Жан-Марі Чибоу (, 1936—1989, вимовляється: chi-bowDavid Stanley. South Pacific Handbook, 7th Ed. Avalon Travel Publishing, 2000, p. 717: New Caledonia. ISBN 9781566911726) — новокаледонський політик, лідер і символ руху канаків за незалежність у 1970-80-х роках.
Політик, священик, науковець, лідер і борець за свободу, Чибоу був однією з найвидатніших постатей в історії Нової Каледонії. Він був організатором фестивалю «Меланезія 2000», засновником і керівником партії Канацький соціалістичний фронт національного визволення, одним із підписантів () 1988 року, ідейним засновником Агенції з розвитку канацької культури ().
Дитинство та молоді роки Народився 30 січня 1936 року в невеликому селі племені Тьєнданіт () в комуні Єнген () на східному узбережжі Північної провінції Нової Каледонії.
Жан-Марі належав до відомої в Новій Каледонії родини. Він був старшим сином одного з двох найвпливовіших вождів комуни Єнген. Його батько Венсеслас Тії (), крім того, був учителем у приватній католицькій школі.
Батько Жана-Марі та близький до родини священник були прибічниками католицького Союзу корінних каледонських друзів свободи та порядку (. Вони бачили кар'єру старшого сина Венсесласа Тії як священика чи релігійного вчителя.
Більше 10 років Жан-Марі здобував релігійну освіту в Новій Каледонії. У віці 6 років батько віддав його на навчання до отця Альфонса Руеля () до місії маристів Варе () в Єнгені. 1945 року Жан-Марі вступив до католицької школи в Каналі () й навчався там до 1947 року. Продовжив навчання в Малій семінарії в Паїті (), до якої вступив 1949 року. Пройшов послушенство на острові Пен.
1965 року Жан-Марі Чибоу був висвячений на священика в Єнгені, але виконував службу в соборі в Нумеа.
Як і багато його однолітків, Чибоу наприкінці 1960-х провів поїхав продовжувати навчання до Франції. В 1968—1970 рр. він навчався в Інституті соціології католицького університету Ліона (), у 1970—1971 рр. — в Практичній школі вищих досліджень у Парижі (). 1970 року писав дисертацію з етнології в Сорбонні на тему культурної ідентичності, але не закінчив її.
Повернення до Нової Каледонії На початку 1970-х років Жан-Марі Чибоу повернувся до Нової Каледонії. Він займав посаду на державній Службі базової освіти (), де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марі-Клод Ветта (); вони побралися 1972 року.
Паралельно Жан-Марі брав активну участь у соціальних і політичних процесах, був громадським активістом. Він вирішив відмовитись від сану священика й попросив перевести його до стану мирян.
Головною подією цього періоду стало проведення 1975 року фестивалю «Меланезія 2000» (). Його розробниками й організаторами були Жан-Марі-Чибоу та Жак Єкаве (), державний службовець високого рангу й захисник канацької ідентичності. Свято зібрало 2 тис. учасників з різних куточків Гранд-Терр та островів Луайоте. Протягом тижня його відвідало близько 50 тис. осібHistoire ADCK. Centre Culturel Tjibaou . Були запрошені також лідери франко-новокаледонської громади. Захід фінансувався французькою державою.
«Меланезія 2000» продемонструвала світові наявність живої канацької культури, об'єднала канацьких лідерів різних спрямувань, пробудила серед канаків відчуття власної гідності й свого місця серед інших громад архіпелагу. Основні засади ідентичності народу та ключові елементи канацької культури були викладені в книжці Kanaké — mélanésien de Nouvelle-CalédonieJean-Marie Tjibaou, Philippe Missotte. Kanaké, Mélanésien de Nouvelle-Calédonie. Du Pacifique (1 janvier 1976). ISBN 9782857000662 Текст журнального варіанту: https://www.persee.fr/doc/jso_0300-953x_1977_num_33_54_2948_t1_0105_0000_1 («Канаки — меланезійці Нової Каледонії»), яка вийшла друком 1976 року; одним з її авторів був Жан-Марі Чибоу.
Політична кар'єра 1973 року Чибоу приєднався до UICALO, католицької організації меланезійців, що входила до складу Каледонського союзу (, UC), провідної на той час політичної партії Нової Каледонії. Але справжня його політична кар'єра розпочалася 1977 року, коли Жан-Марі був обраний мером комуни Єнген, став віце-президентом Каледонського союзу, а також територіальним радником від Східного узбережжя.
Прихід Чибоу та інших молодих політиків до керівництва в Каледонському союзі змінив автономістський курс цієї політичної сили на більш радикальний незалежницький, спочатку (1977) на «багатоетнічному», але вже дуже скоро (1978) «канацькому» ґрунті.
Коли франко-новокаледонці, що мали профранцузькі погляди, покинули Каледонський союз, незалежники об'єдналися 1979 року у Фронт незалежності (, FI) на чолі із Чибоу. На територіальних виборах 1979 року Фронт незалежності отримав 34,5 % голосів і зайняв друге місце. 1982 року в результаті політичної кризи у владній коаліції, коли прихильники автономії Нової Каледонії відмовились від підтримки профранцузькі налаштованого керівництва, була сформована нова більшість у Територіальній асамблеї, а Жан-Марі Чибоу став віце-президентом Урядової ради. Він перебував на цій посаді до 18 листопада 1984 року, дня активного бойкоту сепаратистами територіальних виборів. Як віце-президент Урядової ради, Чибоу зумів переконати уряд Франції підготувати глибоку реформу статусу території, щоб за п'ять років привести її до незалежності. 1983 року він представляв Фронт незалежності на «круглому столі» у Ненвіль-ле-Рош, що біля Парижу.
