У даній статті йдеться про національне вбрання Косова, традиція якого бере свій початок з часів Іллірії.Halimi-Statovci, pp.9–10.

Попри те, що національне вбрання Косова зазнало певних змін протягом своєї еволюції, збереглися його основні символи та мотиви, які відсилають до іллірійських часів.Halimi-Statovci, p. 81. Матеріали та традиційні способи виробництва тканин та костюмів, які використовувалися протягом історії, майже не змінилися. Приладдя, яке використовувалося для виробництва тканин для цього національного вбрання — ткацький верстат — є типово косовським і має назву век (, також vegjë). Методи обробки матеріалів та тканин також лишилися незмінними.

Мотиви та орнаменти косовського традиційного вбрання пояснюються доісторичною релігією, що панувала в цьому регіоні. У ньому часто зустрічаються трикутники, ромби, кола та хрести, відомі як символи здоров'я та родючості. Основних кольорів у національному костюмі Косова три, найсимволічнішим із яких є червоний.

Історія

Серед 140 типів традиційних албанських костюмів своєю різноманітністю вирізняється костюм регіону Подгур () — саме він є косовським вбранням і має свій вплив по всіх регіонах країни.Xhemaj, p. 139. Цей костюм належав більшості іллірійських та албанських регіонів. До компонентів костюма входять чоловічі та жіночі сорочки із широкими рукавами та вузьким коміром, який застібався на ґудзики, традиційний білий чоловічий капелюх пліс () та шкіряні мокасини опінга (). Згідно із твердженнями археологів Музею Приштини, подгурський костюм бере свій початок у V–IV столітті до н.е. Втім, він також змінювався через різні соціальні та культурні ситуації, технічні винаходи та обмін елементами між етнічними групами. Шляхом польових досліджень стало відомо, що жіночий костюм зазнав морфологічних змін у XIX та на початку XX століття.Xhemaj, p. 141.

Жінки у XIX столітті до свого костюма укладали своє волосся та заплітали його у коси. Також вони носили напівкруглі капелюхи, що були прикрашені дрібними золотими монетами. Навколо капелюха вони носили мереживну стрічку лідсе () завдовжки 60 см, яка пов’язувалася таким чином, щоб покрити волосся. Навколо підборіддя та шиї жінки носили спеціальний матеріал мархама (), вишитий край якого укладався на праве плече і мав назву масдор’я (). Сорочка мала довжину до п’ят, а її рукави були довгими та широкими (приблизно 35 см), а також вишитими. Окрім цього носилися подібні до фартуків елементи під назвою шт’єллакет (, також pështjellakët та mbështjellakët), які мали великий розмір і невелику ширину та містили геометричні мотиви, наприклад, сокири або кола. Мокасини були виготовлені зі шкіри худоби, зв’язувалися шматками овечої шкіри і мали назву ґоґіште (). Як пояс носилися шматки вовни під назвою шоке (), зв’язані із використанням верстата: вони були 3 см завширшки і мали вишиту частину, яка зав’язувалася ззаду. Здебільшого вони мали червоний, зелений, жовтий та чорний колір.Xhemaj, p. 142.

Для дітей із заможних родин одяг замовляли у кравців. Починаючи з підліткового періоду, дитячий одяг набуває більшої виразності: у цьому віці хлопчики починають носити капелюхи пліс, у той час, як у холодну пору року вони носили шарфи та традиційні білі вовняні штани тірчє (). Втім, дитячий одяг здебільшого характеризується своєю простотою: він складається із сорочки довжиною до колін, зробленою із білої тканини, та вертикального шоке коричневого кольору.

В одязі молоді переважав білий та чорний колір, хоча на жакетах зустрічаються і червоний, жовтий, зелений та коричневий кольори. У холодну погоду молодь також носила капелюх певного типу під назвою капулаце (): він був зроблений із вовняних ниток, які були підігнані по формі голови та покривали усю голову та обличчя за винятком очей і носа. Жакети також були частиною молодіжного костюму, виготовлялися із сутани та нагадували костюми дорослих. Хлопчики при цьому носили волосся довжиною до плеч.Xhemaj, p. 143.

