Ян Енґельґард (; 2 грудня 1957, Сицув) — польський історик, публіцист, письменник, активіст місцевого самоврядування та політик, що має антиукраїнські погляди.

Біографія Ян Енґельґард народився 2 грудня 1957 року в польському місті Сицув.

Освіта У 1978 році закінчив середню школу імені Болеслава Хороброго у Ґрифіце. У 1983 році закінчив історичний факультет Варшавського університету. Здобув ступінь магістра історії, захистивши дисертацію на тему «Кадри та Корпус Польський у непідлеглому Поліссі (1918-1921). Військово-політичні аспекти», написану під керівництвом професора Тадеуша Єндрущака.Wituch T., Stolarczyk B., Studenci Instytutu Historycznego Uniwersytetu Warszawskiego 1945–2000, Kraków: Wydawnictwo Arkadiusz Wingert, 2010, s. 552.

Професійна та громадська діяльність Був членом Польської католицької соціальної асоціації. Покинув асоціацію у 1984 році, коли Януш Заблоцький подав у відставку з посади її президента. У 1984-1990 роках був членом Товариства PAX, де займався історичною журналістикою, пишучи переважно про довоєнний національний табір. У 1991 році вступив до Національно-демократичної партії, де став віцепрезидентом. Він також став членом правління асоціації «Civitas Christiana».

Публікувався, зокрема, в «Najwyższy Czas!», «Nowy Świat» та «Łada». У 1992-1993 роках працював коментатором у «Słowo Powszechne». Згодом був журналістом «Katolika» та «Kierunki». З 1993 року публікувався в наступнику «SP» — газеті «Słowo. Dziennik Katolicki» (був заступником головного редактора цієї газети).

У 1997 році став головним редактором тижневика «Myśl Polska» (з 2001 по 2004 рік виходив під назвою «Nowa Myśl Polska»).

Невдало балотувався від Ліги польських родин на виборах до Європейського парламенту у 2004 році (отримав 2387 голосів). і на парламентських виборах у 2005 році (отримав 224 голоси). З 24 жовтня 2005 року по 24 листопада 2006 року був членом Мазовецького воєводського правління 2-го терміну. Пізніше обіймав посаду заступника голови Головної управи Народного національного руху. Він також був активним учасником Патріотичного руху «Креси». Став дописувачем порталу Konserwatyzm.pl, пов'язаного з Консервативно-монархічним клубом. Автор історичних текстів у спеціалізованому щоквартальнику «Niepodległość i Pamięć».

Пізніше працював у Музеї Незалежності у Варшаві, де до березня 2022 року очолював 10-й павільйон Варшавської Цитаделі.Kto jest kim w Muzeum. Muzeum-niepodleglosci.pl. Він є головою Ради Національного фонду Романа Дмовського.

У 2020 році став членом Комітету з будівництва пам'ятника генералу Тадеушу Розвадовському у Варшаві.

Нагороди

У 2014 році він отримав нагороду Polonia Mater Nostra Est.

Публікації

«“Чудо на Віслі” — 1920» (; Варшава, 1988) «Заповіт Дмовського. Німеччина-Росія-Польща» (; Варшава, 1996) «Чудова гра Болеслава Пясецького» (; Варшава, 2008) «Лех Качинський у Тбілісі» (; Варшава, 2008) «В ім'я чого ця жертва? Національний табір і Варшавське повстання» (; Варшава, 2009) «Політична думка Романа Дмовського» (; Варшава, 2009) «Вірус русофобії: полемічні замальовки» (; Варшава, 2010) «Між романтизмом і реалізмом: нариси з історії національної демократії» (; Варшава, 2011) «Прокляття генерала Денікіна» (; Варшава, 2011) «Антологія смоленського злочину» (; Варшава, 2011) «Роман Дмовський 1864-1939» (; Варшава, 2014) «Степан Бандера в Києві: за лаштунками революції в Україні» (; Варшава, 2014) «Болеслав Пясецький 1939-1956» (; Варшава, 2015) «Роман Дмовський — співзасновник Незалежної Польщі» (; Варшава, 2017) «Біля витоків польської політики. Від Вельопольського до Дмовського» (; Варшава, 2018) «Україна у вогні — кому потрібна ця війна?» (; 2022)

Примітки