Елементи надприродного і фантастичного були елементом літератури від її початку. Сучасний жанр відрізняється від казок і фольклору, які містять фантастичні елементи, по-перше, визнанням вигаданого характеру твору, по-друге, зазначенням автора. Твори, в які не обов'язково вірили в дива чи лише наполовину, як-от європейські лицарські романи та оповідання «Тисяча й одна ніч», повільно еволюціонували у твори з такими рисами. Такі автори, як Джордж Макдональд (1824—1905), створили перші явно фантастичні твори.
Пізніше, у двадцятому столітті, публікація «Володаря перснів» Дж. Р. Р. Толкієна надзвичайно вплинула на фентезійну творчість, започаткувавши форму епічного фентезі. Це також значною мірою сприяло утвердженню жанру фентезі як комерційно відмінного та життєздатного. І сьогодні фентезі продовжує виглядати широким, багатошаровим середовищем, що охоплює багато піджанрів, включаючи традиційне високе фентезі, меч і чари, магічний реалізм, казкове фентезі та темне фентезі з відтінками жахів.
Відмінності фентезі від ранніх фантастичних творів
Навіть найфантастичніші міфи, легенди та казки відрізняються від сучасного жанру фентезі трьома аспектами: Сучасне жанрове фентезі постулює іншу реальність, або фантастичний світ, відокремлений від нашого, або приховану фантастичну сторону нашого власного світу. Крім того, правила, географія, історія тощо цього світу мають тенденцію бути визначеними, навіть якщо вони не описані прямо. Традиційні фантастичні казки відбуваються в нашому світі, часто в минулому або в далеких, невідомих місцях. Він рідко описує місце або час з якоюсь точністю, часто кажучи просто, що це сталося «давно і далеко» (сучасний, раціоналізований аналог цих історій можна знайти в казках «Загублений світ» ХІХ та ХХ століть).
Друга відмінність полягає в тому, що надприродне у фентезі за задумом є вигаданим. У традиційних казках ступінь, до якої автор вважав надприродне реальним, може охоплювати спектр від легенд, прийнятих за реальність, до міфів, які розуміються як опис складнішої реальності зрозумілими термінами, до пізніх, навмисно-фіктивних літературних творів.Michael Moorcock, Wizardry & Wild Romance: A Study of Epic Fantasy pp 24-25
Нарешті, фантастичні світи сучасного фентезі створюються автором або групою авторів, часто з використанням традиційних елементів, але зазвичай в новому аранжуванні та з індивідуальною інтерпретацією. Традиційні казки з елементами фентезі використовували знайомі міфи та фольклор, а будь-які відмінності від традиції вважалися варіаціями на тему; традиційні казки ніколи не мали на меті бути відокремленими від місцевого надприродного фольклору. Переходи між традиційним і сучасним видами фантастичної літератури очевидні в ранніх готичних романах, історіях про привидів, які були в моді в ХІХ столітті, і романтичних романах, усі з яких широко використовували традиційні фантастичні мотиви, але підпорядковували їх авторським концепціям.
За одним стандартом, жоден твір, створений до визначення жанру фентезі, не може вважатися таким, що належить до нього, незалежно від того, скільки фантастичних елементів він містить. З іншого боку, жанр включає весь спектр фантастичної літератури, як сучасного жанру, так і його традиційних попередників, оскільки багато елементів, які трактувалися як істинні (або принаймні не явно неправдиві) попередніми авторами, є цілком вигаданими та фантастичними для сучасних читачів. Але навіть за більш обмеженим визначенням необхідний повний аналіз історії фантастичного в літературі, щоб показати витоки сучасного жанру. Традиційні твори містять значні елементи, якими сучасні автори фентезі широко черпали натхнення у своїх творах.
Розвиток фантазії
Романи
Зі збільшенням рівня навчання в середньовічну європейську епоху до попередніх міфів і легенд приєдналася літературна фантастика. Серед перших жанрів фантастики виник роман. Цей жанр охоплював фентезі, і не просто дотримувався традиційних міфів і байок, але в своїй остаточній формі додав нові фантастичні елементи. Роман спочатку стосувався традиційних тем, насамперед трьох тематичних циклів оповідань, зібраних в уяві пізніше як «Справа Риму» (зосереджується на військових героях, таких як Александр Македонський і Юлій Цезар), «Справа Франції» (Карл Великий і Роланд, його головний паладин) і «Справа Британії» (життя та вчинки короля Артура та Лицарів Круглого столу, в рамках яких були включені пошуки Святого Грааля), хоча низка «нециклічних» романів також досягла велику популярність.
