Князь Борис Борисович Мещерський (1850–1904) — російський державний діяч, полтавський губернський очільник дворянства, саратовський губернатор, шталмейстер.
Життєпис Народився 15 (27) березня 1850 року. Походив зі старовинного княжого роду Мещерських. Син тверського предводителя дворянства камергера Бориса Мещерського (1818—1884). Мати — Софія Мещерська, до шлюбу Оболенська (1822—1891). Дід — командир епохи наполеонівських воєн генерал-майор Василь Оболенський.
В 1871 році закінчив Імператорське училище правознавства, був призначений на службу до департаменту Міністерства юстиції і відряджений для занять до Віленської з'єднаної палати кримінального цивільного суду, а в 1873 році призначений членом цієї палати. У 1875 році визначений чиновником особливих доручень VI класу при Міністерстві юстиції. Того ж року призначений у звання камер-юнкера Високого Двору та відряджений для сприяння Міністерству юстиції при вжитті заходів для введення судової реформи у Царстві Польському. У 1877 році відряджений у кримінальне відділення департаменту Міністерства юстиції для зайняття з провадження справ про державні злочини, потім відряджений до канцелярії того ж міністерства на допомогу до керуючого цією канцелярією, а також для виправлення у разі потреби його посади.
У 1881 році обраний почесним мировим суддею Хорольського повіту, Полтавської губернії, і того ж року призначений чиновником особливих доручень V класу при Міністерстві юстиції. У 1883 році наданий у церемоніймейстери Двора Його Величності і здійснений дійсними статськими радниками. У тому року обраний миргородським повітовим предводителем дворянства й у цій посаді пробув до 1889 року. Того ж 1889 року, 19 жовтня, був обраний предводителем дворянства Полтавської губернії; 20 грудня 1891 року був призначений саратівським губернатором.
У 1895 році був наданий у шталмейстери. Під час перебування Мещерського на посаді губернатора у Саратові було відкрито велику кількість освітніх закладів різної спрямованості: Боголюбівське малювальне училище, фельдшерська школа, курси фотографів-аматорів, школа дорожнього будівництва, школа-притулок для сліпих дітей, поєднане механічне та хіміко-технічне училище та комерційне училище, жіночі курси; засновано Товариство тверезості, яке займалося пропагандою здорового способу життя, боротьбою з пияцтвом, азартними іграми, курінням та лихослів'ям. Князь особисто контролював геологорозвідувальні роботи в саратівському Поволжі, в ході яких передбачалося виявити поклади залізняку і кам'яного вугілля.
За десять років свого губернаторства шталмейстер двору Його Імператорської величності перетворив Саратов на полігон з випробовування всього нового, модного і передового. Місцеві консерватори наполегливо чинили опір нововведенням і скаржилися на князя-губернатора цареві, проте він продовжував курс на впровадження нововведень, за що наприкінці правління його обрали почесним громадянином Саратова. Водночас Мещерський сприяв занепаду Саратовської архівної комісії — виселив краєзнавців та істориків із будівлі губернських присутніх місць до сараю поруч зі стайнею, а потім через відсутність підтримки видавничої діяльності мало не розформував її.
Родина
Дружина (з 31 січня 1874 року)ЦГИА СПб. Ф. 19. — Оп. 124. — Д. 1221. — С. 471. Метрические книги Пантелеймоновской церкви. — графиня Марія Олексіївна Мусіна-Пушкіна (30.01.1854 ЦГИА СПб. Ф. 19. Оп. 122. Д. 81. с. 866. Метрические книги Сергиевского собора. — 04.11.1924), фрейліна двору (1873), єдина дочка графа Олексія Івановича Мусіна-Пушкіна та його дружини Любові Олександрівни, уродженої Кушелевої-Безбородько. Хрещена 6 березня 1854 року в Сергіївському соборі під час хрещення великої княгині Ольги Миколаївни, в особі якої були присутні графиня О. Д. Кушелева. Д. Кушелева і граф А. Г. Кушелев-Безбородько. Була чоловікові троюрідною сестрою. Вінчання було в Петербурзі в Пантелеймонівській церкві. Була відома своєю громадською та благодійною діяльністю. Зі спогадів Івана Славіна:
Примітки
Джерела
Альманах современных русских государственных деятелей. — СПб.: Тип. Исидора Гольдберга, 1897. — С. 697—698. Мещерский, Борис Борисович на сайте История Полтавы