Бомбейське президентство або провінція Бомбей, також звана Бомбей і Сінд (1843—1936), була адміністративним підрозділом (провінцією) Британської Індії зі столицею в місті, яке виникло над семи островами Бомбея. Перша материкова територія була придбана в регіоні Конкан за договором Бассейн (1802 р.). Літньою столицею був Махабалешвар.
Провінція Бомбей бере свій початок у місті Бомбей, яке було передано в оренду Ост-Індській компанії Королівською хартією від 27 березня 1668 року королем Англії Карлом II, який, у свою чергу, придбав Бомбей 11 травня 1661 року через королівське придане Катерини Браганзи за його шлюбним договором з португальською принцесою, дочкою Яна IV Португальського. У 1687 році Англійська Ост-Індська компанія перенесла свою штаб-квартиру до відносно безпечної гавані Бомбея в Західній Індії із Сурата в Камбейській затоці після того, як її було розграбовано. Через Закон Пітта про Індію після націоналізації Ост-Індської компанії провінція була передана під пряме правління разом з іншими частинами Британської Індії. Основні територіальні придбання були здійснені компанією після англо-маратхських війн, коли до 1818 року всі домініони Пешви та більша частина сфери впливу Геквада були поетапно приєднані до президентства Бомбею. Аден разом із Сокотрою був переданий Бомбею в 1839 році, Сінд був анексований компанією в 1843 році після перемоги над династією Талпур у битві при Гайдарабаді.
У найбільшому масштабі Бомбейська провінція включала сучасний штат Гуджарат, західні дві третини штату Махараштра, включаючи регіони Конкан, Деш і Кандеш, та північно-західний штат Карнатака в Індії; вона також включала пакистанську провінцію Сінд (1847—1935) та Аден в Ємені (1839—1932). Округи і провінції президентства перебували безпосередньо під британським правлінням, тоді як внутрішня адміністрація тубільних або князівських штатів перебувала в руках місцевих правителів. Президентство, однак, керувало обороною князівських штатів і відносинами Британії з ними через політичні органи. Бомбейське президентство разом з Бенгальським і Мадраським президентствами були трьома основними центрами британської влади в Південній Азії.
Витоки
Рання історія
Перше англійське поселення в Президентстві, відоме як Західне Президентство, було розпочато в 1618 році в Сураті в сучасному Гуджараті, коли Ост-Індська компанія заснувала фабрику, захищену грамотою, отриманою від імператора Великих Моголів Джахангіра. У 1626 році голландці та англійці зробили невдалу спробу отримати острів Бомбей у прибережному регіоні Конкан у Португалії, а в 1653 році були висунуті пропозиції щодо його купівлі у португальців. У 1661 році Бомбей був переданий Королівству Англія як частина приданого інфанти Катерини Браганси після її шлюбу з королем Карлом II. Придбання було оцінено в Англії так легковажно, і настільки невдалим було управління коронних офіцерів, що в 1668 році Бомбей був переданий Ост-Індській компанії за щорічну плату в 10 фунтів стерлінгів, і компанія заснувала там фабрику. Під час передачі повноваження щодо оборони острова та здійснення правосуддя були також надані компанії; був зарахований європейський полк; і були зведені укріплення, яких у 1673 році виявилося достатніми, щоб утримати голландців від запланованої атаки. У міру зростання англійської торгівлі в Бомбеї Сурат (який був пограбований Шіваджі в 1670 році) почав відносний занепад. У 1687 році Бомбей став штаб-квартирою всіх володінь Ост-Індської компанії в Індії. Однак у 1753 році губернатор Бомбея став підпорядковуватися губернатору Калькутти.
