Вікторіанський живопис належить до самобутніх стилів живопису у Сполученому Королівстві, що хронологічно пов'язаний з часами правління королеви Вікторії (1837–1901).
Перший період правління Вікторії характеризувався швидким промисловим розвитком, соціальними та політичними змінами, які зробили Сполучене Королівство однією з наймогутніших і передових держав світу. У перші роки її правління в живописі панувальне становище займала Королівська академія мистецтв, члени якої наслідувала теорії її першого президента, Джошуа Рейнольдса. Рейнольдс і академія перебували під сильним впливом італійського художника епохи Відродження Рафаеля, і вважали, що роль художника полягає в тому, щоб зробити тему своєї роботи якомога благороднішою та ідеалізованою. Варто зазначити, що цей підхід був вдалим для художників доіндустріального періоду, де головними предметами художніх замовлень були портрети знаті, військові та історичні сцени. Коли Вікторія посіла престол, цей підхід став розглядатися як застарілий. Поява заможного середнього класу змінила ринок мистецтва, і покоління, яке виросло в індустріальну епоху, вірило у важливість точності й уваги до деталей, а також у те, що роль мистецтва — відображати світ, а не ідеалізувати його.
Наприкінці 1840-х і на початку 1850-х років, група молодих студентів з факультету мистецтва, створила Братство прерафаелітів, як реакцію проти ідей Королівської академії. Їхні роботи базувалися на тому, щоб якомога точніше малювати з натури, коли це було можливо, і коли вони малювали уявні сцени, гарантувати, що вони показали сцену якомога точніше, як вона виглядала б, а не спотворювали предмет картини, щоб вона виглядала благородною. Вони також вважали, що роль художника полягає в тому, щоб повчати моралі, і вибирали теми, які б сприйняли глядачі того часу як казки про мораль. Вони були особливо зачаровані нещодавніми науковими досягненнями, які, здається, спростовували біблійну хронологію, оскільки вони стосувалися уваги вчених до деталей і готовності кинути виклик їхнім власним існуючим віруванням. Хоча Братство прерафаелітів існувало відносно недовго, їхні доробки і надалі були дуже впливовими.
Франко-прусська війна 1870 року призвела до переїзду низки визначних французьких художників-імпресіоністів до Лондона, вони привезли з собою нові стилі живопису. У той же час серйозна економічна депресія та дедалі більше поширення механізації зробили британські міста ще більш неприємним місцем для життя, художники припинили акцентувати увагу на відображенні реальності. Нове покоління художників і письменників, відоме як естетичний рух, відчуло, що домінування в купівлі мистецтва малоосвіченим середнім класом і наголос прерафаелітів на відображенні реальності потворного світу призводять до зниження якості робіт. Зі свого боку естетичний рух зосереджувався на створенні об'єктів мистецтва, що зображують красу та благородні вчинки, як нагоду відволіктись від напрочуд неприємності реальності. Оскільки якість життя у Британії продовжувала погіршуватися, багато художників звернулися до малювання сцен із доіндустріального минулого, тоді як багато художників у межах естетичного руху, незалежно від їхніх власних релігійних переконань, малювали релігійне мистецтво, оскільки це давало їм привід малювати ідеалізовані сцени та портрети та ігнорувати потворність і невизначеність тодішніх обставин.
Вікторіанська епоха закінчилася в 1901 році, на той час багато найвидатніших вікторіанських художників уже померли. На початку 20-го століття вікторіанські погляди та мистецтво стали вкрай непопулярними. Модерністський рух, який став домінувати в британському мистецтві, був взятий з європейських традицій і мало пов’язаний з британськими творами 19-го століття. Заголом вікторіанські художники були надзвичайно ворожі до цих європейських традицій, художники-модерністи та критики в першій половині 20-го століття висміювали їх або просто ігнорували. У 1960-х роках деякі твори прерафаелітів повернулися в моду серед елементів контркультури 1960-х, які вважали їх попередниками тенденцій 1960-х. Серія виставок у 1960-х і 1970-х роках стала ще одним кроком, що відновив їхню репутацію, а головна виставка робіт прерафаелітів у 1984 році стала однією з найбільш комерційно успішних виставок в історії Галереї Тейт. У той час як мистецтво прерафаелітів повернулося до популярності, вікторіанський живопис непрерафаелітів загалом залишається немодним, до того ж відсутність будь-яких значних колекцій у Сполучених Штатах обмежує ширші знання про нього.
Передумови
Коли 18-річна Александріна Вікторія успадкувала трон Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії як королева Вікторія в 1837 році, країна насолоджувалася непорушним миром після остаточної перемоги над Наполеоном у 1815 році. У 1832 році Представництво Народний акт (широко відомий як Закон про реформи) та його еквіваленти в Шотландії та Ірландії скасували багато корупційних практик британської політичної системи, нарешті країна отримала стабільний і відносно представницький уряд. Промислова революція тривала, і в 1838 році було відкрито Лондонську та Бірмінгемську залізниці, які з’єднали промислову північ Англії з містами та портами півдня; до 1850 року понад 10 000 кілометрів залізниць, і перетворення Британії на промислову наддержаву було завершено. Відчуваний тріумф технологій, прогресу та мирної торгівлі був відзначений у 1851 році на Великій виставці, організованій чоловіком Вікторії - Альбертом. Надалі цю виставку відвідували понад 40 000 людей щодня, щоб побачити понад 100 000 експонатів промисловості, сільського господарства та машинобудування.
