Френсіс Елізабет Сомервіль Александер (уроджена Колдвелл; 13 грудня 1908 — 15 жовтня 1958) — британська геологиня й фізикиня, чия робота з радаром і радіо в роки Другої світової війни зробила її однією з піонерок радіоастрономії, а післявоєнна робота з заклала важливі підґрунтя для сучасних досліджень.

Александер вивчала фізику в Кембриджському університеті, а потім здобула там ступінь доктора філософії з геології. На початку Другої світової війни вона в чині капітана військово-морських сил Великої Британії працювала над радіопеленгацією на військово-морській базі Сінгапуру. У січні 1941 року, не маючи змоги повернутися до Сінгапуру з Нової Зеландії, вона стала керівницею відділу операційних досліджень у Лабораторії розробки радіо у Веллінгтоні. У 1945 році Александер правильно визначила, що аномальні радіолокаційні сигнали, що реєструвались на острові Норфолк, були спричинені Сонцем. Це відкриття радіовипромінювання Сонця зробило Александер однією з перших жінок-радіоастрономок.

Після Другої світової війни, звільнившись з армії, Александер не стала продовжувати свої радіофізичні дослідження й повернулась до занять геологією, склавши першу геологічну карту Сінгапуру. Вона подорожувала зі своїм чоловіком, фізиком Норманом Александером, допомагаючи йому засновувати й реорганізовувати університети в британських колоніях — спочатку в Сінгапурі, потім в Нігерії. Померла в Нігерії від наслідків інсульту лише за кілька тижнів після того, як очолила кафедру геології в Університетському коледжі Ібадана.

Молодість та навчання Елізабет Александер народилась як Френсіс Елізабет Сомервілл Колдвелл (Frances Elizabeth Somerville Caldwell) 13 грудня 1908 року в , графство Суррей. Частину свого дитинства вона провела в Індії, де її батько, доктор К. С. Колдвелл, був професором Коледжу Патна. (Пізніше він став директором Наукового коледжу Патна після його заснування в 1928 році). У 1918 році Александер повернулась до Великої Британії й почала навчатися в середній школі.

Потім Александер вступила до Ньюнем-коледжу в Кембриджському університеті, де вивчала природничі науки, спочатку зосередившись на фізиці. Її також запрошували на навчання до Сомервіль-коледжу в Оксфорді та Гертон-коледжу в Кембриджі. Вона закінчила навчання з відзнакою першого класу в 1931 році. Після цього вона здобула ступінь доктора філософії з геології, захистивши дисертацію про під керівництвом Овена Томаса Джонса. Вона була членкинею. разом з іншими жінками-геологинями — та Констанс Річардсон. Як і всі тогочасні випускниці Кембриджського університету жіночої статі, вона не могла стати повноправною працівницею університету, поки 1945 року жінкам не були надані рівні права з чоловіками.

У липні 1935 року Александер одружилась з фізиком Норманом Александером з Нової Зеландії. Коли її чоловік обійняв посаду професора фізики в Раффлз-коледжі в Сінгапурі, Елізабет Александер поїхала туди і почала вивчати наслідки вивітрювання в тропіках. Її особливо цікавила ерозія і те, як за певних обставин нові гірські породи утворюються з несподівано високою швидкістю. Вона почала проводити експерименти, закопуючи зразки, щоб пізніше порівняти їх з лабораторними контрольними зразками. Під час життя в Сінгапурі, у подружжя Александерів народилося троє дітей: Вільям у 1937 році, Мері у 1939 році та Берніс у 1941 році.

Робота воєнного часу Між 1940 і 1941 роками Александер мала звання капітана військово-морської розвідувальної служби та працювала над радіопеленгацією на військово-морській базі в Сінгапурі.

4 січня 1942 року, відповідно до наказу військово-морського командування доставити дітей у безпечне місце та повернутися зі спеціальним обладнанням, виготовленим в Австралії, Александер та її діти евакуювались до Нової Зеландії на літаючому човні Short S23 C. Після падіння Сінгапуру 15 лютого вона застрягла в Новій Зеландії. Півроку вона не мала жодної інформації про чоловіка, а потім отримала хибну інформацію, що він помер. Перебуваючи в Новій Зеландії, Александер у 1942 році стала старшим фізиком і керівницею відділу операційних досліджень Лабораторії розробки радіо у Веллінгтоні, де вона залишалася до 1945 року. Там вона відповідала за більшість радіо- та радіолокаційних досліджень, включаючи піонерську роботу з радіометеорології, розробку програми мікрохвильових радарів і дослідження аномального розповсюдження радіохвиль, що призвело до повоєнного міжнародного проєкту «Кентерберійський проєкт». У 1945 році Александер ідентифікувала «ефект острова Норфолк» як сонячне випромінювання. Це відкриття поклало початок австралійській радіоастрономії після того. Александер покинула Нову Зеландію, коли її контракт закінчився в кінці війни в 1945 році.

