З 1990-х років Республіка Індія та Держава Ізраїль мають всебічні економічні, військові та політичні відносини. У 1947 році Індія проголосувала проти плану Організації Об'єднаних Націй по розділенню Палестини, але, незважаючи на це, у 1950 році визнала суверенітет Ізраїлю. Ізраїль відкрив консульство в Мумбаї в 1953 році. Співпраця поступово зростала, оскільки Ізраїль став ключовим союзником Індії в індо-пакистанському конфлікті — Ізраїль постачав Індії зброю, боєприпаси та розвідувальні дані під час Індо-пакистанської війни 1971 року та Каргільського конфлікту 1999 року. Повноцінні дипломатичні відносини були встановлені в 1992 році, коли Індія відкрила посольство в Тель-Авіві, а Ізраїль відкрив посольство в Нью-Делі. Обидві країни є членами Групи I2U2, сформованої в жовтні 2021 року. Вони заявили, що вони мають міцні двосторонні відносини, поділяють «схожість духу» та стикаються зі спільними викликами, дедалі більше співпрацюючи в промисловому та технологічному секторах.

, Індія є найбільшим клієнтом Ізраїлю у сфері продажу військового обладнання, а Ізраїль є другим за величиною постачальником військової техніки в Індію після Росії; приблизно 42,1 % всього ізраїльського експорту зброї отримує Індія. З 1999 по 2009 рік військовий бізнес між двома країнами склав близько 9 мільярдів доларів США. Їхні стратегічні зв'язки охоплюють спільні військові навчання, а також обмін розвідувальною інформацією щодо діяльності різних терористичних груп.

, Індія є третім за величиною торговельним партнером Ізраїлю в Азії і десятим за величиною торговельним партнером в цілому — двосторонній товарообіг, за винятком військових продажів, становить близько 6,3 мільярда доларів США. Відносини ще більше розширилися за часів прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді, коли Індія утрималася від голосування проти Ізраїлю в кількох резолюціях Організації Об'єднаних Націй. , обидві країни ведуть переговори про укладення широкої двосторонньої угоди про вільну торгівлю, зосереджуючись на таких сферах, як інформаційні технології, біотехнології та сільське господарство.

Ізраїль представлений в Індії через посольство в Нью-Делі, а також через консульства в Мумбаї та Бенгалуру. Індія представлена в Ізраїлі через посольство в Тель-Авіві; Уряд Індії наразі не визнає Єрусалим столицею Ізраїлю (див. статус Єрусалима).

У 2009 році міжнародне дослідження арабо-ізраїльського конфлікту показало, що близько 58 відсотків респондентів Індії симпатизували Ізраїлю — це найпозитивніша думка з усіх опитаних країн.

Історія

Давні відносини Розкопки в Мегіддо свідчать про індо-середземноморські торговельні відносини із середини другого тисячоліття до нашої ери між Південною Азією та південним Левантом, оскільки вони підтверджують наявність куркуми, бананів, кунжуту, які походять із Південної Азії. Географічний аналіз Ізраїлю свідчить про те, що автори Старого Завіту говорили про Індію, де існувала торгівля такими тваринами, як мавпи та павичі. За словами Хаїма Менахема Рабіна, зв'язок між стародавнім Ізраїлем та Індійським субконтинентом був зафіксований під час правління царя Соломона (10 століття до н. е.) у 1-й книзі Царів 10:22. Стародавні торговельні та культурні зв'язки між Індією та Левантом задокументовані в Періплі Еритрейського моря та розповідях про царицю Савську в єврейській Біблії. Євреї, які оселилися в Кочі, штат Керала, ведуть своє походження з часів царя Соломона і називаються євреями Кочі. Пізніше євреї Парадесі мігрували до Кочі, штат Керала, протягом 15-го та 16-го століть після вигнання євреїв з Іспанії.

Торгівельні відносини обох спільнот можна простежити до 1000 р. до н. е. і раніше до часів цивілізації долини Інду на Індостані та вавилонської культури Близького Сходу. Буддистська історія описує індійських купців, які відвідали Баверу (Вавилонія) і продали павичів для загального показу. Подібні, більш ранні описи описують мавп, виставлених на загальний огляд. Торговельні зв'язки між Індією та Палестиною та середземноморськими єврейськими громадами продовжувалися, а пізніше мови цих культур почали мати лінгвістичну схожість.