Самі романи були вигаданими, але такі казки, як «Валентин і Орсон», «Гійом де Палермський» і «Ланселот-Грааль», були лише початком жанру фентезі, поєднуючи реалізм і фентезі.
Романтика продовжувала бути популярною в епоху Відродження. Тенденція була до більш фантастичної белетристики. Англійська «Смерть Артура» сера Томаса Мелорі ( –1471), написаний прозою; цей твір домінує в літературі Артура, його часто розглядають як канонічна форма легенди. Після його публікації артурівські мотиви постійно з'являлися в літературі, хоча вони були сумішшю фантастичних і нефантастичних творів. У той час він та іспанський «Амадис Гальський» (1508) (також проза) породили багатьох наслідувачів, і цей жанр був добре сприйнятий народом, створивши такі шедеври поезії Відродження, як «Орландо лютий» Лудовіко Аріосто та «Вільний Герусалим» Торквато Тассо. Розповідь Аріосто з її безкінечно мандрівними героями, багатьма чудесами та пригодами була вихідним текстом для багатьох фантазій про пригоди. Жанр фентезі був однозначно відкритим з такими творами, як «Амадіс із Галлії» та «Палмерін з Англії», оскільки чудеса в них розгортаються, щоб вразити та здивувати читацтво.
Один англійський роман — «Королева фей» Едмунда Спенсера. Вірш глибоко алегоричний і алюзійний. Проте якщо не згадати алегорію, то дія нагадує типовий лицарський роман, що включає лицарські поєдинки та битви з велетнями та чаклунами. Це, мабуть, перший твір, у якому більшість персонажів не люди, а ельфи (хоча різниця начебто невелика). Згадуються також війни між гоблінами та ельфами, яким судилося велике майбутнє у фентезі.
Повість про Дон Кіхота глибоко сатиризувала традиційні романи та допомогла закінчити цей період романтики, хоча цьому сприяли інші історичні тенденції в художній літературі.Лайон Спрег де Кемп, Literary Swordsmen and Sorcerers: The Makers of Heroic Fantasy, p 9-11 Проте, великі піджанри у сфері фентезі виникли з жанру романтики або безпосередньо, або через їхнє наслідування останнім письменником-фантастом Вільямом Моррісом.L. Sprague de Camp, Literary Swordsmen and Sorcerers: The Makers of Heroic Fantasy, p 26
Просвітництво
Літературні казки, наприклад, написані Шарлем Перро (1628—1703) і Мадам д'Ольнуа (бл. 1650—1705), стали дуже популярними на початку епохи Просвітництва. Багато казок Перро стали основними казками і вплинули на фентезі як таке. Дійсно, коли мадам д'Ольнуа назвала свої твори contes de fée (казки), вона винайшла термін, який зараз зазвичай використовується для цього жанру, таким чином відрізняючи такі казки від тих, які не містять чудес.Jack Zipes, The Great Fairy Tale Tradition: From Straparola and Basile to the Brothers Grimm, p 858, Це вплине на пізніших письменників, які так само сприймали народні казки в епоху романтизму.
Кілька фентезі, орієнтованих на дорослих читачів, також були опубліковані у Франції XVIII століття, в тому числі «contes philosophique» Вольтера «Вавилонська принцеса» (1768) і «Білий бик» (1774), а також фаустівський роман Жака Казотта «Закоханий диявол».Brian Stableford, The A to Z of Fantasy Literature, p xx, Scarecrow Press, Plymouth. 2005.
Ця епоха, однак, була особливо ворожою до фантазії. Письменники нових типів художньої літератури, такі як Дефо, Річардсон і Філдінг, мали реалістичний стиль, і багато ранніх реалістичних творів критично ставилися до фантастичних елементів у художній літературі.Lin Carter, ed. Realms of Wizardry p xiii-xiv Doubleday and Company Garden City, NY, 1976 Окрім кількох казок про чаклунство та історій про привидів, у той час було написано дуже мало фентезі. Навіть дитяча література бачила мало фантазії; він мав на меті повчання і оскаржував казки як брехню.Marion Lochhead, Renaissance of Wonder p1
З одного боку, це був важливий етап у розвитку фентезі як жанру. Розвиток реалістичного жанру забезпечив те, що фентезі можна було визначити як окремий тип, навпаки.