Чоловіче вбрання Чоловіче вбрання свого часу вважалося символом краси; до нього входила сорочка, довгі підштаники тлінат (), шарф та тірчє. Костюми дорослих чоловіків відрізнялися у залежності від їх економічного становища. Найбільш символічним був костюм нареченого, символіка якого будувалася навколо початку нового життя.

Чоловіки Подгурського регіону носили білий напівкруглий пліс та разом із ним шарф із білої тканини, який складався із кількох горизонтальних шоке та пов'язувався навколо пліса, тим самим покриваючи частину голови та вуха. Шарфи чоловіки починали носити приблизно із 40 років. Чоловічі сорочи робилися із горизонтальних шоке коричневого кольору; зараз їх можна побачити рідко, подекуди у гірських регіонах. Поверх сорочок носилися жакети, між рукавами яких, а також на комірі та рукавах були чорні смуги. Сутанний жилет джамадані () мав широкі рукави, був завдовжки до талії, не мав коміра і застібався на застібку. Також він був двополим і мав чорний колір. У холодну погоду зазвичай носили жакет мітані (), також виготовлений із сутани, який надягався поверх жилета та мав довгі рукави, але був без коміра. Чорна смуга на ньому проходила по частинах уздовж рукавів, навколо шиї та уздовж ліктів. Мітані мав розріз від пахв до ліктів, завдяки чому можна було вільно його тримати. З лівої його частини пришивався комір, у якому чоловіки тримали сигари. Мітані також носили молоді хлопці, але у такому випадку він відрізнявся від того, що був призначений для чоловіків старшого віку.

Серед інших традиційних елементів подгурського чоловічого костюма була і джурдія () — одяг, який носили молоді хлопці і який означав гордість. Вона виготовлялася із сутани і шили її здебільшого кравці. Вона мала довгі і вузькі рукави, відкривалася на грудях, мала довжину до талії та мала вільну частину на спині. Окрім джурдії також існувала япанджія (), яку носили пастухи, але її могли носити й інші у випадку поганої погоди або довгих подорожей. Вона виготовлялася із білої сутани і містила чорні смуги, а також не мала рукавів та була завдовжки до п'ят; її ширина залежала від довжини та уся япанджія в цілому мала мати форму конуса.

Окрім пояса, також носили червону шоке, яка була старішою за кольорову. ЇЇ довжина мала бути достатньою для того, щоб обмотати її навколо талії п'ять разів. Довгі підштаники тлінат були виготовлені з льону, на що вказує і їхня назва. Пізніше тканину для них також виготовляли на верстаті. Їх краї були вишиті та були 20 см завдовжки. Влітку чоловіки носили тлінат разом із сорочкою, яка називалася тіре (). Тоді шоке зав'язувалася навколо талії і сорочка нагадувала кілт. Штани тірчє виготовлялися із сутани, якість якої варіювалася і згідно із якої можна було визначити економічне становище їх власника. Втім, традиційно у Подгурі носили білі тірчє із чорними нитками; чорні штани рідко носили молоді хлопці, але здебільшого їх носіння було непопулярним через те, що штани чорного кольору носили вночі для того, щоб не привертати до себе увагу. Шкарпетки, які носили чоловіки у цьому регіоні, робилися із овечої вовни і подекуди мали довжину до колін. Деякі люди поверх таких шкарпеток носили короткі шкарпетки месте (), які виготовлялися із вовни та бичачої шкіри, у той час, як мокасини робилися із овечої шкіри. Після Другої світової війни мокасини виготовлялися із ниток та бавовни і мали іншу назву замість опінга — юрнек ().

Чоловіки носили багато аксесуарів, зокрема перстні, кишенькові годинники () тощо. До чоловічих аксесуарів також належала зброя, найпоширенішим видом якої був револьвер.

Загалом костюм старих чоловіків характеризувався простотою. Найважливішим елементом їхнього костюму був жилет ґоджуфі (), виготовлений із ягнячої шкіри. Він не мав рукавів і інколи сягав довжиною до колін. Його можна було вивертати відповідно до погодних умов.Xhemaj pp. 145–153.

