«Гаря́чі вуста́» () — італійський кінофільм року, еротична драма, поставлена режисером з Леонорою Фані та в головних ролях, а також італійськими акторами та у другорядних ролях. В основі сюжету — історія про кохання між молодою дівчиною Франческою та її гувернанткою, Лізою, з якою її залишила мати.

Існує дві версії фільму: основна 86-хвилинна, яка вважається «легкою еротикою» та «жорстка» 70-хвилинна версія.

Сюжет Франческа — неспокійна та проблемна шістнадцятирічна дівчина, що живе з матір'ю, з якою у неї дуже конфліктні стосунки. В дитинстві дівчина застає своїх батьків під час сексу, через що, ставши дорослою, відчуває відразу до чоловіків.

Незадовго до Різдва жінка повинна поїхати у відрядження, тому довіряє Франческу молодій гувернантці, француженці Лізі. Після початкової взаємної недовіри між ними виникають все більш інтимні та співучасні стосунки, що призводить до того, що вони стають коханками. Однак, одного разу Франческу відвідує її подруга Моніка, і вона починає проводити весь свій вільний час з нею та хлопцем Моніки, Джанні, викликаючи ревнощі Лізи.

Акторський склад

Характеристика Режисер фільму, , найбільше відомий своїми спагеті-вестернами та гангстерськими фільмами, але цей фільм належить до другої частини його кар'єри. На той час популярність спагеті-вестернів пішла на спад і почали домінувати трилери, еротичні комедії та чиста еротика. Останньою кінокартиною, знятою Фідані, стала «Гарячі вуста».

Фільм був вироблений у двох версіях (70-хвилинній «жорсткій» та 86-хвилинній «м'якій»), що було пов'язано з легалізацією порнографії та спробою італійських кінокомпаній охопити додаткову аудиторію. Оригінальна, довга, версія фільму вважається легкою еротикою, однак вона перероблена з використанням жорстких вставок і сміливою лесбійською сценою.

У фільмі закладено сапфічний сюжет кохання двох жінок. В той час, як Моніка () спокійно живе у стосунках зі своїм хлопцем, для Франчески (Леонора Фані) та Лізи () чоловік розглядається як джерело болю та насильства, якого вони зазнали впродовж свого життя. Лесбійство сприймається як єдине можливе рішення для задоволення сексуального та романтичного бажань. Стиль і розповідь є вишуканішими, ніж в попередніх еротичних фільмах Фідані, і в них присутній декаданське поєднання опису лесбійських стосунків, змішаного із психічними травмами та натяками з однієї сторони та соціальний протест з іншої.

У фільмі поєднуються два амплуа «юної» Леонори Фані та «зрілої» Клодін Беккарі, двох красунь, що репрезентують ефебічну тендітність особистостей на противагу пухкому та засмаглому тілу Софії Діонісіо. Усі три акторки взяли участь у сексплуатаційних сценах з повним оголенням, у тому числі: постільна сцена Франчески та Лізи в романтичній грі світла й тіні, сцена миття у ванній Франчески та Моніки, сцена онанізму Лізи під закадрове прочитання вірша Шарля Бодлера «Прокляті жінки» (), а також інші сцени.

Прокат В більшості країн фільм виходив в прокат під оригінальною італійською назвою (). Також мали місце оригінальні назви в: ,  — ;  — ;  — . Фільм вийшов в прокат в Європі, Північні та Південній Америці:  — 13 квітня 1976 року;  — 1977 року;  — 1978 року;  — 29 квітня 1981 року (Париж).

Головною дистриб'юторською компанією в Італії стала .

Критика Редактор італійського кіножурналу , Давіде Комотті, назвав фільм «витонченою еротичною драмою»:

Примітки

Джерела