Хаза́рський протекторат — епізод в історії візантійського Херсона, коли на початку VIII століття місто протягом кількох років знаходилося у складі Хозарського каганату. Протекторат був встановлений на прохання самих містян та місцевої влади, яка побоювалася репресій, після того як у Константинополі в 705 році стався палацовий переворот і до влади повернувся імператор Юстиніан II, вкрай вороже налаштований до жителів Криму.

У місті за збереження місцевого самоврядування з'явився призначений хозарським каганом намісник. З джерел не ясно, в який саме момент і як це сталося. Відомо лише, що хозари задіяли невелику кількість війська, тому візантійсько-хазарські відносини спочатку залишалися мирними. У 710–711 роках Юстиніан відправив проти Херсона три каральні експедиції. В результаті першої імператор повернув контроль над містом. В полоні опинився хозарський чиновник. Дві інші експедиції, як повідомляють візантійські хроністи, було відправлено, щоб повністю зруйнувати Херсон, Боспор та інші кримські міста. Їхні жителі, дізнавшись про небезпеку, що загрожує, теж звернулися до хозарів за захистом. Військові дії були зупинені хозарською армією, що підійшла, після чого хозари втрутилися у візантійську політику і вплинувши на обрання та затвердженні нового імператора.

Передісторія

На початку середньовіччя Херсон (так з IV століття н. е. називали Херсонес Таврійський) був віддаленим провінційним містом Візантійської імперії. Місто в якому мало, що нагадувало про колишнє античне процвітання, залишалося великим міським центром і головним візантійським форпостом у Криму. Потужні фортечні стіни та вдале приморське розташування уберегли його від навал варварів. За весь час Великого переселення народів, коли в Крим послідовно вторгалися племена готів гунів, тюркютів, оногурів та хозар, що змінювали один одного, а після них угорців та печенігів, Херсон жодного разу не був завойований. Утім, іноді, його мешканці, за висловом одного з джерел, «почувалися скоріше жителями в'язниці, ніж міста, з якого не сміли виходити». Втім, періоди гострої конфронтації були винятком, тому відносини херсонітів з варварською периферією, головним чином, були мирними, оскільки кочівники, що сусідили з містом, завжди потребували місцевої ремісничої продукції та візантійських предметів розкоші, а міські жителі — сільськогосподарських товарах. У Південно-Західному Криму та на Керченському півострові існували й інші області з християнським візантинізованим населенням: портові міста Боспор та Сугдеа, у горах — архонства чи клімати Готії. Вони мали тісні політичні та церковні зв'язки, як з Херсоном, так і з загальноімперською адміністрацією, але безпосередня влада варварів тут завжди була набагато сильнішою, набагато більшою було й представництво автохтонного населення.

З хозарами Візантійська імперія вперше тісно зіткнулася під час своєї війни проти Сасанідського Ірану, у 626—630 роках. Хазари тоді надали візантійцям цінну військову допомогу, спільними зусиллями зруйнувавши Іран і завоювавши Закавказзя. Після того як у середині VII століття Хазарський каганат остаточно відокремився від Західного тюркського каганату і став самостійною державою, хозарсько-візантійське зближення стало ще актуальнішим, оскільки тепер замість Ірану їх новим спільним ворогом став Арабський халіфат (з 661 року з центром в Сирії та столицею в Дамаску), який незадовго до цього був завойований. Хазари не мали спільних кордонів із володіннями Візантії, доки у 660-ті роки вони не розбили булгар та утвердилися у степах Приазов'я й Північного Причорномор'я, після чого їм відкрився шлях для експансії до Криму. Про ці події та присутність хозар на півострові розповідають ранні письмові джерела.

У 695 році у Візантії був повалений імператор Юстиніан II, який правив вже 10 років. Прийшовши до влади у 16-річному віці, він виявив себе як енергійна, але при цьому вкрай владна, запальна і жорстока людина, «нещадна до дійсних і уявних ворогів». Крайню ступінь роздратування населення викликали введені їм нові податки, якими були обкладені як рядові жителі, так й вся знать. До того ж, ці податки стягувалися різними беззаконними методами.

Приводом до повстання стала чутка про те, що Юстиніан збирається влаштувати в Константинополі нічне побиття народу та покарання патріарха. Переворот очолив воєначальник Леонтій, якого Юстиніан на три роки посадив у в'язницю через програну битву при Себастополісі.

Леонтій:

Заручившись підтримкою патріарха, Леонтій заарештував Юстиніана. Вранці наступного дня він вивів поваленого імператора на іподром перед натовпом, але, незважаючи на заклики до розправи, великодушно зберіг йому життя. Юстиніану відрізали язик та ніс (за що він отримав прізвисько Рінотмет — «безносий») і відправили на заслання до Херсона.

Сам Леонтій, ставленик міської аристократії, протримався на імператорському троні недовго. Його коротке правління було наповнене гарячковою боротьбою проти зовнішніх ворогів. Через два роки в 697 році араби захопили візантійську Африку та «із власного війська поставили там начальників». Відправлена наступного року проти арабів морська експедиція спочатку діяла успішно, але у результаті її учасники змушені були відступити і, побоюючись покарання, підняли заколот. Війська рушили на столицю і проголосили новим імператором воєначальника Апсімара. Він також відрізав Леонтію ніс та ув'язнив того, а сам почав правити під ім'ям Тиберія III.

