Волтер Єн Ліпкін (, 18 листопада 1952, Чикаго) — американський лікар, професор епідеміології в Школі громадської охорони здоров'я імені Мейлмана при Колумбійському університеті та професор неврології та патології в Коледжі лікарів і хірургів Колумбійського університету. Він також є директором Центру інфекції та імунітету, академічної лабораторії виявлень мікроорганізмів при гострих і хронічних захворюваннях. Ліпкін отримав міжнародне визнання за свою роботу з вірусом гарячки Західного Нілу, SARS та COVID-19.
Освіта Волтер Єн Ліпкін народився в Чикаго, де навчався в лабораторній школі Чиказького університету, та був президентом студентської ради в 1969 році. Він переїхав до Нью-Йорка та отримав ступінь бакалавра в коледжі Сари Лоуренс у 1974 році. У коледжі Сари Лоуренс він «відчував що якби я після коледжу пішов безпосередньо на культурну антропологію, то був би паразитом. Я пішов би кудись, узяв би інформацію про міфи та ритуали, і не мав би чого запропонувати. Тому я вирішив стати медичним антропологом і спробувати повернути традиційне лікування. Раптом я опинився в медичній школі». Повернувшись до свого рідного міста Чикаго, Ліпкін отримав ступінь доктора медицини в медичному коледжі Раша в 1978 році. Потім він став клінічним ординатором в Інституті неврології на Квін-сквер у Лондоні за стипендією, а також стажером медицини в університеті Піттсбурга у 1978—1979 роках. Він пройшов ординатуру з медицини в Університеті Вашингтона у 1979—1981 роках, і закінчив ординатуру з неврології в Каліфорнійському університеті в Сан-Франциско (1981—1984 роки). З 1984 по 1990 роки під керівництвом Майкла Олдстоуна та Флойда Блума він проводив постдокторські дослідження з мікробіології та нейронауки в Науково-дослідному інституті Скріппса. За 6 років у Скріппсі після завершення докторської роботи Ліпкін став старшим науковим співробітником та був президентом Товариства стипендіатів Скріппса в 1987 році.
Кар'єра Ліпкін заслужив репутацію «майстерного мисливця за вірусами» завдяки своїй швидкості та інноваційним методам виявлення нових вірусів, і отримав похвалу від директора Національного інституту алергії та інфекційних захворювань доктора Ентоні Фаучі. Як директор Центру інфекції та імунітету Школи громадського здоров'я Мейлмана; Ліпкін із початку пандемії COVID-19 очолював дослідників центру інфекцій, які співпрацювали з дослідниками Університету Сунь Ятсена в Китаї. Ліпкін також консультував уряд Китаю та Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ) під час спалаху SARS у 2002—2004 роках. Доктор Ліпкін описав своє власне зараження вірусом SARS-CoV-2, починаючи з середини березня 2020 року, що призвело до зареєстрованого випадку COVID-19 і змусило його лікуватися від хвороби вдома, у подкасті «Цей тиждень з вірусології».This Week in Virology (TWiV) podcast.28 March 2020 http://www.microbe.tv/twiv/twiv-special-lipkin/
З 1990 по 2001 рік Ліпкін був завідувачем кафедри нейронаук Луїзи Тернер Арнольд в Каліфорнійському університеті в Ірвайні , а незабаром після цього був найнятий Колумбійським університетом. Він розпочав свою нинішню роботу в Колумбійському університеті як директор-засновник лабораторії інфекційних захворювань Джерома і Доуна Гріна з 2002 по 2007 рік, та перейшов на професорську посаду Джона Сноу, яку він займає досі.
Як лікар-науковець, Ліпкін отримав міжнародне визнання за свою роботу з вірусом гарячки Західного Нілу та SARS, а також за вдосконалення методів виявлення патогенів шляхом розробки поетапної стратегії з використанням методів, впроваджених у його лабораторії. Ці молекулярно-біологічні методи, включаючи MassTag-PCR, діагностику GreeneChip і High Throughput Sequencing, є важливим кроком на шляху виявлення та вивчення нових вірусних патогенів, які виникають локально по всьому світу. Волтер Ліпкін є головним вузлом у глобальній мережі дослідників, які працюють над вирішенням проблем спостереження та виявлення патогенів, навчив понад 30 вчених з усього світу цим найсучаснішим діагностичним методам.