Юдея відігравала незначну роль у торгівлі між Римською імперією та Індією в період римського панування в Юдеї. Відомо, що в Єрусалимському храмі були дорогі шати, привезені з Індії через Александрію.

Період невизнання (1948—1950)

На позицію Індії щодо створення держави Ізраїль вплинуло багато факторів, у тому числі власний поділ Індії за релігійною ознакою та відносини Індії з іншими країнами. Лідер боротьби за незалежність Індії, Махатма Ґанді, вважав, що у євреїв були вагомі аргументи та попередні права на Ізраїль,, але виступав проти створення Ізраїлю на релігійних або мандатних умовах. Ґанді вважав, що араби були законними мешканцями Палестини, і вважав, що євреї повинні повернутися до своїх країн походження. 13 червня 1947 року Альберт Ейнштейн написав чотиристорінкового листа Джавахарлалу Неру, щоб переконати Індію підтримати створення єврейської держави. Неру, однак, не зміг прийняти прохання Ейнштейна і пояснив свою дилему тим, що національні лідери повинні, «на жаль», проводити політику, яка є «по суті егоїстичною». Індія проголосувала проти плану по розділенню Палестини 1947 року і проголосувала проти прийняття Ізраїлю до ООН у 1949 році. Різні прихильники індуїстського націоналізму підтримували або симпатизували створенню Ізраїлю. Лідер індуїстської Махасабхи Вінаяк Дамодар Саваркар підтримав створення Ізраїлю як з моральних, так і з політичних міркувань і засудив голосування Індії в ООН проти Ізраїлю. Лідер Раштрії сваямсевак санґх Мадхав Садашів Голвалкар захоплювався єврейським націоналізмом і вважав, що Палестина є природною територією єврейського народу, важливою для їхнього прагнення до нації.

Неофіційне визнання (1950—1991) 17 вересня 1950 року Індія офіційно визнала державу Ізраїль. Після визнання Індією Ізраїлю прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру заявив: «Ми [визнали Ізраїль] давно, тому що Ізраїль є фактом. Ми утрималися, оскільки бажали не образити настрої наших друзів в арабських країнах». У 1953 році Ізраїлю було дозволено відкрити консульство в Бомбеї (нині Мумбаї). З моменту визнання Індією Ізраїлю в 1950 році до початку 1990-х відносини залишалися неформальними за своєю природою. Ізраїль підтримував Індію під час індо-пакистанської війни 1971 року. Опозиція Індії офіційним дипломатичним відносинам з Ізраїлем зумовлена внутрішніми, так і зовнішніми міркуваннями. Усередині країни політики в Індії боялися втрати голоси мусульман, якщо відносини з Ізраїлем нормалізуються.

Крім того, Індія не хотіла поставити під загрозу велику кількість своїх громадян, які працюють в арабських державах Перської затоки, які допомагали Індії підтримувати її валютні резерви. Внутрішня потреба Індії в енергоносіях була ще однією причиною відсутності нормалізації зв'язків з Ізраїлем з точки зору захисту потоку нафти з арабських країн. Зовнішньополітичні цілі та альянси Індії також виявилися проблематичними для офіційних відносин з Ізраїлем, включаючи підтримку Індією Організації визволення Палестини та Руху неприєднання, нахил Індії до Радянського Союзу під час холодної війни та бажання Індії протистояти впливу Пакистану на арабські держави. На ідеологічному рівні домінуюча політична партія в Індії в цю епоху, а саме Індійський національний конгрес, виступала проти Ізраїлю через те, що вважала його державою, заснованою на релігії, аналогічну Пакистану.

Незважаючи на відсутність офіційних відносин протягом кількох десятиліть, між обома країнами відбувалися зустрічі та співпраця, включно з такими діячами, як Моше Даян. Ізраїль також надав Індії важливу інформацію під час її численних воєн.