В листопаді 1984 року Жан-Марі Чибоу очолив новостворений Канацький соціалістичний фронт національного визволення (КСФНВ, , FLNKS), що замінив Фронт незалежності. Усвідомивши, що не зможе в Територіальній асамблеї згуртувати навколо себе більшість з питання незалежності й досягти своєї мети в рамках чинних інституцій, керівництво КСФНВ ініціювало бойкот територіальних виборів, що мали відбутися 18 листопада 1984 р. 1 грудня 1984 року було створено Тимчасовий уряд Канаки (, GPK, Kanaky — канацька назва Нової Каледонії), президентом якого був обраний Жан-Марі Чибоу.
Мобілізація на боротьбу канацького населення стала відправною точкою так званих «Подій» (), жорстоких політичних, соціальних та етнічних конфліктів, які тривали протягом 1984—1988 років і поставили Нову Каледонію на межу громадянської війни. Жан-Марі дорого заплатив за свою нову стратегію. Вже 5 грудня десятеро канаків, серед них двоє братів Чибоу, загинули, потрапивши в засідку, влаштовану європейськими поселенцями в Єнгені. Життя самого Чибоу також було в небезпеці, але поліція взяла під охорону його будинок. Попри все, Жан-Марі відмовився від помсти й як крок до компромісу вимагав зняти блок-пости. Проте насильство зростало з обох сторін. У Новій Каледонії було введено надзвичайний стан.
Вже на початку 1985 року Чибоу зрозумів, що крихкість їхніх озброєних формувань не дозволить канакам швидко здобути незалежність. Він стає на шлях переговорів. Незважаючи на заклики радикального крила КСФНВ до продовження збройної боротьби, Чибоу не припиняє своєї участі в роботі державних установ. Регіональна реформа надала канакам контроль над трьома з чотирьох регіонів архіпелагу. В 1985—1986 роках Чибоу був президентом Північної області. Жан-Марі також намагався отримати міжнародну підтримку для боротьби за незалежність канаків. Результатом його зусиль стало прийняття резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2 грудня 1986 року, яка підтверджувала невід'ємне право народу Нової Каледонії на самовизначення й незалежність та включила архіпелаг до переліку несамоврядних територій.
1986 року до влади у Франції прийшов новий уряд Жака Ширака, який зайняв жорстку позицію проти незалежності Нової Каледонії. 13 грудня 1987 року був організований референдум щодо самовизначення території. Прибічники незалежності країни бойкотували його. Як результат 98,3 % поданих голосів було за підтвердження суверенітету Франції над архіпелагом. Уряд Франції відправив багато війська до Нової Каледонії, щоб запобігти подальшим сутичкам. Передбачалося обмеження повноважень територіального уряду. Апогеєм протистояння стали криваві події на острові Увеа в квітні-травні 1988 року. Спочатку канацькі бойовики вбили кількох жандармів і захопили заручників, яких утримували в печері. Тоді силовики штурмом взяли печеру, більшість канацьких бойовиків була вбита або страчена.
Шок від подій на Увеа спонукав сторони до переговорів під егідою французької держави. Вони відбулися в Парижі й скінчилися підписанням 26 червня 1988 року так званих Матіньонських угод () про інституційне майбутнє території. Вони встановили певну місцеву автономію Нової Каледонії, передбачали проведення через десять років референдуму про її самовизначення та принесли мир островам після чотирьох років квазігромадянської війни. Від прибічників незалежності підписантом Матіньонських угод був Жан-Марі Чибоу.
Прихильники жорсткої лінії в КСФНВ рішуче виступили проти угод, оскільки вони не гарантували незалежності Нової Каледонії. Вони вважали підписання угод зрадою й закликали продовжувати боротьбу за принципом «все або нічого». Особливо сильними такі настрої були на острові Увеа. 4 травня 1989 року, під час проведення тут траурної церемонії по загиблим рік тому канакам, були застрелені Жан-Марі Чибоу та його заступник у КСФНВ Єйвене Єйвене (). Вбивцею був Джубелі Веа () з опозиційного екстремістського крила КСФНВ, батько якого загинув під час подій на Увеа 1988 року, а сам він зазнав тоді катувань. Джубелі вважав угоди зрадою ідеалів національного руху та його власного батька. Він діяв сам і відразу був убитий охоронцем Чибоу. В липні 2004 року, через 15 років після вбивства Чибоу, була проведена символічна церемонія примирення кланів Єнгена, до якого належав Чибоу, та Увеа, до якого належав Веа.
Світогляд Жан-Марі виріс у середовищі, що перебувало під впливом французької місіонерської традиції. Він отримав католицьку освіту, яка залишила помітний слід у його подальшому житті. З одного боку, він добре розумів французьку мову й міг нею вправно користуватися. З іншого боку, як традиційний вождь за походженням, він на власному досвіді й тим гостріше відчув зверхнє й зневажливе сприйняття французами корінного населення Нової Каледонії та колоніальний вплив на свій народ. Дипломна робота Чибоу була присвячена основам та обсягам культурної ідентичності меланезійців. Вона не мала академічного успіху, але думки, покладені в основу цієї роботи, спонукали Жана-Марі після повернення до Нової Каледонії присвятити своє життя культурному відродженню свого народу. Під час відвідин своєї сім'ї, Чибоу зрозумів, що розучився говорити рідною мовою. Це був ключовий момент, який мав потужний вплив на подальше життя і діяльність Жана-Марі, які він присвятив відродженню та ствердженню ідентичності канаків.