Романтизм
У відповідь на культ Розуму епохи Просвітництва романтизм високо цінував надприродне, традиції та уяву разом із епохою, в якій вони мали панувати — Середньовіччям. Ці риси охоче запозичували традиційні елементи фантастичного. Романтики посилалися на середньовічну романтику як на виправдання творів, які вони хотіли створити, на відміну від реалістичного тиску Просвітництва; вони не завжди були фантастичними, іноді просто малоймовірними, але виправдання використовувалося навіть з фантазії.John Grant and John Clute, The Encyclopedia of Fantasy, «Romance», p 821
Одним із перших літературних результатів цього захоплення був готичний роман, літературний жанр, який почався в Британії з «Замку Отранто» (1764) Гораса Волпола. Це попередник як сучасного фентезі, так і сучасної фантастики жахів і, перш за все, привів до загального визначення «готики» як пов'язаної з темним і жахливим. Визначними рисами готичних романів були жах, таємниця, надприродне, привиди, будинки з привидами, замки, люки, загибель, смерть, розпад, божевілля, спадкові прокляття тощо. Жанр у цей момент пронизувала фантастична, схожа на мрію атмосфера.Stephen Prickett, Victorian Fantasy p 14 Готичні казки допускали, але не вимагали, елемент надприродного. Деякі історії, здавалося, містили такі елементи, а потім пояснювали їх. Цей жанр перетинав межу між фентезі та нефентезі, але багато його елементів, зокрема особливих будинків, які були стародавніми, належали шляхтичам і були часто охоплені легендами, були включені в сучасне фентезі.John Grant and John Clute, The Encyclopedia of Fantasy, «Gothic fantasy», p 424
Особливе значення для розвитку жанру мало те, що готичні письменники використовували новелістичні прийоми та любов, такі як Дефо, а не літературний стиль роману, а також для вираження настроїв персонажів почали використовувати пейзаж.Michael Moorcock, Wizardry & Wild Romance: A Study of Epic Fantasy p 36
З іншого боку, готика все ще стримувала чисту фантастику. У «Замку Отранто» Волпол представив твір як переклад; тому фіктивний оригінальний автор відповідає за його фантастичні елементи, від яких Волпол дистанціюється. Одним із відомих готичних романів, який також містить велику кількість елементів фентезі (похідних від «Арабських ночей»), є Ватек Вільяма Томаса Бекфорда.Brian Stableford, The A to Z of Fantasy Literature, p 40, Scarecrow Press, Plymouth. 2005.
Інтерес романтиків до середньовіччя вилився в пожвавлення інтересу до літературної казки. Традиція, започаткована Джованні Франческо Страпарола та Джамбаттіста Базіле та розвинена Шарлем Перро та французькими прецієсами, була підхоплена рухом німецького романтизму. Фрідріх де ла Мотт Фуке створив історії середньовіччя, такі як «Ундіна» (1811)Brian Stableford, «Undine», (pp. 1992—1994). in Frank N. Magill, ed. Survey of Modern Fantasy Literature, Vol 4. Englewood Cliffs, NJ: Salem Press, Inc., 1983. та «Сінтрам і його товариші» (1815), які згодом надихали британських письменників, таких як Макдональд і Морріс.Veronica Ortenberg, In Search of the Holy Grail: The Quest for the Middle Ages, (38-9) Continuum International Publishing Group, 2006, . Такі казки Е. Т. А. Гофмана, як «Золотий горщик» (1814) і «Лускунчик і Мишачий король» (1816) були помітним доповненням до канону німецького фентезі.Penrith Goff, «E.T.A. Hoffmann», (pp.111-120) in E. F. Bleiler, Supernatural Fiction Writers: Fantasy and Horror. New York: Scribner's, 1985. Збірка Людвіга Тіка «Phantasus» (1812—1817) містила кілька коротких казок, у тому числі «Ельфи».D. P Haase, «Ludwig Tieck» (pp.83-90), in