У фройдистській психології та психоаналізі принцип реальності (, ) — це здатність розуму приймати реальність зовнішнього світу та діяти відповідно до неї,Sigmund Freud, On Metapsychology (PFL 11) p. 36 на відміну від принципу задоволення. Принцип реальності є керівним принципом дій еґо після його поступового розвитку з "еґо задоволення" до "еґо реальності".Freud, Metapsychology p. 42
Історія Фройд стверджував, що виховане таким чином «еґо стало «розумним»; воно більше не дозволяє керувати собою принципу задоволення, а підкоряється принципу реальності, який також у своїй основі прагне отримати задоволення, але задоволення, яке забезпечується врахуванням реальності, навіть якщо це задоволення відкладене та зменшене».Sigmund Freud, Introductory Lectures on Psychoanalysis (PFL 1) p. 402-3
У своїх вступних лекціях 1915 року у Віденському університеті Фройд популяризував концепцію несвідомого як найбільшої та найвпливовішої частини розуму, включно з тими потягами, інстинктами та мотивами, які люди часто змушені заперечувати, окрім як у прихованій формі. У 23-й лекції Фройд обговорював конфлікт між сферою «Фантазії» та принципом реальності, порівнюючи перше з природним заповідником.Freud, Introductory Lectures p. 419-420 Однак він стверджував, що «існує шлях, який веде назад від фантазії до реальності — шлях мистецтва».Freud, "Introductory Lectures'' p. 423
стверджував, що насправді існував етичний вимір концепції принципу реальності Фройда, в якому він був протиставлений невротично спотвореному світогляду.Jonathan Lear, Freud (2012) p. 153 and p. 163
Примітки