Хоча в економіці Британії традиційно домінувала землевласницька аристократія в сільській місцевості, промислова революція та політичні реформи значно зменшили їхній вплив і створили бурхливий середній клас торговців, фабрикантів та інженерів у Лондоні та промислових містах півночі. Нові багатії, як правило, прагнули показати свій достаток через демонстрацію мистецтва і були достатньо заможні, щоб платити високі ціни за твори мистецтва, але мало цікавилися старими майстрами, натомість віддавали перевагу сучасним роботам місцевих художників. У 1844 році парламент визнав законними мистецькі спілки, які замовляли твори мистецтва відомих художників, оплачуючи їх за допомогою лотереї, в якій призом був готовий твір мистецтва; це не лише запропонувало вхід у світ мистецтва для людей, які, можливо, не мали змоги придбати важливу картину, але й стимулювало зростання ринку гравюр.
Рейнольдса та Королівська академія Британський живопис перебував під сильним впливом Джошуа Рейнольдса (1723–1792), першого президента Королівської академії мистецтв, який вважав, що мета мистецтва полягає в тому, щоб «задумати і представити свої предмети в поетичній манері, не обмежуючись простою матерією або фактом», художники повинні прагнути наслідувати італійського художника епохи Відродження - Рафаеля, щоб їхні сюжети виглядали якомога ближче до досконалості.
До моменту сходження Вікторії, Королівська академія домінувала в британському мистецтві, а щорічна літня виставка Королівської академії стала найважливішою подією у світі мистецтва. Королівська академія також контролювала престижні художні школи Королівської академії, де викладання було зосереджено на затверджених техніках. Живопис у стилі Рафаеля виявився прибутковим для художників, які служили дворянству, в першу чергу зацікавленому в сімейних портретах, військових сценах та сценах з історії, релігії та класичної міфології, але до моменту приходу Вікторії на престол став розглядатися, як глухий кут. Руйнування Будинку парламенту наприкінці 1834 року та подальші конкурси на відбір художників для оздоблення його заміни гостро звернули увагу на відсутність компетентних британських художників, здатних малювати на історичні та літературні теми, які на час вважалися найважливішою формою живопису. З 1841 року новий і дуже впливовий сатиричний журнал Punch все частіше висміював Королівську академію та сучасних британських художників.
Фундаментальна книга Джона Раскіна «Сучасні художники», перший том якої був опублікований у 1843 році, стверджувала, що мета мистецтва — представляти світ і дозволяти глядачеві формувати власну думку про предмет, а не ідеалізувати його. Раскін вважав, що лише максимально точно відбиваючи буття природи, митець може відобразити божественні якості в світі. Майбутнє покоління молодих художників, перших, хто виріс в індустріальну епоху, в якій точне відображення технічних деталей вважалося чеснотою і необхідністю, погодилося з цією точкою зору. У 1837 році Чарльз Діккенс почав публікувати романи, намагаючись показати реальність проблем сьогодення, а не минуле чи ідеалізоване теперішнє, його твори викликали велике захоплення багатьох художників підростаючого покоління.
У 1837 році художник Річард Дадд і група друзів сформували The Clique, групу художників, які відкинули традицію Академії історичних сюжетів і портретів на користь популістського жанрового живопису. Хоча більшість повернулася до Королівської Академії в 1840-х роках, після ув'язнення Дедда, після вбивства ним 1843 року свого батька, вони були першою групою значущих митців, яка кинула виклик ідеям Королівської Академії.
Джозеф Меллорд Вільям Тернер
На момент приходу Вікторії на престол, найвизначнішим живим британським художником був Вілья Тернер. Тернер зробив собі ім’я наприкінці 18 століття серією добре оцінених пейзажних акварелей і виставив свою першу картину маслом у 1796 році. Протягом усього життя він був вірним союзником Королівської академії. Ба більше, у віці 27 років, в 1802 році, здобув звання королівського академіка. У 1837 році він пішов у відставку з посади професора перспективи в Королівській академії, а в 1840 році вперше зустрів Джона Раскіна. Перший том «Сучасних художників Раскіна» був захистом Тернера, стверджуючи, що велич Тернера розвивалася попри, а не через вплив Рейнольдса та, як наслідок, бажання ідеалізувати сюжети його картин.
До 1840-х років Тернер вийшов з моди. Незважаючи на те, що Рескін захищав свою роботу як «повну розшифровку всієї системи природи», Тернера (який до 1845 року став найстаршим академіком і заступником президента Королівської академії) побачили. молодшими митцями, щоб втілити пихатість і свавілля, і бути продуктом більш раннього, романтичного періоду, який не мав зв’язку з сучасністю.
Братство прерафаелітів
У 1848 році троє молодих студентів художніх шкіл Королівської академії: Вільям Холман Хант, Джон Еверетт Мілле та Данте Габріель Россетті, започаткували Братство прерафаелітів. Ці хлопці не приймали ідеї Джошуа Рейнольдса, мали іншу філософію, яка базувалася на тому, щоб працювати з натури якомога точніше, де це можливо, і коли потрібно було малювати з уяви, то була необхідність показати подію так, як вона, швидше за все, мала статися, а не в спосіб, який виглядав би найбільш привабливим або благородним.
Джерело їхнього натхнення були наукові виставки, бо вірили, що цей науковий підхід вже є інструментом морального добра. Сильно опрацьовані деталі та увага до точності, свідчать про наполегливу працю та відданість їхнім картинам, і, таким чином, ілюструють чесноту роботи, на відміну від «вільного, безвідповідального поводження» з технікою старих майстрів або «зухвалі лінощі» імпресіонізму. Окрім цього, вони вважали, що обов’язком художника є обирати теми, які демонструють певний моральний урок. Так ранні роботи були відомі тим, що вони включали квіти, які добре відповідали їх меті. Квіти можна було використовувати майже в будь-якій сцені, їх можна було використати для передачі повідомлень популярною тоді мовою квітів, а точні ілюстрації до них засвідчували відданість художника науковій точності.