Едмунд Ірвайн-молодший (; 10 листопада 1965, Ньютаунардс, Північна Ірландія) — колишній автогонщик з Північної Ірландії. Брав участь у Формулі-1 між 1993 і 2002 роками та посів друге місце в сезоні року з командою Scuderia Ferrari.

Почав свою кар'єру у сімнадцять років, коли взяв участь у чемпіонаті Формули-Форд, досягнувши раннього успіху, перш ніж перейти до чемпіонатів Формули-3 та Формули-3000. Дебютував у Формулі-1 у році з командою Jordan Grand Prix, де став відомим завдяки своїй участі в інцидентах на трасі та поза нею. Він здобув свій перший подіум у році з Jordan, а потім перейшов у Ferrari у році. 1999 року провів свій найуспішніший сезон, в якому здобув чотири перемоги та посів друге місце в чемпіонаті, відставши на два очки від гонщика McLaren Міки Гаккінена. Протягом чотирьох років у Ferrari він також фінішував четвертим в особистому заліку в році та здобув 22 подіуми. Станом на 2023 рік він залишається останнім пілотом з Великої Британії, який виступав за Ferrari. Перейшов до Jaguar Racing у році, здобувши перший подіум команди у році та свій останній подіум у році. Ірвайн завершив кар'єру гонщика наприкінці сезону 2002 року.

Після виходу на пенсію Ірвайн став медійною персоною у Великій Британії. Його пов'язували з поглинанням команд Формули-1 Jordan і Minardi у 2005 році, але переговори закінчилися нічим. Ірвайн також розширив свої інтереси на ринку нерухомості, створивши інвестиційний портфель під час своєї гоночної кар'єри.

Раннє життя та кар'єра Ірвайн народився 10 листопада 1965 року в Ньютаунардсі, графство Даун у Північній Ірландії, в родині Едмунда-старшого та Кетлін. Виріс у селі Конліг і отримав освіту в гімназії Regent House у Ньютаунардсі. У нього є старша сестра Соня, яка працювала фізіотерапевтом Ірвайна до 1999 року. Ірвайн вперше познайомився з автоспортом, коли його родина проводила відпустку, відвідуючи Гран-прі Великобританії. Його батько також брав участь у перегонах на одномісних автомобілях для розваги. Його героєм дитинства був земляк Джон Вотсон.

Ірвайн почав змагатися на гоночних автомобілях в 1983 році. Спочатку він цікавився гонками на мотоциклах, але його батьки вважали цей вид спорту надто небезпечним, і батько заохотив його взяти участь у гонках Формула-Форд. Ірвайн працював без плати на сміттєзвалищі свого батька, в обмін на що батько фінансував його захоплення гонками. Він виграв свою першу гонку на трасі Брендс-Гетч у 1984 році та здобув нагороду як найкращий пілот. У 1987 році приєднався до команди Van Diemen і виграв серію Esso Formula Ford, серію RAC Formula Ford і фестиваль Formula Ford.

Взимку 1987 року Marlboro організувала тест, під час якого найшвидшому гонщику запропонували взяти участь у наступному сезоні британської Формули-3. Ірвайн став найшвидшим на тесті і приєднався до West Surrey Racing у 1988 році. Це був сезон без будь-яких успіхів, і Ірвайн закінчив його на п'ятому місці. Він вперше брав участь у Гран-прі Макао і почав гонку з поул-позиції, але не зміг фінішувати. У 1989 році брав участь у міжнародному чемпіонаті Формули-3000 з Pacific Racing. Ірвайн закінчив сезон на дев'ятому місці, випередивши напарника по команді Юркі Ярвілехто на тринадцятому місці, якого тоді вважали перспективним молодим гонщиком.

У 1990 році приєднався до команди Jordan в Формулі-3000. Він переміг у Німеччині та закінчив сезон на третьому місці, обійшовши своїх товаришів по команді Гайнца-Гаральда Френтцена та Емануеле Наспетті. Фінішував на подіумі як на Гран-прі Макао, так і в Кубку Fuji F3. Наприкінці сезону Ірвайн переїхав до Японії, щоб брати участь у японській Формулі-3000. 1991 року виступав за Cerumo Racing, виграв одну гонку і набрав 14 очок, фінішувавши сьомим у чемпіонаті.

