Френк Вітон ( ; 8 травня 1833 — 18 червня 1903) — офіцер армії США, учасник Громадянської війни та Індіанських воєн. Генерал-майор.

Ранні роки Френк Вітон народився у місті Провіденс, штат Род-Айленд, у родині Френсіса Левісона та Амелії Вітон. Його батько закінчив Браунівський університет у 1828 році і служив хірургом під час Американо-мексиканської війни.Johnson, Rossiter, Brown, John Howard. The Twentieth Century Biographical Dictionary of Notable Americans. Volume X, STEB-ZUEB. Boston: The Biographical Society. 1904.

Френк пішов стопами батька, вступивши також у Браунівський університет, але в 1850 році, у віці 17 років, він залишив навчання і вирушив на американо-мексиканську кордон. 3 березня 1855 року він був зарахований до першого кавалерійського полку у званні першого лейтенанта. Він проходив службу на фронтирі і взяв участь у зіткненнях із шеєнами та війні в Юті. 1 березня 1861 року йому було присвоєно звання капітана.

Громадянська війна Громадянську війну розпочав у чині підполковника 2-го родайлендського піхотного полку. Під час Першої битви при Бул-Рані його полк вважався в бригаді Бернсайда; коли був убитий полковник Джон Слокам, командир Вітона, і він прийняв командування полком на себе. Відзначився під час Кампанії на півострові, заслуживши високі відгуки керівництва армії Союзу за свої дії у битві при Вільямсберзі. Під час битви при Антітемі його полк знаходився в тилу (у складі дивізії Даріуса Коуча в IV корпусі) і в бою не брав участі.

29 листопада 1862 року Вітону було присвоєно звання бригадного генерала і він став командувати пенсільванською бригадою в дивізії Джона Ньютона. На посаді командира бригади він брав участь у битві при Чанселорсвіллі. Під Геттісбергом його бригадою командував полковник Девід Невін, і вона стала єдиною бригадою VI корпусу, яка брала участь у бою того дня. Сам Вітон під час битви командував Третьою Дивізією, після того, як Джон Ньютон прийняв командування I корпусом (після смерті Рейнольдса).

Пізніше брав участь у багатьох битвах Громадянської війни, а після її закінчення був направлений в Омаху, Небраска, у чині полковника регулярної армії. Під час Модокської кампанії під його керівництвом перебували 250 солдатів армії США, 150 добровольців із Каліфорнії та Орегону, а також невелика кількість індіанських скаутів із племені кламатів. У військо Вітона було змушене відступити, втративши вбитими 35 людей, ще близько 25 отримали поранення, тоді як серед модоків втрат не було. Після цього бою його було звільнено від командування військами у польових умовах.

13 грудня 1874 Вітон був призначений командувачем 2-го піхотного полку. Пізніше йому було присвоєно звання генерала, а 3 квітня 1897 він був підвищений до рангу генерал-майора. 8 травня того ж року він вийшов у відставку.

У відставці Френк Вітон помер у Вашингтоні 18 червня 1903 року від крововиливу в мозок і був похований на Арлінгтонському національному цвинтарі.

Примітки

Література

Архивная копия от 22 октября 2014 на Wayback Machine

Посилання

Antietam on the web Frank Wheaton, Major General, United States Army