Ліпкін є директором Центру досліджень у галузі діагностики та відкриття в рамках програми передових центрів Національного інституту охорони здоров'я для трансляційних досліджень. Дослідницький центр об'єднує провідних дослідників у галузі мікробної та людської генетики, інженерії, мікробної екології та громадського здоров'я для розробки розуміння механізмів захворювання та методів виявлення інфекційних агентів, характеристики мікрофлори та ідентифікації біомаркерів, які можна використовувати для спрямування клінічних управління. Раніше Ліпкін був директором Північно-східного центру біозахисту , регіонального центру передового досвіду з біозахисту та нових інфекційних захворювань, який охоплював 28 приватних і державних академічних закладів і закладів охорони здоров'я в Нью-Йорку, Нью-Джерсі та Коннектикуті. У рамках цього консорціуму його дослідження були зосереджені на виявленні патогенів, використовуючи як мішені геморагічні гарячки незрозумілого походження, гарячкові захворювання, енцефаліт і менінгоенцефаліт. Він є головним дослідником когорти дітей з аутизмом, унікальної міжнародної програми, яка досліджує епідеміологію та основи розладів нейророзвитку шляхом аналізу передбачуваної когорти з 100 тисяч дітей та їхніх батьків. Ця програма вивчає взаємодію між генами та середовищем у часі, біомаркери та траєкторію нормального розвитку та хвороби. Ліпкін також керує Центром співробітництва Всесвітньої організації охорони здоров'я з діагностики зоонозних та нових інфекційних захворювань, єдиним академічним центром і одним із двох у США (другий — Центри з контролю та профілактики захворювань), який бере участь у розслідуванні спалахів для ВООЗ.
Ліпкін був співголовою Керівного комітету Центрів з контролю та профілактики захворювань Національного консультативного підкомітету з біонагляду (NBAS). NBAS було створено у відповідь на Президентську директиву про національну безпеку 21 (HSPD-21) «Охорона здоров'я та медична готовність».
Волтер Єн Ліпкін є почесним директором Пекінського центру інфекційних захворювань, головою Науково-консультативної ради Інституту Пастера в Шанхаї, та входить до правління Австралійського кооперативного дослідницького центру біозахисту з нових інфекційних захворювань, Гуанчжоуського інституту біомедицини та охорони здоров'я, «EcoHealth Alliance» , «Tetragenetics» і «454 Life Sciences Corporation».
Ліпкін працював науковим консультантом для фільму «Зараза». Фільм отримав високу оцінку за його наукову точність.
Початок кар'єри Хоча Ліпкін не зовсім медичний антрополог, він спеціалізується на інфекційних захворюваннях та їхньому неврологічному впливі. Його перша професійна публікація з'явилася в 1979 році під час його навчання в Лондоні як лист до редактора "Archives of Internal Medicineи (пізніше «JAMA Internal Medicine»), де він описує потенційну кореляцію між еозинопенією та бактеріємією в діагностичних оцінках бактеріємії у хворих. Під час навчання в інституті неврології в Лондоні він працював з Джоном Ньюсом-Девісом, який використовував плазмаферез, щоб краще зрозуміти нервово-м'язове захворювання міастенію.