Перша гонка Ірвайна в 24 годинах Ле-Мана відбулася в 1992 році за кермом автомобіля групи C SARD Toyota разом з Роландом Ратценбергером і Еє Ельгом. Команда фінішувала дев’ятою в загальному заліку та стала другою в класі групи С.

Формула-1 Jordan (1993–1995) 1993 Ірвайн дебютував у Формулі-1 в передостанній гонці сезону, Гран-прі Японії, в партнерстві з Рубенсом Баррікелло в команді Jordan. Він зумів швидко справити враження не лише через те, що набрав очко, посівши шосте місце, але й через те, що зміг повернутись в одне коло з лідерами, обігнавши Айртона Сенну. Після гонки Сенна, розлючений на те, що він вважав «непрофесійним» водінням, підійшов до Ірвайна в блоці гостинності команди Jordan і після сварки вдарив Ірвайна, за що отримав умовну дискваліфікацію на дві гонки. Ірвайн зійшов з фінального заїзду в Австралії через пошкодження внаслідок аварії. Після двох гонок Ірвайн посів 22-е місце в загальному заліку із єдиним очком.

Ірвайн вдруге взяв участь у 24 годинах Ле-Мана, кермуючи автомобілем Toyota Group C разом із Тошіо Судзукі та Масанорі Секія. У загальному заліку команда посіла четверте місце.

1994

Ірвайн залишився в Jordan на 1994 рік і знову став партнером Баррікелло. На першому етапі в Бразилії Ірвайн потрапив у аварію з чотирма автомобілями. Пізніше стюарди перегонів дискваліфікували його на одну гонку та оштрафували на 10 000 доларів. Ірвайн подав апеляцію до FIA на це рішення, але його апеляція була відхилена 6 квітня, а покарання збільшено до дискваліфікації на три гонки. Його місце зайняли Аґурі Судзукі на наступному Гран-прі Тихого океану та Андреа де Чезаріс на гонках у Сан-Марино та Монако.

Ірвайн повернувся на Гран-прі Іспанії, де він набрав свої перші очки в сезоні, посівши шосте місце. Після цього було п’ять сходів з дистанцій поспіль, і він не зміг фінішувати на Гран-прі Бельгії через несправність генератора, хоча він був класифікований 13-м через те, що пройшов понад 90% дистанції гонки. Ірвайн зійшов на Гран-прі Італії через відмову двигуна, а пізніше отримав умовну дискваліфікацію на одну гонку на наступні три Гран-прі за інцидент на першому колі з пілотом Team Lotus Джонні Гербертом.

Ірвайн викликав ще більше суперечок під час першого сегмента кваліфікації на Гран-прі Португалії, коли він підрізав пілота Williams Деймона Гілла. Ірвайна попередили, що в через ще один подібний інцидент його суперліцензію буде відкликано. Він фінішував сьомим в гонці і здобув очки в двох наступних гонках — фінішувавши четвертим на Гран-прі Європи та п’ятим на Гран-прі Японії. Ірвайн зійшов в завершальній гонці сезону в Австралії, після того. як не впорався з керуванням і розбився. Він закінчив сезон 16-м в загальному заліку, набравши 6 очок.

Крім Формули-1, Ірвайн взяв участь у своїй третій поспіль гонці 24 години Ле-Мана, замінивши покійного Роланда Ратценбергера, який загинув після аварії під час кваліфікації на Гран-прі Сан-Марино 1994 року, виступаючи за SARD разом з Мауро Мартіні та Джеффом Кросноффом. Команда лідирувала за 90 хвилин до кінця, коли проблема з коробкою передач призвела до втрати швидкості, що коштувало їм перемоги. Вони фінішували другими у загальному заліку та першими у класі LMP1/C90.

1995

Ірвайн продовжив виступи з командою Jordan на 1995 рік і знову став партнером Баррікелло. Сезон для Ірвайна розпочався невдало, він був змушений зійти з дистанції в першій гонці в Бразилії через проблему з приводом коробки передач. У наступній гонці в Аргентині він зіткнувся на першому колі з пілотом McLaren Мікою Гаккіненом і зійшов з дистанції через відмову через шість кіл. Він посів восьме місце на Гран-прі Сан-Марино та набрав очки, посівши п’яте місце в Іспанії. Після сходу на Гран-прі Монако Ірвайн здобув свій перший подіум у своїй кар'єрі у Формулі-1, фінішувавши третім у Канаді. На Гран-прі Бельгії болід Ірвайна загорівся під час піт-стопу, оскільки паливний клапан заклинив у відкритому положенні, і, хоча він не постраждав, він був змушений зійти з гонки.

