоні в 1970-х роках Новозеландський зв'язок