Олексі́й Анато́лійович Макуши́нський (; при народженні — Дави́дов, ; нар. 8 березня 1960, Москва, СРСР) — російський прозаїк, поет, есеїст і літературознавець.

Біографія Син письменників Анатолія Рибакова (1911—1998) і Наталії Давидової (1925—2005). Як псевдонім взяв прізвище бабусі по материнській лінії Єлизавети Іродіонівни Макушинської (, 1898—1972) на згадку про неї. 1983 року закінчив Літературний інститут імені О. М. Горького (дипломна робота присвячена структурі пізньої лірики Анни Ахматової). Пізніше згадував, що вступив туди, бо почав писати вірші.

У 1984—1992 роках займався художніми перекладами з німецької та англійської мов. У 1985—1994 роках працював над власним романом «Макс», виданим у Москві 1998 року.

З 1992 року мешкає в Німеччині. У 2000—2008 роках — співробітник кафедри східноєвропейської історії , з квітня 2010 року — доцент Інституту славістики Майнцького університету. Член редколегії німецького журналу Forum für osteuropäische Idee- und Zeitgeschichte і його російської мережевої версії «Форум новітньої східноєвропейської історії та культури» ().

Автор романів «Макс» (, 1998), «Місто в долині» (, 2012; премія «Глобус» журналу «Знамя» та Всеросійської державної бібліотеки іноземної літератури імені М. І. Рудоміно), «Пароплав в Аргентину» (, 2014; , 2014), «Зупинений світ» (, 2018), «Одна людина» (, 2021), «Димитрій» (), книги історико-філософської прози «Передмістя мислі. Філософічна прогулянка» (, 2020; приз читацьких симпатій премії «Велика книга»), збірки есеїв «Біля піраміди» (, 2011), поетичних збірок «Світло за деревами» (, 2007), «Море, сьогодні» (, 2011). У поезіях користується як традиційними розмірами, так і вільним, але чітко ритмізованим віршем.

Публікувався як прозаїк, поет, есеїст і літературознавець у журналах «», «», «Вопросы философии», «», «Дружба народов», «Зарубежные записки», «», «Знамя», «», «» тощо.

Відгуки Письменник-постмодерніст та есеїст (1962—2009) вважав, що Макушинський створює у своїх віршах «стан споглядання, якоїсь „зупинки світу“, коли спокійно, нікуди не кваплячись, можна роздивитись кожну деталь, обдумати її та різні асоціації, які вона породжує».

Філолог і літературний критик (1955—2013) писала про роман Макушинського «Місто в долині»: «Стежачи за рухом сучасної російської прози, Дмитро Биков стверджує, що російський роман сьогодні неможливий — ні на сучасному, ні на історичному матеріалі. На мій погляд, критик помилився: у випадку Макушинського ми маємо повноцінний російський роман, який відповідає, зокрема, тим критеріям, що їх обґрунтовано висуває Биков: рух часу і єдність морального ставлення до предмета. Сам спосіб романного письма, з перемиканням регістрів (від ліричного до психологічного, документального і памфлетного), з великим введенням завжди несподіваних і цікавих історичних джерел, — усе це зведене на наших очах склепіння являє собою важливу новину для вітчизняної прози і в якомусь сенсі — прорив до тих епічних, історичних її потенцій, здійснення яких останнім часом явно бракувало. Сучасна російська проза занадто довго блукала між фантазіями, стьобом і фізіологічним нарисом. Відкриваючи для неї нові території, роман Макушинського має бути помічений у своїй навігаторській якості».

Поет, прозаїк, літературний критик (нар. 1977) про роман Макушинського «Одна людина»: «У цієї прози є один істотний недолік: її неможливо читати в метро. Для нормального читання романів Олексія Макушинського необхідні особливі умови: тиша, спокій і вільний час — а де в наше століття все це дістати? І головне, де взяти кваліфікованого читача? Як мінімум міцно забитого тугою за світовою культурою, отруєного Прустом і Набоковим (з якими Макушинського, безумовно, пов'язує відомий ступінь літературної спорідненості). Так, перед нами письменник, можна сказати, елітарний, який пише для вузького кола поціновувачів, для небагатьох (не побоюся цього слова) обраних. Хоча уникнути уваги широкої публіки Олексію Макушинському все-таки не вдалося: наприклад, його „Пароплав в Аргентину“ (2014) взяв на борт і приз читацьких симпатій „Великої книги“, і „Російську премію“, і численні відгуки як професійних, так і мережевих критиків».

Премії та номінації За роман «Місто в долині» (2012): Премія «Глобус» журналу «Знамя» і Всеросійської державної бібліотеки іноземної літератури імені М. І. Рудоміно (2013) Короткий список премії імені Олександра П’ятигорського (2013) За роман «Пароплав в Аргентину» (2014): (номінація «Велика проза», 2014) Короткий список премії «Велика книга» (2014) За роман «Зупинений світ» (2018): Довгий список премії «Велика книга» Довгий список премії «» Довгий список премії імені Олександра П'ятигорського За книгу історико-філософської прози «Передмістя мислі. Філософічна подорож» (2020): Короткий список премії «Велика книга»; приз читацьких симпатій, заснований премією За роман «Одна людина» (2021): Довгий список премії «Велика книга»

Коментарі

Примітки

Бібліографія Романи, повісті, есеї Російською мовою

Вірші Російською мовою

Наукові публікації, публіцистика Німецькою мовою

Посилання

Інтерв’ю