Арту́р Дронь ( , село Воскресинці, Рогатинський район, Івано-Франківська область) — український письменник і поет, військовослужбовець. Служив в 2022—2025 роках у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України. Його творчість поєднує поезію та прозу, значною мірою осмислюючи досвід війни, покоління, що дорослішало на тлі революцій і воєн, а також особисті переживання військової служби.

Артур Дронь належить до покоління молодих українських авторів, чия літературна діяльність тісно пов'язана з подіями російсько-української війни. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році він долучився до лав ЗСУ, де продовжував писати поезію та прозу, значна частина яких була створена безпосередньо під час служби на фронті.

Автор кількох поетичних збірок і прозових творів, серед яких книги «Тут були ми» та «Гемінґвей нічого не знає», присвячені досвіду війни та людським переживанням у кризових умовах. Лауреат Премії імені Юрія Шевельова 2025 року за «Гемінґвей нічого не знає». Його тексти перекладені різними національними мовами світу й есперанто. На вірш «Лука» Артура Дроня музикант Віктор Морозов написав пісню.

Важливе місце у світогляді та творчості Артура Дроня займають християнські мотиви й релігійно-філософські роздуми. У його творчості війна часто осмислюється через біблійні образи та євангельську символіку, зокрема через мотиви Гетсиманського саду, жертовності Христа та страждання Богородиці як уособлення матерів українських військових.

Життєпис

Мирне життя Народився 31 грудня 2000 року в селі Воскресинці Рогатинського району Івано-Франківської області, з 5 років жив у сусідньому селі — Підмихайлівцях. Дитинство провів у сільській місцевості на заході України. У ранньому віці жив у середовищі розширеної родини, згодом переїхав із матір'ю до іншого населеного пункту, де мешкав у більш ізольованих умовах. Під час Революції гідності, у віці 13 років, брав участь у локальних патріотичних заходах разом із однокласниками та вчителями. У цей період сформувалося його зацікавлення суспільно-політичними подіями та відчуття причетності до ширших історичних процесів. У підлітковому віці значний вплив на нього справила художня література про війну, зокрема твори Ернеста Гемінґвея та Еріха Марії Ремарка. Особливу роль відіграв роман «На Західному фронті без змін», який вплинув на його сприйняття війни та моральних аспектів збройного протистояння.

У 2017 році вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на факультет журналістики. З того часу живе у Львові. У 2021 році закінчив бакалаврат. Його уявлення про війну, сформовані під впливом літератури, відрізнялися від подальшого особистого досвіду участі в бойових діях. У 2020—2021 роках працював у студентському відділі ЛНУ ім. І.Франка. З березня 2021 до березня 2026 року — у «Видавництві Старого Лева». Працюючи у видавництві, Дронь займався рецензіями на твори різних письменників, брав участь у модерації презентацій їх книг. Дебютна поетична збірка «Гуртожиток № 6» вийшла 2020 року й була згодом перекладена литовською, англійською, польською та італійською мовами. Наприкінці 2022 року Артур Дронь завершив магістратуру в ЛНУ.

Військова служба (2022—2025)

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, пішов добровольцем у 125-ту окрему бригаду територіальної оборони ЗСУ. За словами Артура Дроня, рішення вступити до війська було для нього цілком очевидним і не супроводжувалося внутрішніми ваганнями. Уже наступного дня після початку вторгнення він звернувся до військкомату, вважаючи захист рідних, друзів і своєї країни єдино можливим правильним вибором. Дронь наголошував, що не сприймав цей крок як прояв героїзму, а радше як закономірну реакцію людини, яка усвідомлює власну відповідальність перед близькими та суспільством. Він підкреслював, що в умовах безпосередньої загрози з боку російських військ не бачив іншого морально прийнятного рішення, окрім участі в обороні України. Також Дронь звертав увагу на виснаження військовослужбовців, які мобілізувалися на самому початку війни і тому наголошував на потребі їхньої заміни. У цьому контексті він розглядав власне рішення як частину ширшого громадянського обов'язку й солідарності з тими, хто вже тривалий час перебуває на фронті.