Змова проти Юстиніана Близько 704 року, дізнавшись про повалення Леонтія, Юстиніан почав відкрито заявляти про свій намір повернутися до влади, часто виступаючи з промовами перед населенням. Жителям Херсона така перспектива не сподобалася. Побоюючись гніву імперської влади, вони повідомили про те, що відбувається в Константинополь, і зібралися або вбити Юстиніана, або ув'язненим відправити до столиці. Юстиніан утік із міста і сховався у гірській фортеці Дорос (імовірно, сучасний Мангуп) у Готії. Перебуваючи там, він почав шукати зустрічі з каганом Хазарії Ібузіром Главаном. Під час зустрічі каган з пошаною прийняв екс-імператора, ставши йому другом, і віддав за нього заміж свою сестру. Хазарське ім'я принцеси невідоме, при хрещенні її назвали Феодорою — на честь знаменитої дружини імператорського тезки — Юстиніана I.

З дозволу кагана Юстиніан переправився через Керченську протоку і оселився у Фанагорії. Тут при ньому постійно знаходилися двоє високопосадовців: особистий представник кагана Папац (можливо, був намісником Фанагорії) та правитель Боспора Валгіц. Коли Тиберію стало відомо про те, що сталося, він відправив до Ібузір Главана власне посольство, або навіть серію посольств. Обіцяючи щедру плату, він умовляв кагана видати Юстиніана або, у крайньому разі, просто надіслати його голову. Каган, мабуть, схилився до того, що прохання має сенс. Він відправив до Юстиніана варту під приводом охорони від змов, а насправді для фактичного арешту. І наказав Папацю та Валгіцу бути готовими вбити екс-імператора за першим же наказом. Однак через слугу кагана про змову стало відомо Феодорі, й вона розповіла все це своєму чоловікові. За існуючими джерелами справжнє ставлення кагана до імператора виглядає неясним. Феофан та Никифор (єдині інформатори про події) свідчать, що Юстиніана справді збиралися вбити. Але за деякими подальшими деталями в їх розповіді можна припускати, що стосунки обидвох правителів залишилися дружніми, а з іншого джерела відомо, що каган вже після тріумфального царювання Юстиніана відвідував Константинополь і отримав щедру πάκτα — данину. Зокрема, таку думку висловив Сергій Сорочан, звернувши увагу, що каган тільки формально прагнув виконати дану Тиберію обіцянку, а сам, спеціально влаштувавши втечу, чекав подальшого розвитку подій.

Вчасно попереджений Юстиніан всіляко намагався врятуватися. Він запросив Папаца для бесіди віч-на-віч і задушив його струною. Потім так само вбив Валгіца. Після цього відіслав дружину до її брата в Хазарію, що можна однаково трактувати і як жест ображеного, і як турботу про її безпеку, а сам таємно втік із Фанагорії. На рибальському човні він дістався гавані Символу (Балаклава) неподалік Херсона. Там він таємно зв'язався з невеликою групою прихильників, які перебували на той час у місті, і разом з ними поплив на кораблі до гирла Дунаю. Звідти він звернувся за допомогою до правителя Дунайської Болгарії — хана Тервеля, пообіцявши йому значні преференції та руку своєї доньки. Тервель охоче відгукнувся на пропозицію і на чолі своєї армії разом з Юстиніаном вирушив до Константинополя. Простоявши під міськими стінами три дні, Юстиніан уночі у супроводі невеликого загону увійшов до міста підземним водопроводом і на цьому все закінчилося. Обидвох своїх попередників, Тиберія та Леонтія, Юстиніан стратив, спершу протягнувши їх по іподрому і потоптавши ногами. Булгар, які розбили намети прямо поблизу Влахернського палацу, він, як і обіцяв, щедро нагородив. Тервель був наділений титулом цезаря — наступним після імператорського за значимістю, що стало першим в історії Візантії фактом, коли такої посади удостоївся іноземець. Юстиніан подарував йому імператорський одяг, посадив поряд із собою на трон і наказав народу віддати тому такі ж самі почесті, як і собі. Щоправда, друга з обіцянок, даних Тервелю, ймовірно, залишилася невиконаною. Про його одруження з донькою Юстиніана не згадує жодне джерело.

Здійснивши необхідні страти всіх своїх ворогів, Юстиніан відправив великий військовий флот до Хазарії, щоб повернути свою дружину. Флот дорогою потрапив у бурю і частково потонув. Можливо, Юстиніан сумнівався, що каган віддасть сестру добровільно, але той жодних перешкод чинити не став і чемно відповів імператору:

У 706 році Феодора та її син, названий Тиберієм, прибули до Константинополя. Юстиніан присвоїв їм титули августи та августа й офіційно коронував своїми співправителями. Ймовірно, тоді чи дещо пізніше столицю відвідав і сам каган. Його вшанування відбувалося в золотоголовій Базилиці, позаду Мілія (імовірно, це Цистерна Базиліка). Там же були споруджені статуї Юстиніана та Феодори.

Поява хозар у Херсонесі

У якийсь момент часу між втечею Юстиніана та прибуттям до міста першої візантійської експедиції у 710 чи 711 році (про її дату див. нижче) у Херсонесі з'явилася хозарська адміністрація. У джерелах немає жодних подробиць щодо часу та конкретних обставин. Ясно тільки, що її ще не було в той час, коли Юстиніан жив у місті, інакше йому не довелося б шукати з хозарами контактів. Нічого не повідомляється і про наявність у місті будь-якої хозарської армії. Феофан та Никифор констатують, що поряд з протевонами (буквально «першими», так називали членів міської Ради з найзнатніших та найбагатших містян) і протополитом (букв. «першим громадянином», головою міста, який обирався зі складу протеонів) до влади входив тудун, що був тут «від імені кагана».