У 1981 році Ліпкін почав ординатуру з неврології та працював у місцевій клініці в Сан-Франциско, приблизно в той час, коли СНІД почав вражати населення міста. Через соціальний погляд на гомосексуалів у той час дуже небагато лікарів відвідували пацієнтів із такими симптомами. Він "спостерігав, як багато пацієнтів захворіли на СНІД. Вченим знадобилися роки, щоб виявити вірус, відповідальний за цю хворобу… "Я все це бачив і сказав: «Ми повинні знайти нові та кращі способи зробити це». Саме під час цієї епідемії Ліпкін застосував підхід до пошуку генів вірусу замість пошуку антитіл в інфікованих людей як спосіб прискорити процес діагностики. До середини 1980-х Ліпкін опублікував дві статті про дослідження СНІДу , і перейшов до використання більш патологічного підходу до ідентифікації вірусу. Він виявив пов'язані зі СНІДом імунологічні аномалії та запальну нейропатію, які, як він показав, можна лікувати за допомогою плазмаферезу, і продемонстрував, що контакт з вірусними інфекціями в ранньому віці впливає на функцію нейромедіаторів.
Bornavirus У 1989 році Ліпкін першим ідентифікував мікроорганізм за допомогою суто молекулярних інструментів. Під час роботи в Каліфорнійському університеті в Ірвайні Ліпкін протягом десятиліття опублікував кілька статей, присвячених аналізу та інтерпретації борнавірусу. Після того, як стало очевидно, що вірусні інфекції можуть вибірково змінювати поведінку та стабільні рівні мРНК нейромедіаторів у мозку, наступним кроком був пошук інфекційних агентів, які можна було б використовувати як зонди для картографування анатомічних і функціональних доменів у центральній нервовій системі.
До середини 1990-х років було доведено, що «хвороба Борна спричинена нейротропним РНК-вірус з негативним ланцюгом, який інфікує широкий спектр хребетних тварин», викликаючи «імуноопосередкований синдром, що призводить до порушень у рухах і поведінці». Це призвело до того, що кілька груп по всьому світу почали працювати над визначенням зв'язку між вірусом хвороби Борна (BDV) або спорідненим агентом і нервово-психічним захворюванням людини. Група офіційно називалася «Мікробіологія та імунологія нейропсихіатричних розладів» (MIND), а багатоцентрова, багатонаціональна група зосередилася на використанні стандартизованих методів клінічної діагностики та сліпої лабораторної оцінки борнавірусної інфекції. Після майже двох десятиліть досліджень дослідники з Центру інфекції та імунітету Колумбійського університету спільними зусиллями завершили перше сліпе контрольоване дослідження зв'язку між борнавірусом і психіатричними захворюваннями, які дійшли висновку, що немає асоціації між ними. Ліпкін зазначив, що «саме занепокоєння щодо потенційної ролі борнавірусу у психічних захворюваннях і неможливості ідентифікувати його за допомогою класичних методів спонукало нас до розробки молекулярних методів для виявлення патогенів. Зрештою ці нові методи дозволили нам спростувати роль борнавірусу у людини. Але факт залишається фактом: ми отримали стратегії для виявлення сотень інших патогенів, які мають важливе значення для медицини, сільського господарства та здоров'я навколишнього середовища».
Вірус Західного Нілу У 1999 році у двох хворих у медичному центрі лікарні Флашинг у Квінсі в штаті Нью-Йорк було зареєстровано гарячку Західного Нілу. Ліпкін очолював групу, яка ідентифікувала вірус Західного Нілу в тканинах мозку жертв енцефаліту в штаті Нью-Йорк. Було визначено, що потенційні шляхи поширення вірусу Західного Нілу в Нью-Йорку (і на сході Сполучених Штатів) походять переважно від комарів, але також можливі від інфікованих птахів або людей. Існує висока ймовірність того, що два міжнародні аеропорти поблизу перших зареєстрованих випадків також були початковими пунктами прибуття вірусу до Сполучених Штатів. Протягом 5 років після першого зареєстрованого випадку Ліпкін працював над дослідженням з Національним інститутом охорони здоров'я і Центром Водсворта при департаменті охорони здоров'я штату Нью-Йорк, щоб визначити, як можна розробити вакцину. Хоча вони досягли певного успіху в імунізації мишей частинками, схожими на структурний білок prME вірусу Західного Нілу , станом на 2018 рік досі не існує людської вакцини проти вірусу Західного Нілу.
SARS-CoV