25 лютого 2022 року звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, однак замість очікування мобілізаційного виклику самостійно вступив до новоствореної 125-ї бригади територіальної оборони, формування якої розпочалося наприкінці лютого. Із 2 березня 2022 року проходив службу у складі підрозділу. Упродовж весни 2022 року Артур Дронь проходив підготовку у складі новосформованої бригади територіальної оборони. Через ранній етап формування підрозділу система базової військової підготовки ще не мала чітко структурованого характеру, як у подальші періоди війни. Навчання здійснювали переважно військовослужбовці з бойовим досвідом участі в Антитерористичній операції та Операції Об'єднаних сил, а також запрошені інструктори, зокрема іноземні фахівці. Підготовка включала тактичні заняття, вогневу підготовку та регулярні виїзди на полігони для проведення стрільб. На початковому етапі служби підрозділ виконував завдання поза зоною активних бойових дій. Після перебування у Львівській області військовослужбовці були скеровані на Закарпаття, де здійснювали охорону стратегічних об'єктів. Згодом підрозділ передислокували до Волинської області, де особовий склад брав участь у спорудженні оборонних рубежів на випадок можливого вторгнення з території Білорусі. За спогадами Дроня, тривала підготовка та виконання тилових завдань викликали серед частини військовослужбовців невдоволення, оскільки багато хто прагнув якнайшвидшого направлення на Донбас.

Із серпня 2022-го у складі бригади виконував завдання в зоні бойових дій на території Донецької області. Спершу перебував далеко від лінії бойового зіткнення, але від жовтня тримав оборону в окопах біля села Торське. Близько восьми місяців воював у Серебрянському лісі. Наприкінці липня 2023 року виснажений батальйон, у якому служив Артур, перевели до Харківської області. Перебувавши на фронті, Артур Дронь і далі писав вірші. У 2023 році опубліковано другу збірку — «Тут були ми», написану на основі фронтового досвіду автора. Водночас сам поет зазначав, що ці тексти «написані на фронті, але не про війну, а про людей і їхні переживання». Творчість Дроня розглядається в контексті сучасної воєнної поезії, де особистий досвід війни поєднується з осмисленням повсякденності, природи та людських стосунків.Військову службу розпочав на посаді стрільця у званні солдата. Навесні 2023 року був переведений на посаду старшого стрільця та отримав звання старшого солдата. Наприкінці 2023 року очолив відділення у званні молодшого сержанта, в якому завершив службу в лавах Збройних сил України. Під час служби використовував позивний «Давид», який обрав самостійно. За словами Дроня, позивний пов'язаний із біблійним царем Давидом — автором значної частини Книги Псалмів, тексти якої мали для нього особисте значення.

Найскладнішими періодами військової служби Артур Дронь називав бойові дії на сході та півдні України. Зокрема, тривале перебування на позиціях на Донеччині, особливо в зимовий період, супроводжувалося важкими умовами служби та значними фізичними навантаженнями. Під час перебування там він зазнав контузій і обмороження ніг, однак без важких поранень. Найбільш складним для нього став завершальний етап служби на Запорізькому напрямку, який супроводжувався тяжкими наслідками для здоров'я. Поранення дістав під час бойового виходу на позиції, коли підрозділ готувався до ротації. Унаслідок підриву протипіхотної міни з дистанційним реагуванням зазнав мінно-вибухової травми. Найбільше ушкоджень зазнало передпліччя лівої руки: було перебито кістку та пошкоджено нервові тканини, що спричинило тривалу втрату рухливості й чутливості пальців. У складі групи з п'яти військовослужбовців двоє загинули, ще троє, включно з Дронем, дістали поранення. Після евакуації був доставлений до стабілізаційного пункту, а згодом проходив лікування в медичних закладах Запоріжжя, Вінниці та Львова. З 7 листопада 2024 року перебував на лікуванні та реабілітації у львівській лікарні Святого Пантелеймона, де проходив хірургічне, травматологічне та реабілітаційне лікування, зокрема за участі фахівців Національного реабілітаційного центру Unbroken. Основний курс лікування та реабілітації завершився у червні 2025 року, після чого пройшов військово-лікарську комісію та отримав третю групу інвалідності.