За тиждень до Гран-прі Європи Jordan оголосили, що Ірвайн продовжить виступати за команду, підписавши дворічний контракт. Однак потім в Ferrari оголосили, що вони викупили контракт Ірвайна і що він стане партнером Міхаеля Шумахера в наступному сезоні. Він добре виступив у гонці, фінішувавши шостим, хоча фінішував поза очками на Гран-прі Тихого океану. Ірвайн набрав свої останні очки в сезоні, посівши п'яте місце в Японії, і завершив сезон, зійшовши в Австралії, через проблеми з пневматичним тиском. Він закінчив сезон 12-м в загальному заліку, набравши 10 очок.

Ferrari (1996–1999) 1996

На відкритті сезону в Австралії Ірвайн фінішував на третьому місці, звідки він стартував, випередивши у кваліфікації нового товариша по команді та тодішнього дворазового чемпіона світу Міхаеля Шумахера. На наступній гонці в Бразилії він фінішував поза очками на сьомій позиції, а в Аргентині посів п'яте місце. На Гран-прі Європи він потрапив в інцидент з Олів'є Панісом, внаслідок чого обидва гонщики зійшли з дистанції. Четверте місце на Гран-прі Сан-Марино передувало восьми послідовним сходам через ненадійність або аварії. Ірвайн фінішував на Гран-прі Португалії п'ятим, але знову зійшов з останньої гонки сезону на Сузуці. Ірвайн посів десяте місце в чемпіонаті з 11 очками.

1997 Виступ в першій гонці сезону в Австралії Ірвайн завершив на першому ж колі, потрапивши у аварію з пілотом Williams Жаком Вільневим. На наступній гонці в Бразилії він зміг зайняти лише шістнадцяте місце через проблеми з керованістю боліда. Через два тижні він посів друге місце в Аргентині, де Ірвайн кинув виклик Вільневу, який страждав від хвороби шлунка, а його машина мала проблеми з гальмами. Результат поклав край вимогам італійської преси звільнити Ірвайна. Третє місце на наступній гонці в Сан-Марино та повтор результату в Монако через два тижні дали Ірвайну найкращу серію фінішів на той момент. На Гран-прі Іспанії Ірвайн фінішував лише дванадцятим і отримав 10-секундний штраф після того, як він затримав Олів’є Паніса та Жана Алезі, відстаючи на коло.

На Гран-прі Канади Ірвайн потрапив у ще один інцидент на першому колі, цього разу з пілотом McLaren Мікою Гаккіненом. Він повернувся на подіум, посівши третє місце на Гран-прі Франції, перед серією з семи гонок, де він був або поза очками, або вибув із гонки. Влітку було оголошено, що Ірвайн залишиться у Ferrari на 1998 рік. Його серія поганих результатів закінчилася третім місцем на Гран-прі Японії, а сезон він завершив п'ятим місцем на Гран-прі Європи. Ірвайн посів сьоме місце в чемпіонаті з 24 очками.

1998 Ірвайн залишився у Ferrari на 1998 рік і знову став партнером Шумахера. Рівень фізичної підготовки Ірвайна був поставлений під сумнів, коли він почав страждати від болю в спині. Щоб вирішити цю проблему, в його машину встановили нове сидіння. Під час передсезонних тестів Ірвайн дуже мало пройшов дистанції за кермом нового Ferrari F300 і був стурбований шинною війною між Goodyear, постачальником шин Ferrari, і Bridgestone, але, тим не менш, був упевнений у своїх шансах у майбутньому сезоні. У першій гонці сезону в Австралії Ірвайн фінішував четвертим, а в наступній гонці в Бразилії поза очками на восьмому місці. Ірвайн шість разів фінішував на подіумі в наступних семи гонках, включаючи друге місце у Франції, позаду свого товариша по команді Шумахера.

У липні було оголошено, що Ірвайн продовжив свій контракт на два роки. Контракт передбачав, що Ірвайну дозволено обирати власну стратегію та налаштування, хоча він залишатиметься на допоміжній ролі Шумахера. Після двох сходів у наступних трьох гонках Ірвайн посів друге місце в Італії та четверте місце на Гран-прі Люксембургу. Він завершив сезон другим місцем на Гран-прі Японії. Ірвайн завершив сезон четвертим у чемпіонаті, набравши 47 очок.

1999