Жіноче вбрання

Одяг дівчат

Попри те, що костюми юних дівчат не вважалися особливо специфічними та унікальними порівняно із костюмами дорослих жінок, вони все є пройшли низку трансформацій протягом свого існування.Xhemaj, p. 153. Частиною вигляду дівчат була зачіска, яка нагадувала зачіску хлопців. Сорочки, які вони носили, були подібні до сорочок дорослих жінок, хоча мали простіший вигляд. Дівчата також носили вовняну вузьку спідницю пшт'єлци () завдовжки до колін; протягом останніх років ці спідниці також виготовляються з льону. По краях спідниця була прикрашена квітковою вишивкою, яка символізує молодість та життєву силу. Мокасини дівчат були подібними до тих, які носили дорослі жінки.

Традиційне вбрання молодих дівчат не збереглося у повному вигляді через модернізацію та усучаснювання.Xhemaj, pp. 154–155.

Одяг жінок Одяг дорослих жінок зазнав змін здебільшого у період між Першою та Другою світовими війнами. Напівкруглі капелюх із золотими монетами та вишивкою були замінені мереживом лідса (); у регіоні Істок ці мережива мали назву хотоз (). Сорочка із тканини також зазнала змін: замість неї частіше носили сорочку кміша-е-арс (), яка також була частиною традиційного чоловічого костюма. Рукави були укорочені до ліктів і також звузилися. Коли рукави сорочки стали коротшими, почалося використання спеціальних вовняних елементів під назвою менгет (), яка закривали руку від долоні до ліктя. Часто вони мали різні кольори.Xhemaj, pp. 155–156

Змін зазнав і жакет мітані: він мав довгі рукави і вузький комір; також він був довжиною до талії і мав насичений пурпуровий колір. Зазвичай його замовляли у кравців. Жилет, який є відносно новим елементом у традиційному жіночому вбранні, не мав рукавів і коміра, але був прикрашений сонячними та місячними мотивами. Матеріал для цих жилетів був відомий під назвою цоха () і його продавали кравці із Печа, Косовської Митровиці та Джяковиці. Під час подорожей жінки носили вовняні жакети під назвою ґуна (); ці жакети мали довжину до колін і широкі рукави, а частини уздовж шиї були вишиті чорними нитками. Також жінки носили хутряний одяг під назвою ґала (), який інколи виготовлялися з овечого руна та не мав рукавів. Підштаники тлінат здебільшого лишалися такі самі, окрім шматків товстішого матеріалу, які покривали коліна і мали назву камзаве (): зазвичай вони прикрашалися різноманітною вишивкою.

До традиційного жіночого вбрання також входило багато прикрас, наприклад, сережок, браслетів та каблучок.Xhemaj, pp. 157–159.

Одяг старших жінок Різниця між костюмом старших та молодших жінок полягала у тому ж, у чому відрізнялися костюми старших і молодших чоловіків: його головною характеристикою була простота. Окрім різниці між віковими групами, костюм також змінювався залежно від подій, на яку його вдягали. На весілля та інші свята вдягалися нові речі, у той час як на похорони носили спеціальний костюм під назвою веш'я-е-харцит ().Xhemaj, pp. 159–161.

Типи традиційного одягу Косова

Жіноче вбрання Жіночий одяг у регіонах Косова зберігся краще, ніж чоловічий. Нижче представлено регіональні варіанти косовського жіночого вбрання.

Костюм пшт'єлак (рështjellak) Найвідомішим вбранням був пшт'єлак (), який складався із довгої білої сорочки та двох білих фартуків пшт'єллак: спереду та сзаду. Передній фартук, пшт'єлаку-і-парме (), мав таку ж довжину, що і сорочка, та мав підкреслювати фігуру жінки. Задній фартук, пшт'єлаку-і-пасм () був коротшим за передній.

До інших компонентів цього костюма входили традиційна білизна тлінат (), короткий вишитий жилет єлеку (), широкий вовняний пасок для талії шоке (), традиційні чорні шкарпетки та різнокольорові хустки на голову. Також дуже популярними були різні прикраси: золоті та срібні намиста, браслети та каблучки. Шкарпетки традиційно мали чорний колір і носилися разом із взуттям опінга (), яке виготовлялося зі шкіри різних тварин.Halimi-Statovci, pp. 97–99.

Костюм джублета (xhubleta)