Територіальне розширення У XVIII столітті імперія Маратхів швидко розширювалася, вимагаючи Конкан і більшу частину східного Гуджарату від Імперії Великих Моголів, що розпадалася. У західному Гуджараті, включаючи Катіавар і Катч, послаблення контролю Великих Моголів дозволило багатьом місцевим правителям створити фактично незалежні держави. Першим конфліктом між британцями та маратхами була Перша англо-маратхська війна, яка почалася в 1774 році і завершилася Салбайським договором 1782 року, за яким острів Салсетт, що примикав до острова Бомбей, був переданий британцям, а Бхаруч — відійшов маратхського володаря Скіндії. У 1800 році британці анексували Сурат. Британська територія була збільшена під час Другої англо-маратхської війни, яка закінчилася в 1803 році. Ост-Індська компанія отримала райони Бхаруч, Кайра тощо, а правителі Бароди Маратха Гаеквад визнали британський суверенітет.
Історія
Розширення У 1803 році президентство Бомбею включало лише Салсетт, острови гавані (з 1774), Сурат і Банкот (з 1756); але між цією датою і 1827 роком сформувалася структура президентства. У 1805 році урядом Бомбея були захоплені райони Гуджаратута і розширені в 1818 році. Баджі Рао II, останній з пешв, який намагався скинути британське ярмо, зазнав поразки в битві при Хадкі, згодом полонений і відправлений у відставку (1817/1818). Він втратив значні частини своїх володінь (Пуна, Ахмеднагар, Насік, Солапур, Белгаум, Каладгі, Дхарвад тощо), які були включені до президентства, формування якого завершив Маунтстюарт Ельфінстон, губернатор з 1819 по 1827 роки. Його політика полягала в тому, щоб, наскільки це можливо, керувати рідною тубільцям мовою, уникаючи всіх змін, до яких населення ще не дозріло; але більш грубі зловживання старого режиму були припинені, країна була умиротворена, закони кодифіковані, а суди та школи були засновані.
Наступний період відзначився, головним чином, розширенням президентства за рахунок приєднання деяких корінних штатів — Адену (1839) і Сінду (1843), а також оренди Панч-Махалів у Сіндії (1853). У 1862 році Північна Канара була передана від президентства Мадраса до Бомбея, тоді як Південна Канара залишилася за Мадрасом.
Вікторіанська епоха
У 1859 році, за умовами Прокламації королеви, виданої королевою Вікторією, президентство Бомбею разом з рештою Британської Індії перейшло під пряме правління Британської корони.
Генрі Бартл Фрер (1862—1867) був першим губернатором, призначеним Короною. Рада губернатора була реформована та розширена відповідно до Закону про індійські ради 1861 року, Закону про індійські ради 1892 року, Закону про індійські ради 1909 року, Закону про уряд Індії 1919 року та Закону про уряд Індії 1935 року.
Встановлення впорядкованого управління, одним із результатів якого було загальне падіння цін, що робило небажану регулярність збору податків подвійно небажаною, природно, викликало певну кількість побоювань і обурення; але в цілому населення було процвітаючим і задоволеним, і за правління лорда Елфінстона (1853—1860) президентство пройшло через кризу повстання 1857 року без загального повстання. Спалахи серед військ у Карачі, Ахмедабаді та Колхапурі були швидко придушені, два полки були розформовані, а повстання в Гуджараті, серед бхілів і в південній країні маратхів були локальними та поодинокими. За правління сера Бартла Фрера сільськогосподарське процвітання досягло найвищої точки в результаті громадянської війни в США та, як наслідок, величезного попиту на індійську бавовну в Європі. Гроші, влиті таким чином у країну, спричинили епідемію спекуляцій, відому як Манія акцій (1864—1865), яка закінчилася комерційною кризою та крахом Бомбейського банку (1866). Але загалом селянство виграло більше, ніж втратило, і торгівля Бомбею не постраждала остаточно. Сер Бартл Фрер заохочував добудову великих магістральних ліній залізниць, і на кошти, отримані від знесення міських стін (1862), він розпочав чудову серію громадських будівель, які зараз прикрашають Бомбей (Мумбаї).
У цей період частина президентства Бомбей була спустошена двома великими голодами: Великим голодом 1876-78 років та Індійським голодом 1896-97 роківRomesh Chunder Dutt, p10.