Повне визнання (1992–дотепер) Після десятиліть неприєднання та проарабської політики Індія офіційно встановила відносини з Ізраїлем, відкривши посольство в Тель-Авіві в січні 1992 року. Відтоді зв'язки між двома країнами процвітали, головним чином через спільні стратегічні інтереси та загрози безпеці. У 1999 році Ізраїль підтримав Індію у Каргільському конфлікті, надавши зброю та боєприпаси. Причинами цього дипломатичного зсуву вважають створення Організації ісламської співпраці (OIC), яка нібито знехтувала настроями індійських мусульман, і блокування Індії вступу в OIC з боку Пакистану.c.f. C. Jaffrelot, op.cit.c.f. A Financial Times article . На дипломатичному рівні обом країнам вдалося підтримувати здорові відносини, незважаючи на неодноразові різкі засудження Індією військових дій Ізраїлю на палестинських територіях, які, на думку аналітиків, були мотивовані бажанням уряду Об'єднаного прогресивного альянсу (ОПА) отримати голоси мусульман в Індії.

На піку напруженості між Ізраїлем і ХАМАС у липні 2014 року Індія виступила з риторичним засудженням, поклавши на обидві сторони відповідальність за спалах насильства, і попросила Ізраїль припинити «непропорційне застосування сили» в Газі, що було сприйнято багатьма як відхід від традиції більш гучної підтримки палестинської справи. Міністр закордонних справ Сушма Сварадж наполягала на тому, що «немає абсолютно ніяких змін у політиці Індії щодо Палестини, яка полягає в тому, що ми повністю підтримуємо справу Палестини, зберігаючи добрі відносини з Ізраїлем», роз'яснюючи поточну позицію Індії з цього питання. Хоча це може здаватися ваганнями у виборі між двома сторонами, таку політику поділяють усі індійські уряди протягом останніх 20 років після встановлення офіційних дипломатичних відносин у 1992 році. Сварадж, досвідчений парламентарій, сама заблокувала вимогу опозиції в Радж'я Сабха ухвалити резолюцію, яка засуджує Ізраїль за конфлікт Ізраїлю та Гази в 2014 році, заявивши, що «Індія має дружні стосунки як з Ізраїлем, так і з Палестиною, і тому будь-який такий крок може негативно вплинути на дружбу між ними». Хоча пізніше як символічний жест Індія приєдналася до інших країн БРІКС у голосуванні в Раді ООН з прав людини за розслідування ймовірного порушення прав людини в Газі, що викликало неоднозначну реакцію серед ЗМІ та аналітиків в Індії. Коли доповідь ООН з прав людини, яка стверджує, що Ізраїль вчинив військові злочини, була подана на голосування, Індія утрималася від голосування, ставши однією з п'яти країн, які так вчинили. «За» проголосувала 41 країна, а «проти» були лише Сполучені Штати. Посол Ізраїлю в Індії Даніель Кармон подякував Індії за те, що вона не підтримала те, що він назвав «черговою антиізраєльською резолюцією».

Відносини між Індією та Ізраїлем були дуже тісними та теплими під час прем'єрства Нарендри Моді з 2014 року. У 2017 році він став першим прем'єр-міністром Індії, який відвідав Ізраїль. Індія була найбільшим покупцем зброї Ізраїлю в 2017 році. Відносини в галузі оборони між двома країнами є давніми.

Індія проголосувала за резолюцію Ізраїлю щодо відмови палестинській неурядовій організації «Шахед» у статусі спостерігача в Економічній і соціальній раді ООН (ЕКОСОР) 6 червня 2019 року.

У серпні 2022 року президент Іцхак Герцоґ приєднався до посольства Індії в Тель-Авіві на святкуванні 75-го Дня незалежності. У своїй промові він привітав підйом Індії як регіональної та глобальної держави та описав Ізраїль та Індію як «дві сучасні республіки, гордо пов'язані між собою творчістю та демократією, винахідливістю в поєднанні з глибокою повагою до вічних вірувань і систем переконань». Зустрічаючись із міністром закордонних справ Індії Субраманьямом Джайшанкаром, Герцоґ наголосив на своїй особистій прихильності зміцненню індійсько-ізраїльських відносин.

Дипломатичні візити

1997 рік Езер Вейцман став першим президентом Ізраїлю, який відвідав Індію в 1997 році.

2000 рік У 2000 році Л. К. Адвані став першим індійським міністром, який відвідав державу Ізраїль.