У липні 2025 року Артур Дронь був звільнений із військової служби в запас за станом здоров'я у зв'язку з інвалідністю, набутою внаслідок поранення. Перед цим він пройшов тривалий період лікування, реабілітації та кілька хірургічних втручань. Після звільнення розпочав адаптацію до цивільного життя, продовжив реабілітацію та підготовку до подальшого лікування. Повернення до мирного життя поєднав із творчою діяльністю, першим здобутком якого став вихід прозової книги під назвою «Гемінґвей нічого не знає». Написання книги було своєрідною підтримкою автора під час служби і відновлення.

Відкриття власної книгарні (2026) На початку серпня 2026 року Артур Дронь відкрив власну онлайн-книгарню, у якій читачі можуть придбати його книжки з персональним автографом. В асортименті представлені видання різними мовами, а також антології, до яких увійшли твори письменника. Про запуск книгарні Дронь повідомив у соціальних мережах. Ідея створення онлайн-книгарні виникла після того, як протягом попереднього року письменник надіслав читачам кілька тисяч примірників своїх книжок. На сайті зібрано його видання в перекладах різними мовами та антології, у яких протягом останніх років публікувалися його твори. Під час оформлення замовлення покупці можуть залишити побажання щодо персонального підпису — для себе або як подарунок іншій особі.

На момент відкриття книгарні було доступно 11 видань. Дронь також повідомив про підготовку до продажу ще однієї книжки, яку назвав «дуже важливою». Окремим напрямом діяльності книгарні стала благодійна ініціатива, у межах якої читачі можуть придбати книжку для іншого адресата. Серед можливих отримувачів письменник назвав бібліотеки, госпіталі, школи, прифронтові громади та військові частини. Придбані в межах ініціативи примірники Дронь також підписує перед відправленням. Благодійна складова передбачена і для книжки «Тут були ми». Прибуток від її продажу всіма доступними мовами письменник планував передавати на потреби дітей, які постраждали внаслідок російсько-української війни.

Міжнародне визнання

У лютому 2023 року рядки з його вірша процитувала прем'єр-міністерка Італії Джорджіа Мелоні на пресконференції з Президентом України Володимиром Зеленським. 24 лютого 2026 року з нагоди річниці повномасштабного російського вторгнення вірш «Перше до коринтян» у перекладі Юлії Мусаковської прочитав Ієн Мак-Келлен.

У лютому 2025 року Артур Дронь відмовився від співпраці з норвезьким видавництвом . Раніше видавництво планувало видати норвезькою мовою його книжку «Гемінґвей нічого не знає». Однак письменник припинив перемовини після того, як дізнався, що роком раніше видавництво опублікувало книжку норвезької журналістки Осне Саєрстад «Ufred. Russland fra innsiden» («Розбрат: Росія зсередини»). У центрі видання — історія колишнього бійця ПВК «Вагнер» Андрія Медведєва, який воював проти України, а згодом дезертував. Авторка книжки записувала з ним інтерв'ю та спілкувалася з його родичами в Росії. Дронь із цього приводу заявив:

Творчість «Гуртожиток № 6» (Львів: Тріада плюс, 2020), вірші. «Тут були ми» (Видавництво Старого Лева, грудень 2023), вірші. «Гемінґвей нічого не знає» (Видавництво Старого Лева, серпень 2025), коротка проза. «Лікарня святого Пантелеймона» (Видавництво Старого Лева, запланована на осінь 2026), вірші та коротка проза.

Твори Артура Дроня надруковані в: антології сучасної української поезії «Молоді голоси» (2021);