Дівархія (1920–37)
Реформи Монтегю-Челмсфорда 1919 року в Британській Індії, прийняті в 1921 році, розширили Законодавчу раду за рахунок більшої кількості обраних індійських членів і запровадили принцип двовладдя, згідно з яким певні обов'язки, зокрема сільське господарство, охорона здоров'я, освіта та місцеве самоврядування, були передані обраним. міністрів. Однак такі важливі портфелі, як фінанси, поліція та іригація, були зарезервовані за членами виконавчої ради губернатора. Деякі з видатних індійських членів Виконавчої ради були Чіманлал Харілал Сеталвад, Р. П. Паранджп'є, Гулам Хусейн Гідаятулла, Алі Мухаммад Хан Дехлаві, Рафіуддін Ахмед, Сіддаппа Тотаппа Камблі, Шах Наваз Бхутто та сер Ковасджі Джехангір.
У 1932 році Аден був відділений від Бомбея і став окремою провінцією, а Сінд став окремою провінцією 1 квітня 1936 року.
Провінційна автономія
Акт про державний лад Індії 1935 року перетворив президентство Бомбея на звичайну провінцію, а Сінд — окрему провінцію, відносини з княжою державою Хайпур якою керує Сінд. Він розширив виборний законодавчий орган провінції та розширив автономію провінції по відношенню до центрального уряду. На виборах 1937 року Індійський національний конгрес переміг на виборах у Бомбеї, але відмовився формувати уряд. Губернатор сер Джордж Ллойд запросив сера Дханджиша Купера сформувати тимчасове міністерство, до якого приєдналися Джамнадас Мехта з Локашахі Свараджя Пакша (Демократична партія Свараджя), сер Сіддаппа Т. Камблі з Небрахманської партії та Хусеналі Рахімтула з мусульманської ліги. Міністр Портфель Дханджішах Купер Головний міністр внутрішніх справ і генерал Джамнадас Мехта Доходи та фінанси Сіддаппа Камблі Освіта, акцизи та сільське господарство Хусеналі Рахімтула Місцеве самоврядування Міністерство Купера тривало недовго, і міністр Конгресу під керівництвом Б. Г. Кера був приведений до присяги.
Рада Міністрів у Кабінеті Кера: Міністр Портфель Б. Г. Хер Прем'єр-міністр, політика та послуги, освіта та праця К. М. Мунші Дім і право Анна Бабаджі Лате Фінанси Мораджі Десаї Дохід, сільське господарство, ліси та кооперативи Доктор Манчерша Дханджибхой Гілдер Охорона здоров'я та акцизи Махмад Ясін Нуріє Громадські роботи Лаксман Мадхав Патіл Галузі промисловості та місцеве самоврядування У 1939 році всі міністерства Конгресу в провінціях британських індіанців пішли у відставку, і Бомбей був переданий під владу губернатора.
Останні дні британського панування Після закінчення Другої світової війни Індійський національний конгрес знову увійшов у політику та виграв вибори 1946 року під керівництвом Кхера, якого знову було обрано головним міністром. Коли Індія отримала незалежність 15 серпня 1947 року, Бомбейське президентство стало штатом Бомбей, і Кхер продовжував бути головним міністром штату до 1952 року.
Після здобуття незалежності У 1947 році провінція Бомбей стала частиною домініону Індії. Коли 26 січня 1950 року, коли Індія стала першою республікою в Співдружності націй, провінції було замінено штатами, коли Конституція Індії набула чинності, провінція Бомбей стала штатом Бомбей, штатом Частини А.
Географія
Територія президента Бомбею була обмежена на півночі Белуджистаном, Пенджабом і Раджпутаною; на сході — Індауром, Центральними провінціями та Гайдарабадом; на півдні — Мадраським президентством та королівством Майсур; а на заході омивається Аравійським морем. У цих межах були португальські поселення Гоа, Даман і Діу, а також корінний штат Барода, який має прямі стосунки з урядом Індії; в той час як політично Бомбей включав територію Адена в сучасному Ємені. Загальна площа, включаючи Сінд, але без Адена, становила , з яких перебували під британським правлінням, а 65 761 — під корінним правлінням. Загальна кількість населення становила 25 468 209 осіб у 1901 році, з яких 18 515 587 проживали на британській території, а 6 908 648 — у корінних штатах.
Демографія