Історики науки сперечаються, чи була Александера чи Рубі Пейн-Скотт першою жінкою, яка працювала в галузі радіоастрономії. Попри свої успіхи в цій галузі, Александер завжди вважала радіоастрономію лише роботою, і щойно війна закінчилася, вона повернулася до свого захоплення геологією, ніколи більше не займаючись радіоастрономією.

Поки Александер працювала в Новій Зеландії, її чоловік продовжував працювати науковим радником у Збройних силах, зокрема, підтримував роботу рентгенівських апаратів в лікарнях Сінгапуру, поки японська армія не захопила Сінгапур. Потім він був інтернований у таборах , а потім у Сіме-Роуд разом зі старшим медичним персоналом шпиталю.

Післявоєнна робота У вересні 1945 року Александера возз'єдналася зі своїм чоловіком у Новій Зеландії, коли йому призначили шестимісячну примусову відпустку за хворобою. Він повернувся до Сінгапуру в березні 1946 року, щоб відновити роботу факультетів фізики та хімії в Раффлз-коледжі. Обидві кафедри були пограбовані, а професор хімії та його старший викладач були мертві. Александер завершила свою роботу у Веллінгтоні та перевезла своїх дітей до Англії, залишивши їх там у своєї сестри. Елізабет і Норман Александери разом купили обладнання для коледжу й повернулися з ним до Сінгапуру.

У Сінгапурі Александер допомагала з роботою з перетворення Раффлз-коледжу на Малайський університет. Вона намагалася відновити свою роботу над тропічним вивітрюванням, однак лабораторія в її будинку була зруйнована, а під час будівництва дороги була видалена вершина пагорба, який вона використовувала для тріангуляції, що унеможливило пошук її експериментальних зразків. Пізніше Александер повернулася до Англії, а Норман Александер продовжив працювати в Сінгапурі та Новій Зеландії. У 1947 році, коли їхні діти досягли достатнього віку для вступу до школи-інтернату, подружжя повернулося до Сінгапуру й обоє працювали в Раффлз-коледжі.

У 1949 році Александер стала геологом уряду Сінгапуру. Вона дослідила геологію острова й у 1950 році опублікувала звіт, який містив першу геологічну карту Сінгапуру. Цю її роботу вважають однією з найвичерпніших робіт із загальної геології Сінгапуру. Головним завданням Александер була оцінка кількості граніту та іншого каменю на острові, і вона дійшла висновку, що ресурсів граніту повинно вистачити на 500 років. Александер також відповідальна за введення назви «Мурайський сланець» для позначення частини . Вона ж зібрала першу задокументовану колекцію скам'янілостей у районі фації Аєр Чаван.

У 1952 році Александери переїхали до Ібадану, Нігерія, і обидва отримали посади в Університетському коледжі Ібадана. Елізабет Александер взяла на себе роль викладача ґрунтознавства та займалась агрономією, ґрунтознавством та адмініструванням. Норман став головою відділу фізики. Після їхнього від'їзду з Сінгапуру співробітнику музею Раффлз-коледжу вдалося знайти один із закопаних експериментальних зразків Александер та організувати його відправку на поблизу Лондона, щоб вона могла вивчити його під час відпустки. Університет відкрив кафедру геології в 1958 році і призначив Елізабет Александр старшою викладачкою й завідувачкою кафедри. Лише через три тижні на новій посаді Александер перенесла інсульт. Вона померла за тиждень, 15 жовтня 1958 року у віці 49 років.

У 2017 році обрало Александер до свого проєкту , який відзначає внесок жінок у розвиток знань у Новій Зеландії.

Публікації Між 1951 і 1957 роками Александер опублікувала низку геологічних статей, які ґрунтувались на її дисертації та на її роботі ґрунтознавцем у Нігерії. У 1958 році Александер написав звіт про тропічне вивітрювання в Сінгапурі, який був опублікований посмертно.

(see R&E holdings at NLNZ.)

Примітки

Література